Обід у кав'ярні «Готем» - Кінг Стівен (читать книги бесплатно полностью без регистрации сокращений TXT) 📗
На передній конфорці печі, зліва, стояв великий казан. Я дотягнувся й перевернув того казана на Гая. Пройшла майже година, перш ніж я усвідомив, як жахливо ошпарив собі руку, у мене була повна жменя пухирів, схожих на маленькі гарячі варенички із сиром, а ще більша кількість пухирів розчепірювала три середні пальці. Казан сковзнув з конфорки і перевернувся, обливаючи Гая від попереку до низу тим, що нагадувало пшоно, рис і десь зо два галони окропу.
Він закричав, позадкував і рукою, в якій тримав ніж, хапонув за другу піч, майже безпосередньо за синьо-жовтий пальник під неглибокою, накритою кришкою, сковорідкою, у якій тушкувалися гриби і зараз перетворювалися на вугілля. Він закричав знову, цього разу у настільки високому регістрі, що у мене позакладало вуха, і підніс руку до очей, начебто не спроможний повірити, що вона якимось чином йому належить.
Я зиркнув направо і біля дверей побачив невеличку нішу з причандаллям для прибирання, де на полиці стояли різні засоби для миття скла й дезінфікування, відро із щітками та ганчірками, мітла, на держак якої був надітий совок, подібно капелюху, а ще швабра з металевим відром і прилаштованою збоку гумовою «ледаркою».
Як тільки Гай знову рвонув до мене, тримаючи ніж у тій руці, яка не була обпечена і не розпухла, мов надувна, я ухопився за ручку швабри, смикнув, щоб таким чином підтягти до себе відро на маленьких коточках, і потім штурхонув його на нього Верхня частина тіла Гая смикнулася назад, але він утримав рівновагу. Його губи перекосилися у зловтішній посмішечці. Він нагадував собаку, який принаймні тимчасово забув, як гарчати. Він тримав перед обличчям ніж і зробив кілька ритуальних рухів. І тільки на лезі ножа, де не було запеченої крови, мокро мерехтів відсвіт флуоресцентного світла зі стелі. Здавалося, він не відчував ніякого болю у своїй обвареній руці чи у своїх ногах, хоча їх ошпарили окропом і штани його уніформи були обліплені рисом.
— Гнилий педераст, — викрикнув Гай, роблячи свої ритуальні маніпуляції. Він скидався на хрестоносця, що готується вступити в бій. При умові, що можна собі уявити хрестоносця в обліпленому рисом смокінгу.
— Порішу тебе, як зробив із твоїм облупленим псом-гавкунцем.
— Я не маю собаки, — сказав я. — У мене не може бути собаки. Це записано в орендній угоді.
Я думаю, що це була єдина річ, яку я сказав йому протягом усього страховиддя, і не цілком упевнений, що насправді сказав це вголос. Можливо, у мене промайнула лише думка. Менш було видко, як позад нього силкувався стати на ноги кухар. Одна його рука міцно обхопила ручку великого кухонного холодильника, а інша була щільно притиснута до його забрудненого кров’ю халата, що великою фіолетовою усмішкою роздзяпився поперек його випуклого черева. З останніх сил він намагався втримати свою внутрішню каналізаційну систему, але ту битву він програвав. Одна лискуча й синюшна петля його кишки уже звисала з лівого боку, мов якийсь жахливий ланцюжок кишенькового годинника.
Гай зробив випад ножем у мій бік. Я зробив контрвипад, мотнувши у його бік швабру з відром, і він відсахнувся. Я знову підтяг свою єдину зброю до себе й отак стояв, міцно обхопивши руками держак дерев’яної ручки швабри, готовий мотонути в нього цеберкою, якщо він рушить. Моя власна рука пульсувала так, що аж здригалася, і я відчував, як по щоках, мов гаряча олія, цівками стікає піт. За спиною Гая кухар зумів повністю зіп’ястися на ноги. Повільно, подібно швидко одужуючому після серйозної операції пацієнту, він став важко просуватися проходом до Дурника Гімпеля. Я побажав йому успіху.
— Відкрий ті засувки, — крикнув я Діані.
— Що?
— Засувки на дверях. Відсунь їх.
— Я не можу ворухнутися, — гукнула вона. Вона настільки гучно кричала, що я з трудом зміг її зрозуміти. — Ти мене розчавиш.
Я просунувся трохи вперед, щоб дати їй простір. Гай вишкірив на мене рештки своїх зубів. Глузливо тицьнув на мене ножем, посміхаючись своїм нервовим, злегка вишкіреним оскалом, і у цей час я знову мотонув у його бік цеберку на писклявих колесиках.
— Червивий смерд, — гаркнув він. Його голос звучав так, ніби він обговорював шанси Метса у прийдешній військовій виправі. — Подивимося, як ти тепер увімкнеш своє радіо на повну потужність, смерде. Це навіває тобі нові думки, га? Підарюга!
Він махонув. Я котонув. Але на цей раз він не відступив аж так далеко, і я зрозумів, що він себе накручує. Сумніву немає, кинеться незабаром. Діана важко відсапувалася, і я відчував, як її груди ковзали по моїй спині. Я дав їй простір, але вона не обернулася, щоб відтягти засувки. Вона просто стовбичила позаду.
— Відчиняй двері, — наказав я їй, промовляючи куточками вуст, ніби в’язень на прогулянці. — Тягни ті кляті засувки, Діано.
— Я не можу, — хлипала вона. — Я не можу, в моїх руках немає сили, зупини його, Стівене, перестань стояти отут і перемовлятися з ним, зупини його.
Вона доведе мене до божевілля. Саме отак я й подумав.
— Діано, обернися й відтягни ті засувки, або я відступлю і нехай він…
— Іііііііі! — загорлав зарізяка і пішов на приступ, махаючи й ширяючи ножем.
З усією силою, на яку тільки міг спромогтися, я штурхонув швабро-цеберку вперед і підбив йому ноги. Він завив і розмашисто й відчайдушно полоснув повітря ножем. Будь я трішечки ближче, він відчахнув би мені кінчик носа. Тоді він, незграбно розкарячившись, гепнувся на широко розставлені коліна, мало не тицьнувшись носом у пристрій для викручування віхтя, прикріплений збоку цеберки. Досконально! Я цуркнув шваброю прямо по потилиці. Нитки віхтя, подібно відьмацькій перуці, віялом розсипались по плечах його чорного жакета. Його писок шмякнувся прямо об гумову «ледарку». Я нагнувся, вільною рукою притиснув затискач, аж клацнула защіпка. Гай верескнув від болю, із затиснутим квачем ротом його голос звучав приглушено.
— ТЯГНИ ТІ ЗАСУВКИ! — крикнув я до Діани. — ТЯГНИ ТІ ЗАСУВКИ, ТИ, ГУЛЯЩА СУЧКО, ТЯГНИ…
Гуп! Щось тверде й гостре стусонуло мене у ліву сідницю. Зойкнувши, здається, більше від несподіванки, ніж від болю, хоча боліло неабияк, я сіпнувся уперед, упав на одне коліно і випустив ручку «ледарки». Гай смикнувся назад, одночасно вислизаючи з-під волокнистого квача швабри, хекаючи так голосно, начебто гавкав. Одначе це затримало його ненадовго; як тільки він звільнився від відра, кинувся на мене з ножем. Я відсахнувся, відчуваючи, як лезо ножа розсікло повітря біля моєї щоки.
І тільки коли я скочив на ноги, до мене дійшло, що власне сталося. Я глипнув на неї через плече. Притиснувшись спиною до дверей, вона відповіла задирливим поглядом. Мені в голову стукнула божевільна думка: вона хотіла, щоб мене вколошкали. Можливо, навіть усе це спланувала юна сама. Знайшла собі божевільного метрдотеля…
Вона вирячила очі.
— Стережися!
Я повернувся саме вчасно, щоб побачити, як він на мене метнувся. Його ошпарене обличчя зовсім почервоніло, виділялися одні лише великі білі кружальця, видавлені отворами для стоку в «ледарці». Я довбонув його «ледаркою», цілячись у горлянку, та замість цього вцілив йому в груди. Я зупинив його навалу і фактично відштовхнув на крок назад. Що трапилося по тому, було чистим везінням. Він підсковзнувся у калюжі з перевернутого відра і незграбно упав, ударившись головою об кахлі. Без жодної думки в голові і не усвідомлюючи, що кричу, я ухопив з печі сковороду з грибами і щосили гахнув нею по його задраній до стелі пиці. Почувся приглушений удар, що супроводжувався жахливим (але, на щастя, коротким) шипінням, то підсмажувалася шкіра його щік та лоба.
Я обернувся, відштовхнув Діану вбік і відтяг засувки, якими закривалися двері. Відчинив їх назовні, і сонячне світло вдарило мене ніби молотом. А запах повітря! Я не можу пригадати, коли так духмяно пахло повітря, навіть у дитинстві в повітрі було менше ароматів, і до того ж це — коли був перший день літніх канікул.
Я схопив руку Діани і витяг її до вузького коридору із узятих на колодки ящиків зі сміттям. Там, на самому кінці цього вузького кам’яного розтину, подібно видиву, проходила П’ятдесят третя вулиця з нескінченною вервечкою автомобілів, що снували туди-сюди. Я озирнувся, щоб поглянути у відкриті двері кухні. Гай лежав на спині, його голову, мов екзистенціалістською діадемою, обрамляли обвуглені гриби. Неглибока сковорода сповзла набік, відкриваючи червоне обличчя, на якому роздувалися пухирі. Одне його око було розплющене, але воно незряче втупилося у флуоресцентну лампу. Кухня за ним була порожня. По підлозі розлилася ціла калюжа крові, на білій емалі дверцят холодильника виднілися криваві відбитки долонь, але і кухар, і Дурник зникли.
