Загибель Уранії - Дашкиев-Шульга Николай Олександрович (бесплатная регистрация книга .TXT) 📗
Ось автоматичні пристрої вмонтовують товсті сріблясто-сірі канати — напівпровідникові пасма інженера Айта. Ось у спеціальну нішу лягають заздалегідь заповнені барабани пам'яті. Клацає вимикач ядерного реактора — і злагода вмить оживає. Її довгі гнучкі сяжки обмацують все перед собою — шлях вільний. Багато перепон чекає її попереду: ця машина ще «неграмотна», їй доведеться кілька декад «повчитись» на полідромі під керівництвом машин-«учителів». Але тоді вона вже стане неперевершеним фахівцем своєї справи. І в її електронному мозку зафіксуються не тільки знання з тієї чи іншої галузі науки, а й власні, притаманні тільки їй рефлекси.
— …Зважаючи на те, що основну працю різноробів тепер виконуватимуть «Машини Дейва», Вища Рада Вчених постановляє скоротити тривалість обов'язкового робочого дня на дві години, — лунає голос Ейр Літтла. — Вища Рада також повідомляє, що в результаті напруженої праці колективу вчених під керівництвом професора Тессі Торн створено біостимулятор, який дає можливість виліковувати найважчі форми променевої хвороби. Вища Рада оголошує колективу, що його очолює професор Тессі Торн, подяку людства Пірейї…
— Синку! Ти чуєш, синку?! — Тессі схопила маленького Люстіга, пригорнула до себе. — Подяка людства!
Тільки ні, для неї важливе не це. Найголовніше полягає в тому, що вона, Тессі Торн, дочка тих, що створили атомну бомбу і самі загинули від неї, — хоч частково спокутує провину своїх батьків, урятує від страшної смерті сотні тисяч людей.
Голова Вищої Ради Вчених повідомляє про нові видатні винаходи в галузі біофізики, ядерної енергетики, хімії. Але Тессі цього вже не чує. Вона пригадує і мріє, пестить м'якісіньке волосся сина і відчуває себе красивою й сильною.
Та ось раптом в її мрії вривається ненависне ім'я — Кейз-Ол. Тессі аж здригнулась, уп'ялась очима в екран.
— Люди Пірейї, — урочисто й суворо промовляє Ейр Літтл. — Вища Рада Вчених закінчила суд над тим, хто завдав людству найбільшого лиха. Зараз буде проголошено вирок. Дивіться, люди Пірейї, ось він — той, хто втратив право називатися людиною!
На екранах телевізорів з'явилась комфортабельна кабіна космічної ракети. В м'якому зручному кріслі сидів похнюплений дідуган. Він, мабуть, не підозрював, що на нього зараз скеровано очі мільйонів людей.
— Підсудний Кейз, що носив раніше ім'я Кейз-Ол, — сухо лунає голос Літтла. — Встаньте, суд іде!
Кейз-Ол смикнувся, зненависно глянув у бік екрана.
— Дайте мені спокій. Я не визнаю вашого суду.
— Підсудний Кейз, Вища Рада запитує вас востаннє: чи визнаєте ви себе винним у злочинах проти всього людства?
— Не визнаю! — презирливо сказав Кейз-Ол. — Ви дістали своє. І переживете мене не набагато. Разом зі мною загине весь світ. Радіоактивні ізотопи зроблять свою справу!
Тихо-тихо на планеті. Затамувавши подих, сидять люди перед телевізорами, широко розкритими очима дивляться на мерзенне створіння, яке вважало себе за могутнього володаря, майже за бога.
— Підсудний Кейз, Вища Рада пояснює вам: безпосередня небезпека для населення планети вже усунута. Пірейя повертається до життя. Чи бажаєте ви скористатися з права на останнє слово?
— Ні, будьте ви прокляті! — Кейз-Ол одвернувся від екрана і охопив руками голову.
Запала пауза. Потім Літтл тихо сказав:
— Іменем Вищої Ради, в пам'ять тих, що загинули, ви, підсудний Кейз, прирікаєтесь на довічну ізоляцію!
Кейз-Ол схопився і зареготав. То був зловтішний, переможний сміх хижака, який перехитрував своїх переслідувачів і врятувався від смерті.
— Підсудний Кейз, — спокійно промовив Літтл. — Через п'ять хвилин космічна ракета, в якій ви перебуваєте, вирушить у Космос, у нескінченний політ. З даних медичного огляду відомо, що ви — абсолютно здоровий. Вас забезпечено всім потрібним для життя. Електронному мозку ракети задано програму не дозволити вам скінчити самогубством. Ви житимете довго, але за цей час не почуєте жодного звуку людської мови і поступово перетворитесь на тварину. Людство вас прокляло! І так буде з кожним, хто повстане проти людства!
Потьмянів екран. Проступили на ньому обриси величезної космічної ракети.
То була ракета, що піднімалась у безповітряний простір десятки разів. Її поверхню покопирсали дрібні піщинки-метеорити, а на борту виднілась пляма від удару, який мало не став для неї трагічним.
Через весь борт ракети проліг чорний силует павука — емблема хрестовиків, які свого часу запалили другу всепірейську війну, — знак, ненависний для всього людства. Під павуком виднівся напис: «Кейз, що вчинив злочин проти людства. Засуджений на довічну ізоляцію». А трохи нижче: «Вища Рада Вчених планети Пірейї системи Двох Сонць» і емблема: на червоному тлі — рожевий і блакитний круги, обведені золотим колом.
Настала тиша — тільки цокотіли секундоміри. Раптом з дюз ракети вирвалися снопи вогню. Корабель рвонувся вперед і зник у безмежному просторі зоряного неба.
І знову на екранах телевізорів з'явилось обличчя Літтла. Старий був урочистий і схвильований, голос його тремтів.
— Люди Пірейї, як показали останні космічні експедиції, в системі Двох Сонць немає життя на інших планетах, крім нашої. Однак радіотелескопи уже давно приймають дуже слабенькі періодичні радіосигнали з різних точок Галактики. Розшифрувати їх ми не вміємо, але надсилаються вони, безперечно, розумними істотами. В безмежному Всесвіті є незліченна кількість планет, населених людьми. Цілком можливо, що на якійсь з них точиться смертельна боротьба проти таких, як вигнанець Кейз. І щоб там не повторилась трагедія Пірейї, ми повинні розповісти нашу сумну історію всім людям Всесвіту.
Слухайте, люди Всесвіту! Слухайте, мислячі, розумні істоти, які досягли високого ступеня розвитку! До вас звертається Вища Рада планети Пірейї!
Щороку, саме в цей день жалоби, ми надсилатимемо в Космос ракету найновішої конструкції, всередині якої буде вміщено найдосконаліший кібернетичний всюдихід. Може, безмежно довго мчатиме наш посланець, доки його антени перехоплять радіовипромінювання ваших передавачів, а тоді він знизиться і випустить всюдихід, який проповзе по вашій планеті, передасть від нас щирий привіт.
Наш посланець буде мирним посланцем, але він оборонятиметься і не дасться в руки тих, хто захоче використати його для насильства і вбивства: він устаткований новою апаратурою для демонстрування біофільмів, які впливають безпосередньо на мозок. Разом з тим будуть зафіксовані й зважені всі ваші відчуття і поривання.
Якщо ж ви, люди іншої зоряної системи, стоїте вище за нас — даруйте нам наші помилки і невдачі. Наше майбутнє — попереду!
Розпливлось зображення Ейр Літтла на екрані. Пролунали мелодійні позивні Вищої Ради. І раптом перед очима мільйонів глядачів виникла грандіозна естакада. Похилими рейками на неї з елінга виїжджала космічна ракета. Титанатовий корпус її був завдовжки з океанський пароплав. Ракета не мала жодного вікна — тільки пази радіолокаторів та приймальних антен проступали на корпусі, як зябра акули.
Ракета виповзла і зупинилася край естакади. І тоді з елінга вийшов інженер Айт.
Він був у звичайному робочому комбінезоні. В цю урочисту мить запуску першої ракети-посланця академік не хотів постати перед людьми іншої зоряної системи незграбним опудалом в антирадіаційному скафандрі. Адже його зараз фіксують численні об'єктиви біоскопів. Його ракета помчить у Всесвіт крізь час і простір. Це найвища честь для вченого і людини. Як хороше відчувати себе молодим!
Ні, це вже не юність: на скронях сріблиться сивина. Але він повний сили і снаги. Хочеться жити, творити, мріяти і дерзати.
Айт знає: в цю мить там, в антирадіаційному житлі, на екран телевізора дивляться найдорожчі в світі люди — дружина й син. Йому аж перехоплює подих від хвилювання, від повноти щастя.
Айт зупинився біля естакади, глянув у далечінь так, ніби хотів пронизати поглядом Космос, і сказав тихо:
— Люди Всесвіту, пам'ятайте сумну історію Пірейї! Люди Всесвіту, пильнуйте!
