Загибель Уранії - Дашкиев-Шульга Николай Олександрович (бесплатная регистрация книга .TXT) 📗
«Слухайте, люди Всесвіту!»
Дев'ятого дня Другого місяця Дев'ятнадцятого року Атомної ери, в третю річницю фатального вибуху, на борту Зорі Комунізму, нового надвелетенського штучного супутника Пірейї, було скликано урочисте засідання Вищої Ради Вчених — найголовнішого керівного органу планети.
Минув той час, коли наміри урядів становили найбільшу таємницю не тільки для сторонніх, а навіть для народу власних країн. Вже не було чого приховувати, бо небезпека війни зникла назавжди: запаси зброї знищено, атомну енергію взято під найсуворіший контроль. Правда, поділ на окремі держави ще лишався, але це була формальність: на всій планеті запанував єдиний устрій, який дістав назву Епохи Рівності.
Союз Комуністичних Держав пішов на дуже велику жертву: він віддав у загальний фонд планети всі свої запаси продуктів і сировини, всю техніку і енергетичні ресурси. Тільки це й дало можливість хоч сяк-так налагодити постачання та почати відбудову промисловості Монії. За три роки, що минули після катастрофи, було досягнуто чималих успіхів, але становище досі лишалось важким.
Вища Рада Вчених звітувала перед людством про свою роботу за рік, доповідала про плани на майбутнє. Вона не перебільшувала небезпеки і не прикрашала дійсності.
Десятки мільйонів пірейців зібралися біля телевізорів, чекаючи відкриття засідання.
Сидить перед телевізором у своїй крихітній кімнатці антирадіаційного житла і Тессі Торн. Вона щойно з лабораторії. Слід було б лишитись там, щоб востаннє перевірити дію стимулятора проти променевої хвороби, але Тессі не може пропустити цього засідання. Воно для неї дуже й дуже важливе.
Тессі Торн задумливо дивиться на екран і не бачить нічого, не чує приглушеного гомону в залі. Перед очима молодої жінки пропливають чотири останні роки її життя, перебігають події, яких не забути ніколи.
За ці дві тисячі днів було багато сумного й прикрого, навіть страшного. Загинули батько і дідусь Лайн-Еу, Кольрідж і Мей, Рой і сотні тисяч інших. Однак завойовано нинішнє й майбутнє.
Тессі рвучко нахилилася, схопила на руки маленького Люстіга, притиснула його до грудей. Ось воно, це майбутнє! Хіба ж не варто було боротися за нього?!
— Синку, я тебе дуже-дуже люблю! А ти мене?
Маленький Люстіг дивиться на неї величезними чорними очима — зосереджено і трошки незадоволено: він саме будував з кубиків кисневий завод.
— А ти, Тессі, — вітрогонка!
— Вітрогонка? — Тессі зареготала і цмокнула сина в нахмурене чоло. — Хіба так можна казати на маму?!
— Тато казав — значить, можна!
Ну, що ти йому зробиш, оцьому громадянинові, який визнає тільки тата! Все, все в ньому Айтове: очі й посмішка, зосередженість і наполегливість.
Але Тессі не шкодує, що син не схожий на неї. Навпаки, їй це приємно. Хай росте мужнім і сильним, впертим і розумним. Таким був би Айт, коли б народився в ці часи.
— Синку, нашого тата сьогодні обрали до Вищої Ради Вчених. Ти радий?
Маленький Люстіг стурбовано звів брівки, але не відповів. Тато вчить: краще мовчи, коли не маєш чого сказати.
— Це дуже велика честь, синку! А ще сьогодні тато запускає першу міжзоряну ракету…
Син солідно киває головою: у них в родині про цю ракету говорять щодня. Тато багато розповідав про неї, показував малюнки, приносив навіть велику іграшку-модель.
— Полетить наша ракета в далекі зоряні світи. Потрапить в гості до інших людей — може, таких, як ми, пірейці. А може, до волохатих і страшних на вигляд, а насправді людяних і привітних…
— Тессі, дивись: он дідусь Літтл!
Справді, до залу зайшов і попрямував на трибуну професор Ейр Літтл. Два роки тому його було обрано до Вищої Ради Вчених і призначено Комісаром антирадіаційного нагляду всієї планети, а сьогодні, як представник Монії, він заступає на посаду Голови Ради наступного строку повноваження.
Замовкає неголосний гомін у залі. Розпливається зображення на екрані, сповнюється синяви. З'являється на ньому картина зоряного Всесвіту, і водночас, наростаючи, лунає кришталево чистий дзвін — позивні Вищої Ради Вчених, знак загальної уваги.
Кожне суспільство має свої традиції, свої святині. Набуває їх і це — нове, щойно народжене. Споконвіку пірейців змушували схилятися перед грубою силою, перед владою грошей. Нині ж існує інший критерій — Розум, перед яким схилятимуться всі на віки вічні.
Бринять, розкочуються над планетою кришталево-чисті звуки. В них ніби чується гук далеких зоряних світів, подих незміряного Космосу, який завжди вабитиме людство своїми невичерпними таємницями. Тож слухайте, старі й молоді, слухайте, чоловіки й жінки, люди всіх рас і націй, — зараз говоритиме Вища Рада Вчених!
На фоні зоряного неба проступає зображення Рожевого й Блакитного Сонць, облямованих золотою орбітою Пірейї. Це — емблема нового суспільства.
З останнім звуком гонга емблема падає, і на екранах мільйонів телевізорів з'являється обличчя професора Літтла.
— Люди Пірейї, — схвильовано говорить він. — Вища Рада Вчених повідомляє, що становище на планеті все ще лишається загрозливим. Після загибелі корисних видів рослин та тварин почали буйно розвиватися всілякі комахи, плазуни та нижчі повзучі рослини. Якщо не вжити негайних заходів, розвиток шкідливих форм життя на Пірейї набуде характеру першорядного лиха…
Зображення Літтла на екранах потьмяніло, а на його місці виникла і почала швидко наближатися Пірейя.
Зелена й привітна колись планета тепер стала сіро-жовтою, похмурою. Зникли хмари, які запинали її поверхню. Від них лишився тільки сивий серпанок.
— Внаслідок загибелі рослинності, — говорив далі Літтл, — у десятки разів зменшилася кількість випаровуваної вологи, а отже, й кількість опадів. Пірейя поступово перетворюється на мертву пустелю…
Апарат телепередавача спустився нижче. Тепер він на борту вертольота, що летить над поверхнею планети.
Ні, життя не загинуло повністю. Повзучим гвіанам до смаку припала отруєна атмосфера. Їхні огидні червоні пасма стали довгими, товстими; вузлувате чорне коріння вперто чіплялося за пісок, лізло вглиб, аж до водоносних шарів ґрунту. А над ними роїлися комахи — міріади найрізноманітніших комах. Хоч шкідливе випромінювання свого часу і завдало їм значної шкоди, саме вони почали розвиватися і видозмінюватися надзвичайно швидко. Кожне нове покоління набувало дедалі химернішого вигляду, з більшим завзяттям ставало до боротьби за існування. Пірейя перетворилась на царство комах. Вони дзижчали в повітрі, плюскотіли в воді, шаруділи в піску.
Крім комах, по планеті повзали ще якісь велетенські створіння. То були повністю автоматизовані електронно-обчислювальні машини вищого класу — нащадки «Крихітки» інженера Дейва, удосконалені інженером Айтом.
Дейв не дожив до втілення своєї мрії. Він загинув на бойовому посту, рятуючи інших. Але його творча думка жила.
Царство комах? Ні, Пірейя поступово перетворювалась на царство машин. Саморухомі кібернетичні злагоди знищували комах і насаджували нові види рослин, вирощених селекціонерами, виплавляли метал і відбудовували заводи, розвідували і видобували корисні копалини, будували і ремонтували самих себе.
Вони не вміли мислити, оці машини, хоч і виконували, здавалося б, цілком самостійно найскладніші, найцілеспрямованіші дії. За них мислили люди, які створили їх.
— …Вища Рада доповідає… — говорив далі Ейр Літтл. — Інститут кібернетики під керівництвом академіка Айта нещодавно розпочав серійний випуск «Машин Дейва» вищого класу, які за механізмом своїх рефлексів наближаються до рівня розумних істот. Дивіться, люди Пірейї, вмикаємо завод кібернетичних машин!
На екранах телевізорів з'являється складальний цех величезного заводу.
Яскраве сяйво ламп денного світла. Лунає безперервний приглушений гуркіт. Кількома потоками повільно повзуть химерні деталі з металу, пластмаси, кераміки. Вони облягають скелети машин на головному конвейєрі, і споруди все більше стають схожими на величезних банькатих крабів.
