Втрачений скарб. Інший світ - Гребнев Григорий Никитич (серия книг txt) 📗

— Я вам вірю, мосьє, але я зв’язаний умовами…

— Містер Грегг знає, де міститься тайник?

— Ні…

— А ви читали коли-небудь російські матеріали, що стосуються бібліотеки Грозного?

— Читав, — так само спокійно і чемно відповів Джейк,

— Що ви читали?

— Праці російських археологічних з’їздів, книгу професора Бєлокурова, статті професора Соболевського, Кобеко, Забєліна і, нарешті, недавно опубліковану в російському журналі “Наука и жизнь” статтю професора Ігната Стрілецького, — одним духом випалив Джейк, урочисто і незалежно дивлячись на Кортеца.

Той присвиснув:

— Солідна ерудиція… А проте не всі вірять, що бібліотека Грозного існувала. Багато хто вважає, що це міф, легенда… Вам про це відомо?

Джейк Бєльський глузливо подивився на Кортеца:

— Мені начхати на всі ці базікання, мосьє. У мене в руках документ, якому я вірю більше, ніж усім цим ученим сорокам….

Кортец хвилину пильно дивився в котячі очі останнього нащадка роду Бєльських.

— Я відновив на вашому пергаменті записи, виведені вами, і прочитав їх, — сказав він нарешті.

Джейк в одну мить змінився. Презирливо оглянувши Кортеца, він одрубав:

— Прочитали і ні чорта в них не зрозуміли. Хіба не так, мосьє Кортец?..

— Так, саме так, містер Бєльський, — ошелешений його тоном, промовив Кортец.

— І ніколи не зрозумієте, поки я не приведу вас на місце і не скажу: “Отут!” Ви ще не вступили в діло, а вже хитруєте…

— Я не хитрую! Я хотів перевірити, чи не морочить мене ваш бандит Грегг, — заревів Кортец. — Ви не знаєте, яку штуку він зі мною вже утнув?

— Знаю. Коптське євангеліє. Але тут ви маєте справу зі мною, а не з ним! — усе ще різким тоном заявив Джейк.

— А чому я повинен вірити вам більше, ніж Греггу?

Джейк підійшов до дивана і, сівши, спокійно сказав:

— Добре. Я вам зараз поясню французький напис на пергаментному аркуші. Але знайте, мосьє Кортец, якщо ви захочете усунути мене від цієї справи, я провалю вас. І крім того, я знайду вас навіть в Антарктиці, навіть на другому супутнику Землі…

Він не закінчив. Кортец уже реготав на все горло, схопившись за живіт, як пузатий фавн на картині Рубенса.

— Ви молодець, Джейк! Ви мені подобаєтесь! Ха-ха-ха!..

Він сів поруч з Джейком і, враз обірвавши сміх, промовив діловим тоном:

— Ну, досить базікати. Викладайте ваші боярські таємниці. А щодо усунення… Запам’ятайте: з цієї справи я декого усуну, але тільки не вас…

Джейк трохи покліпав, поліз у внутрішню кишеню і дістав якийсь аркушик.

— Я переписав французький напис на титулі пергаменту, а потім стер його. Ось точна копія напису. — Він простягнув аркуш Кортецу. — Якщо хочете, зіставте з тією, що ви відновили.

Кортец прочитав:

— Так, здається, все правильно. Але я не вмію розв’язувати ребусів, голубе мій, — сказав, знизавши плечима, Кортец і повернув аркуш Джейкові. — “Древня мудрість”… “Прах святого Кирила”… “Вічна молодість”… Що все це означає? І хто це написав?..

Джейк на хвилину задумався.

— Бачите, мосьє… — промовив він. — Мій предок боярин Іван Дмитрович Бєльський чимсь провинився перед царем, і Грозний заслав його в старовинний монастир на далекій півночі Росії. Там він помер, і там був похований… Помираючи, він просив покласти в його домовину книгу, подаровану йому Грозним. Це була візантійська антологія Агафія, титульну сторінку якої я приніс вам, мосьє…

— Тисяча і одна ніч! — пробурмотів Кортец.

— Щось схоже на це, мосьє, — ввічливо погодився Джейк. — Монахи неохоче поклали в домовину опального боярина книгу з світськими епіграмами, тим паче, що деякі з цих епіграм були зовсім нескромними…

— А, чорт! Я залюбки почитав би їх! — перебив Кортец.

— Боярин Бєльський був похований у тому самому монастирі, в склепі, де вже спочивали останки інших Бєльських, засланих у цей монастир в різні роки… Там, у домовині боярина, книга Агафія пролежала сотні років, поки, нарешті, один з Бєльських, князь Платон, брат мого батька, якось не надумався одвідати могили своїх предків…

— Сентиментальність?

— Ні, це була дуже дивна людина, мосьє… У нас із роду в рід передавалась легенда, що візантійська царівна Зоя привезла разом з своїми книгами якийсь древній індійський згорток, на якому був написаний рецепт ліків, що повертають молодість і продовжують життя на багато десятків років.

— Я так і знав, що без чортівні тут не обійдеться! — скептично підібгавши губи, мовив Кортец.

— У російському народі грецька царівна вважалася чаклункою…

— Це пікантно. Я чув, що вона до того ж була гарненькою, — мрійно сказав Кортец і провів у повітрі пальцем якусь лінію.

— Мій дід любив князя Платона і порадив йому поритися в монастирській гробниці Бєльських.

— Цікаво! — вигукнув Кортец. — А знаєте, голубе мій, ви не в той бік поїхали…

— Тобто як це? — не зрозумів Джейк.

— Вам треба було написати захоплюючий сценарій для кінофільму в трьох серіях і відвезти в Голлівуд. Мільйонів ви б не заробили на ньому, але сотню тисяч загребли б напевне. Я знаю. Промишляв колись… Але до діла. Що ж знайшов у таємничій гробниці ваш дядько?

— Він знайшов там антологію Агафія. Титульну сторінку її з планом тайника, де заховані книги царівни Зої та Івана Грозного, і з шифрованим грецьким написом ви вже бачили.

— З шифрованим? — вигукнув Кортец. — А у вас є ключ від цього шифру?

— Мій батько розшифрував запис боярина Бєльського.

— А князь Платон?

— Він також розшифрував.

— Он як?.. Розповідайте далі… До речі, як потрапила книга Агафія до вашого батька?

Джейк лукаво усміхнувся.

— Щоб про це дізнатись, вам, мосьє, доведеться вислухати любовну історію, яку я вчора обіцяв вам розповісти.

— “Декамерон”! День четвертий, новела шоста! — тоном конферансьє пророкотав Кортец. — Андреола кохає Габріотто…

— Ви вгадали, мосьє… Дружина мого батька, прекрасна Ежені, покохала князя Платона. Він був старший за неї на двадцять років і боготворив її. Освідчились вони, як це потім з’ясувалось, у тому самому монастирі, де знайшов візантійську книгу мій дядечко. Тут князь Платон подарував своїй коханій найдорожче, що в нього було, — візантійську книгу, — і зробив на титульній сторінці напис французькою мовою… Ви його бачили, мосьє.

— Це відносно святого Кирила і вічної молодості? — Так. Князь Платон марив тоді таємничим індійським рецептом.

— Навіщо ж він оддав книгу, де був план тайника і шифрована вказівка, як знайти бібліотеку Зої та Грозного? — з подивом запитав Кортец.

— Я думаю, що ця парочка не збиралась розлучатися, мосьє, — пояснив Джейк. — Чи в нього була книга, чи у неї, нічого не змінювалось. Можливо, що шукати цілющий рецепт вони збиралися вдвох…

Кортец хвилину подумав.

— Чим же все-таки закінчились розшуки вашого дядечка в монастирі?

— Нічим, мосьє, — упевнено відповів Джейк. — Йому перешкодила революція. А сторінка з книги Агафія з усіма записами потрапила до рук чоловіка чарівної Ежені і була потім вивезена з Росії.

— Що сталося з князем Платоном? — анкетним тоном спитав Кортец.

— Після революції він пропав безвісти десь у глухій російській провінції… Скоріше всього, потрапив у дім для божевільних, мосьє. Батько був певен, що в голові його брата не вистачало якихось гвинтиків,

— А Ежені?

— За наявними у мене відомостями до двадцять п’ятого року вона жила в Москві. Є адреса… Все це ми уточнимо в Москві, мосьє.

Джейк замовк І, стараючись не кліпати, очікувально дивився на Кортеца. Він був схожий на тихого доброзвичайного школяра, який чудово відповів урок і чекає або п’ятірки, або якихось каверзних запитань.