Втрачений скарб. Інший світ - Гребнев Григорий Никитич (серия книг txt) 📗

Хвіртка. Клумби. Стрижені кущики. Посилана гравієм доріжка. Ґанок з гранітними східцями… Дзвінок. Тиша… Швидка, легка хода за дверима, і знов неймовірні вії…

— Це ти? — проспівала Мадлен, відчиняючи двері. — Заходь, мосьє Кортец чекає тебе…. Я взнала ще дещо. Вчора він був у якоїсь поважної дами, з якою розмовляв про твою справу. Він називає її “старою каргою”.

“Мадам де Брентан”, — відразу догадався Джейк.

— І що ж? — запитав він.

— Це все, любий. Але настрій у нього такий самий. Сьогодні я почастую тебе чудовим рагу… Іди!.. Стривай!.. Я поправлю галстук. Тобі треба його перемінити, він схожий на гадюку. Ось так…

Вона зникла за дверима кабінету, і Джейк почув її тонкий голос:

— Князь Джейк Бєльський, мосьє!..

— Просіть! — сирим голосом відповів Кортец.

Увійшовши в кабінет, Джейк одразу відчув, що Кортец сьогодні справді настроєний більш доброзичливо, ніж учора. Простягнувши Джейкові величезну волосату руку, він запросив гостя на диван, сів поруч і сказав:

— Голубе мій! Я не вмію довго прикидатись і тому скажу вам відразу, що ваша пропозиція мене зацікавила. Вона незвичайна. А я люблю займатися незвичайними справами. Це моя слабість… Але й незвичайна справа повинна бути все-таки справою, а не спортом… Ви мене розумієте?

— Цілком, мосьє, — тихо мовив Джейк, стараючись не кліпати.

— Мушу повідомити вас, голубе мій, — говорив далі Кортец, — що вчора ж я показав ваш пергамент одному великому знавцеві. Він сказав мені майже те саме, що і ви. Я розвідував про візантійську бібліотеку і дізнався те саме, що й од вас, з тією лише різницею, що, крім вас, здається, ніхто не знає точної адреси цієї бібліотеки… Я побував у мадам де Брентан і почув од неї те саме, що й ви.

— Я хотів учора розказати вам про свій візит до неї, — поспішно вставив Джейк.

— Це нічого мені не дало б, голубе мій. Мені треба було побачити її особисто. Успіх нашої справи багато в чому залежить від цієї старої карги, — ніби думаючи вголос, промовив Кортец. — Дуже добре, що ви їй нічого не сказали.

— Вона нічого не повинна знати! — сухо і різко зауважив Джейк. — Усе треба зробити з нею, але без неї.

— Саме так! — вигукнув Кортец. — З нею, але без неї.

Ледь стукнувши, увійшла Мадлен.

— Накажете подавати сніданок, мосьє?

— Давайте, Мадлен!

Кортец підвівся з дивана і, як Мефістофель плащем, змахнув полою свого барвистого халата. Потім він почав повільно ходити по кабінету, скоса поглядаючи на гостя.

— Та однієї, найголовнішої довідки у вашій справі я поки що не дістав. Щоб одержати цю довідку, потрібен час.

Джейк також підвівся і з готовністю мовив:

— Чи не зможу я допомогти вам, мосьє?.. Кортец підняв руку і розчепірив, пальці, унизані перснями:

— Ні, ні! Таку довідку я зможу дістати від людей, яких добре знаю.

— Ви мені не вірите?

— Я вірю тільки в те, що після понеділка буває вівторок, друже мій. Ви, звичайно, збираєтеся поїхати зі мною в Росію?..

— Без мене ви там нічого не знайдете, мосьє, — ввічливо, але твердо сказав Джейк.

— От-от! — вигукнув Кортец. — А я, голубе мій, жив у Сполучених Штатах і знаю, що там можуть іноді придумати, аби заслати в Росію необхідну для Пентагону людину…

— Отже, ви думаєте, що я шпигун? Кортец поблажливо усміхнувся:

— О ні, голубе мій! Якби я так думав, я не став би з вами розмовляти. Мені моя шкура поки що не набридла.

Джейк був збитий з пантелику. Він навіть забув, що в нього “погано пришиті повіки”, і сигналив з усієї сили.

— Я вас не розумію, мосьє. Так у чому ж справа?

Увійшла Мадлен з підносом. Замінивши круглий столик іншим, просторішим, Мадлен розставляла на ньому тарілки. Вона не розуміла, про що її хазяїн розмовляє з Джейком (розмова йшла по-російському), але бачила тривогу на обличчі юного князя. А через те, що, крім накладних вій і вогняних губ, Мадлен мала ще й просте, добре серце, то, забувши про “майбутні подарунки”, вона посилала Джейкові найвиразніші підбадьорливі погляди.

— Стіл накрито, мосьє, — сказала вона.

Кортец поплескав Джейка по плечу і підвів до столу:

— Не сумуйте, голубе мій! Я тільки хотів бути з вами одвертим. У мене принцип — ні в якому разі не зв’язуватися ні з якою розвідкою. Але мені здається, що чуття не зраджує мене: ви не схожі на шпигуна.

Він поглянув на стіл і помітив на ньому вузеньку вазочку з трьома яскраво-червоними тюльпанами.

— О-ла-ла! Ви в цьому домі, здається, сподобались не тільки мені!

Але тут його погляд упав на закуски і пузатеньку пляшечку шамбертена, і тюльпани одразу ж були забуті.

— М-м… Непогано! Це те, що в рекламній справі називається “екстра”, голубе мій.

Крім тюльпанів та шамбертена, стіл прикрашала гірка паштету з дичини з горіхами, нарізана тонюсінькими пелюстками салямі і запашний салат із селери.

— Прошу, ваше сіятельство! — церемонно мовив Кортец по-французькому і широким жестом показав на стілець. — Не знаючи, що ви любите, я вирішив покластися на свій смак.

— І мій, мосьє! — додала Мадлен, посилаючи Джейкові сяючий погляд.

— Авжеж, я радився з Мадлен, — признався Кортец. — Вона була б непоганою хазяйкою…

— Щиро дякую вам, мадемуазель, — сказав Джейк і сів за стіл.

Мадлен повернулася, щоб піти, але її зупинив Кортец:

— Як там у Барб? Усе зроблено, як я велів?

— Рагу надзвичайне, мосьє! — з вдаваним захопленням проспівала Мадлен.

— А підливка?..

— Вершки, вино, корінфський ізюм і кориця, мосьє. Усе так, як ви любите.

Смакуючи наперед, Кортец роздув ніздрі.

— Люблю попоїсти, голубе мій! Гублю себе! Лікарі заборонили, але я не можу. Щодо жратви я романтик… А про Пентагон та все інше ви не думайте. Якщо навіть ви шпигун, я не буду доносити на вас росіянам. Мені на них начхати. Але вижену вас обов’язково. Та коли ви чесний шахрай — допоможу, бо мені ваша затія припала до вподоби. У таких справах я теж романтик.

— Містер Грегг сказав: “Педро Кортец уміє захоплюватись і не втрачає при цьому глузду”, — улесливо сказав Джейк,

— Старий крутій! Він мене добре знає! — вигукнув Кортец, наливаючи в чарки вино.

— Я ніколи і нічого не п’ю, мосьє. Але з вами вип’ю з задоволенням.

— За Івана Грозного і його бібліотеку! — вигукнув Кортец і понюхав вино. — Екстра!

Вони випили і закусили скибочками салямі.

— Візьміть паштету, Джейк, — запропонував Кортец, — він зроблений за моїм сценарієм. І взагалі в моїй особі загинув найвидатніший у світі кулінар. Так-так!

Проте блаженний стан, у який поринули всі сім пудів істоти мосьє Кортеца, не позбавляв його здатності мислити практично.

— Отже, — почав він, — ви впевнені, що знайдете легендарну візантійську бібліотеку?

— Яв цьому не маю сумніву, мосьє…

— Розумію, що це ваша професіональна таємниця, і не прошу вказувати точні координати старовинного тайника, Джейк. Але я пальцем не ворухну, коли не знатиму, що справа ця певна… Покуштуйте салат. Це суто французька страва.

Джейк потягнувся до салату.

— Дякую, мосьє. Я теж не вирушив би в таку далеку й рисковану дорогу, коли б не вважав цю справу певною.

— Я вам уже сказав, ваша пропозиція мені подобається. Але я все-таки змушений повторити своє вчорашнє запитання, — промимрив Кортец з набитим ротом. — Що у вас є?.. Титульна сторінка старовинної книги і план тайника на ній?.. А чому ви вирішили, що це план саме того тайника, де захована книжкова колекція?

— Я можу запевнити вас, мосьє, що знаю, де міститься книжковий тайник Івана Грозного. Але я дістав сувору інструкцію від містера Семюеля Грегга нікому не відкривати координати тайника доти, поки не прибуду в Москву…

Кортец засміявся недобрим сміхом:

— Оце-то конспірація! Що ж, ви хочете, щоб я вирушив у Росію з зав’язаними очима?..

— Ви все дізнаєтесь, як тільки ми з вами потрапимо в Москву, — тихо, але твердо відповів Джейк.

— Ага! Тепер моя черга задати вам ваше ж запитання, — похмуро сказав Кортец: — Отже, ви мені не вірите?..