Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Фантастика и фэнтези » Научная фантастика » Мертва голова - Бєляєв Александр Романович (серия книг TXT) 📗

Мертва голова - Бєляєв Александр Романович (серия книг TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Мертва голова - Бєляєв Александр Романович (серия книг TXT) 📗. Жанр: Научная фантастика. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

На шляху — якісь струмки, річки, болітця. В траві на мене сичать невидимі звірки, полохливо відскакують величезні жаби. Я блукав усю ніч і на ранок змушений був признатися, що остаточно заблудив.

Минуло кілька днів, і багато з того, що раніше вселяло в мене страх, я вже не боявся. Смішно! В перші дні свого нового існування я боявся навіть поранити собі шкіру колючками. Можливо, мене налякала історія з уколотим пальцеподібним відростком хобота. Проте я скоро переконався, що навіть найгостріші і найміцніші колючки не завдають мені аніякісінької шкоди, — товста шкіра захищала мене, мов броня. Потім я боявся ненароком наступити на отруйну гадюку. І коли це сталося перший раз і гадюка обвилась кругом моєї ноги, намагаючись вжалити, моє величезне слонове серце похололо від страху. Але тоді ж я переконався, що гадюка безсила заподіяти мені шкоду. І відтоді я навіть із задоволенням давив ногами гадюк, якщо вони завчасно не забиралися геть з моєї дороги.

А втім, лишилося й таке, що викликало мій страх. Уночі я боявся нападу великих хижаків — лева і леопарда. Я був сильніший від них і не гірше за них озброєний, але не мав досвіду боротьби, інстинктів, які б підказували мені мою роль. А вдень я боявся мисливців, особливо білих. О, ці білі люди! Вони найнебезпечніші з усіх звірів. їхніх капканів, силець, пасток я не боявся. Мене важко було загнати в загін, лякаючи вогнищами або тріскачками. Єдине, що загрожувало мені,— це можливість упасти в замасковану яму, і я уважно оглядав перед собою шлях.

Запах селища я відчував за кілька кілометрів і намагався далеко обходити будь-яке житло людини. По запаху я розрізняв навіть тубільні племена. Одні з них були більш небезпечні для мене, другі менше, треті зовсім не страшні.

Якось одного разу, потягши хоботом повітря, я відчув новий запах — звіра чи людини, мені навіть важко сказати. Скоріше — людини. Мене охопила цікавість. Адже я вивчав ліс і мусив знати про все, що могло загрожувати мені небезпекою. Я попрямував на запах, ніби по компасу, дуже обережно просуваючись уперед. Це було вночі, в таку пору, коли тубільці сплять найміцніше. Я підкрадався дуже тихо, в той же час уважно оглядаючи шлях перед собою. Запах дедалі посилювався.

На ранок я вийшов на узлісся і, ховаючись у гущавині, подивився на поляну. Блідий місяць стояв над лісом, обливаючи попелястим світлом низенькі гостроверхі курені. У такому курені середня на зріст людина могла тільки сидіти. Було тихо. Навіть собаки не гавкали. Я підійшов з підвітряного боку, дивуючись, хто може жити в цих маленьких куренях, начебто іграшкових, зроблених дітьми.

Аж ось я помітив, що з дірки в землі вилізла якась людиноподібна істота. Звівшись на ноги, вона свиснула. На свист озвалась інша істота, скочивши з дерева. Ще дві вийшли з куренів. Вони зібрались коло більшого куреня висотою в півтора метра і почали про щось радитись. Коли перше проміння сонця освітило небо і я міг # краще розглядіти “гномів”, — так назвав я дивних істот, — то пересвідчився, що набрів на поселення пігмеїв, найменших людей на землі. У них була світло-коричнева шкіра і майже червоне волосся. Постаті цих людей були дуже стрункі, пропорціонально збудовані. Але їх зріст не перевищував вісімдесяти-дев’яноста сантиметрів. У декого з цих “дітей” були бороди, густі й кучеряві. Пігмеї про щось швидко говорили пискливими голосами.

Це було дуже цікаве видовище, але мені стало страшно. Краще зустрітися з велетнями, ніж з цими страшними для мене карликами. Мабуть, я віддав би перевагу зустрічі з білою людиною. Пігмеї, незважаючи на свій низенький зріст, — найстрашніші вороги слонів. Я знав це ще до того, як став слоном. Вони чудові стрільці з лука і метальники списів. Вони застосовують отруйні стріли, одного уколу яких досить, щоб убити слона. Пігмеї можуть тихенько підкрастись до слона ззаду і накинути на задні ноги пута або ж перерізати гострим ножем ахіллесову жилу. Кругом своїх поселень вони розкидають отруєні колючки й палички…

Я враз повернувся всім тілом і побіг так швидко, як і того разу, коли тікав від леопарда. Позаду я почув крик, а за ним і звуки погоні. Я втік би від них, коли б переді мною була рівна дорога. Але мені довелося бігти в дрімучому лісі, раз у раз оббігаючи нездоланні перешкоди. А мої переслідувачі, спритні, як мавпи, рухливі, мов ящірки, й невтомні, як хорти, бігли так швидко, мовби для них не існувало перешкод. Погоня наближалася. Кілька списів було кинуто мені вслід. На щастя, густа зелень захищала мене. Я задихався і мало не падав від утоми. А маленькі людці, не падаючи, не спотикаючись, не відстаючи ні на крок, бігли за мною.

На гіркому досвіді я пересвідчився, що нелегко бути слоном, що все життя навіть такої великої і сильної тварини, як слон, — це безперервна боротьба за існування. Мені здавалось неймовірним, що слони доживають до ста й більше років. З такими хвилюваннями, далебі, вони повинні були б помирати раніше, ніж люди. Та, зрештою, справжні слони, мабуть, і не хвилюються так, як хвилювався я. У мене був надто нервовий, людський мозок, що легко збуджувався. Запевняю вас, сама смерть у ці хвилини здавалася мені кращою від життя, в якому за тобою повсякчас женеться смерть. Зупинитися? Підставити груди під удари отруйних списів і стріл моїх двоногих мучителів?.. Я готовий був це зробити. Але в останню хвилину мій настрій змінився: я несподівано втягнув у хобот сильний запах слонового стада. Чи не знайду я порятунку серед слонів?

Дрімучий ліс рідшав і поступово перейшов у савану, на якій подекуди росли великі дерева. За цими деревами можна було ховатись від стріл моїх переслідувачів.

Я біг зигзагами. Тут пігмеям доводилось гірше, ніж у лісі. Хоч я й прокладав широку дорогу, та все ж міцні стебла степових рослин і трав заважали їм бігти. Запах слонів ставав дедалі сильнішим, хоч я ще їх не бачив.

На моєму шляху зустрічалися величезні ями, — тут слони валялись, мов кури, що кубляться в піску. Подекуди виднівся кізяк. Ось і перші дерева. Я вже бачу кілька слонів, що борсаються на землі. Інші стоять коло дерев, тримають у хоботах великі гілки і обмахуються ними, мов віялами, помахуючи одночасно й хвостом. Вуха в них трохи підняті, наче парасольки. Деякі мирно купаються у річці. Я біг проти вітру, і слони не відчули мене. Тривога зчинилася тільки тоді, коли крайні слони почули мій тупіт. Що тут було! Слони метались на березі річки, несамовито трублячи. Вожак, замість того, щоб захищати тил, першим побіг, кинувся в воду і переплив на той бік. Чадолюбні матусі захищали своїх дітей, які зростом мало відрізнялися від дорослих. Самицям же доводилось захищати тил. Невже моя поява так налякала слонів? Чи вони в моєму шаленому бігу відчули іншу небезпеку, не ту, що примусила бігти мене самого?

Я з усього розгону кинувся в воду, переплив річку раніше за багатьох самиць з їх дітлахами і постарався вибігти вперед, щоб між мною і моїми переслідувачами опинились туші слонів. Це, звичайно, було вже егоїстично з мого боку, але я бачив, що й інші слони, за винятком самиць-матерів, робили так само. Я чув, як підбігли до річки пігмеї. їх пискливі голоси зливалися з трубними звуками слонів. Там відбувалася якась трагедія, але я боявся обернутись назад і продовжував бігти по відкритій рівнині. Так я й не дізнався, чим закінчився бій біля річки між карликами-людьми і велетнями-тваринами.

Багато годин ми бігли не зупиняючись. Я дуже стомився від бігу і ледве встигав за слонами, але нізащо не хотів відставати від стада. Якщо тільки слони приймуть мене в свою компанію, то серед них я буду у відносній безпеці, бо вони краще за мене знають місцевість і своїх ворогів.

Перейти на страницу:

Бєляєв Александр Романович читать все книги автора по порядку

Бєляєв Александр Романович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Мертва голова отзывы

Отзывы читателей о книге Мертва голова, автор: Бєляєв Александр Романович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*