День на роздуми - Зима Александр Викторович (полные книги txt) 📗
— Дякуючи Гленду, ми завжди маємо змогу їсти свіжу городину. На огірках ще тремтить ранкова роса.
— Тут справді випадає роса? — здивувався Френк. — Може, огірки просто кроплять з поливальниці?
— Ні, випадає роса. Це не важко зробити: тут значно нижче небо, і роса падає набагато важча.
— Це добре.
— Так, непогано. І робота посувається швидко. Правда, матеріал не завжди однаковий, тому Джою доводиться щодня вивозити чимало браку із нашої комфортабельної нори.
— Я зустрів одного на головному майдані. Він міряв кроки своєї тіні.
— Завтра він побачить світ. Я навіть заздрю йому, Джім. Цей чоловік свято вірить у своє відкриття. Його завжди пригріє чиясь добра душа: він став людиною, чий голос доходить до бога. Таких людей люблять, вірять у їхні пророцтва, їм не потрібні гроші, їх не гризе сумління, не лякає майбутнє — ці люди здобули земний рай. Ще за життя. Я майже щодня ощасливлюю якогось жебрака, і він мандрує світом, вигадуючи нечувані химери. А що чекає мене, Джім? Старість і жахливі примари, які неодмінно породжує старечий розум, пам’ятаючи свої гріхи. Це природно, Джім. Ми тоді готуємося до зустрічі з богом і, уповаючи на його милість, хочемо вимолити прощення.
— Усі ми грішні, одначе ж хтось потрапляє в рай.
— Це ви говорите для мене, бо не вірите самі собі. Я хочу похвалитися першим успіхом і випити за це, Джім.
Френк відмовився від напою й дивився лише, як чорнюща, наче мара, Хілда піднесла до своїх губ важкий келих з густим червоним вином.
«Коли вона закінчить свій експеримент, на ній теж треба буде випробувати схему „вічного блазня“ — нехай раює за життя, — подумав Френк, відчуваючи внутрішній страх перед цією жінкою. — І це буде справедливо, — виправдав себе Джім. — Лікар і вчений повинні випробувати на собі те, що має зцілити чи вбити людину».
— Ви дивитесь на мене так, ніби жалієте. Не треба, Джім. Я не люблю страдницьких очей і не шукаю в них співчуття. Людина — це робот, якого колись створили й на радощах спалили схему машини, здатної думати й гоїти себе, не потребуючи ремонту. Біда в тому, що думаючі блоки надто недосконалі й завжди стоять на межі збою, який ми називаємо безумом. Знаєте, Джім, я відкрила одну маленьку таємницю. Ви про неї не чули, — весело сповістила Хілда й згадала про обід. — Гадаю, ви не гидливі, сер, і дивитесь на речі реально?
— У моєму віці мене вже нічим не здивуєш, міс Хілда.
— Так от, ніщо у світі не може існувати без свого паразита, як і людина — без воші. Зауважте, жебрак, котрий часто зазирає в рубці своєї одежини, ніколи не знає жовтяниць і не страждає від мігрені.
— Можливо, але я волію краще не знати цієї гидоти, ніж таким способом урятуватися від жовтої немочі, - бридливо скривився Френк. «Хілда теж на межі божевілля. Треба швидше закінчувати експеримент і вдаватися до послуг Вундстона. Цей здоровань має міцніші нерви. Хілда зробила своє вже тим, що домоглася фільтрації думок Острожного й передала геній його відкриття Малькольну. Шкода, він так непередбачено загинув».
— Це дискусійне питання, Джім, — продовжила своє Хілда. — Але ним займаюся не лише я. Це питання життя і смерті цивілізації. Ви знаєте, що в стерильних умовах польові коники народжуються без черевця? А-а, не чули! Мені важливо розгадати цю таємницю й забезпечити вас такими рабами, які б навіть без допомоги паразитів були застраховані від епідемій і небажаних наслідків у своїх дітях. Мені необхідно домогтися стійкого імунітету, щоб раз і назавжди встановити програму в генах живих роботів, не здатних до самоаналізу й творчості.
— Якщо ви це розглядаєте в такому ракурсі, тоді ви справді великий учений, міс, — шанобливо мовив Френк. — Прошу надалі не зважати на умовності й вимагати все необхідне для форсування вашої проблеми. І подумайте над тим, як швидше оснастити наші спеціальні десантні загони нейрошоковими установками.
— Ви обіцяли, Джім, що я знову зможу зайнятися нейрорадіохірургією, як тільки передам у ваші руки практичні результати. Вони готові, Джім.
— Коли ж ви встигли? І чому ви мовчали досі? — не повірив почутому Френк. — Ви можете це продемонструвати високій комісії?
— Безперечно.
— А наслідки?
— Тимчасова сліпота. Повна апатія. Відчуття панічного жаху і абсолютна втрата поняття, що таке друг і ворог. Таких солдатів можна стріляти, як зайців, або заганяти, як овець, у кошару.
— Але ж усе це тимчасове, міс?
— Повторна обробка може перетворити цих абонентів на блазнів або просто на тупу робочу худобу. Все залежить від дози обробки.
— Ви справді дивовижна жінка, міс! — виголосив Френк і не втримався від келиха вина. — За ваш розум, Хілда Брайнт! Ви зробили те, до чого не могли додуматися кращі мужі Америки. Сьогодні ж президент знатиме про це. Гадаю, він призначить день проведення експерименту в умовах, наближених до бойових. Вам треба подбати про піддослідний матеріал. Не обмежуйте себе в коштах, коли йдеться про абсолютну таємницю.
— Джой добре знає місце, куди приходять самогубці. За тисячу доларів, які одразу ж вручає Джой, кожен з них ладен їхати на край світу.
— І ви рятуєте його від самогубства й даруєте вічний рай, — випередив Хілду Френк, натякаючи на розумових калік, яких потім Джой Блеклі залишає на дорогах Штатів.
— Саме так, Джім. Ті, хто виходить звідси, вже не можуть відрізнити життя від смерті й приймають її як зміну дня й ночі.
— Що ж, наука завжди вимагала жертв, — втішив Хілду і себе Френк. — До того ж, міс, науку ви творите в ім’я безпеки Америки, — підкреслив Френк, мимоволі прислухаючись до глухих ударів, від яких ледь чутно здригалася земля.
Хілда збагнула занепокоєння Френка.
— Ви чуєте молотарку Макларена. Це явище можна назвати конкретніше: «Малькольн стука у двері», бо увесь він літає в цій жахливій хвилі і ніяк не може пробитися до мене. Я іноді думаю, Джім, чи не за гріхи карає мене господь і змушує чути цю безугавну колотнечу? Можливо, душа Малькольна знає про мою наругу над ним і його дружиною і його прохання почули боги й загнали мене в це кляте підземелля? Але ж я хотіла, щоб хвилею гравіталу володів не лише Острожний, а й наш Малькольн. Невже ви не можете нічого зробити — припинити цей експеримент?
— Вам нічого боятися, міс Хілда. Гадаю, ближчим часом тут пануватиме тиша і спокій.
— Я не боюся смерті, Джім, але оця гупанина діє на мене, як звук хронометра. Мені часом здається, ніби я чую пульс усього живого на землі. Біопульс того, що я хочу кинути в прірву розумового каліцтва. Всі дізналися, що я тут, і не Дають мені спокою ні вдень, ні вночі. — Хілда поквапом відвернулася від Френка.
— Вам треба спочити. Через три дні обіцяю вам цілковитий спокій. Феномен Малькольна повернеться до свого природного стану й відпустить тлін його душі.
— Ви хочете сказати, що Острожний таки відкрив закон гамування гравіталу? Він відкрив закон керованого гравіталу? — похопилася Хілда.
— У вас проникливий розум, міс Хілда, — зауважив Френк, дивуючись з хижого блиску очей своєї співрозмовниці. — Вам приємно знати, що Острожний відкрив досі невідомі енергії і світ вшанує його золотим пам’ятником?
— Навряд чи світ дізнається про це відкриття, Френк. Я добре знаю вас і Президента, — єхидно сказала Хілда й з насолодою відкусила налитого медом щільника.
— Усе залежить від Острожного, міс Хілда. Америка — країна великих і рівних можливостей. Тут кожен має право вибирати свій шлях.
— Ви забуваєте, що Острожний не американець, сер. Чи я відстала від життя і все уже змінилося, Джім?
— Хто знає, - ухилився від відповіді Френк. — Усе тече, усе міняється. А вчений, я маю на увазі великого вченого, міс, стоїть над націями і державами: його розум належить планеті. Але не всі вчені це розуміють, і тому нам, грішним, доводиться втручатися в особисте життя генія, щоб не загубилося його відкриття.
— Ви справжній американець, Джім. Я навіть люблю вас, Джім. І дуже хотіла б, щоб ці почуття були взаємними.
