Стрибок у ніщо - Беляев Александр Романович (электронные книги без регистрации TXT) 📗
ПІСЛЯМОВА
Олександр Романович Бєляєв — визначний радянський письменник фантаст — добре відомий радянським читачам. За останні роки ряд його науково-фантастичних творів — «Людина-амфібія», «Зірка КЕЦ», «Продавець повітря», «Аріель», «Голова професора Доуеля» та інші — видано українською мовою.
Проте незаслужено забутим залишався один з найкращих романів Бєляєва — «Стрибок у ніщо». Цей твір у свій час користувався великим успіхом, витримав кілька видань і, безперечно, становить інтерес і для сучасного читача. Адже людство вже ступило на поріг космічного віку, коли міжпланетні подорожі стають реальністю.
Грандіозні перспективи відкриваються перед наукою і технікою. Заповітна мрія людства — завоювання Космосу — здійснюється. Радянська ракета доставила на Місяць наш вимпел, радянська автоматична міжпланетна станція сфотографувала зворотний бік Місяця, ще одну станцію запущено до Венери.
12 квітня 1961 року весь світ сколихнула звістка про політ у Космос людини. Перший космонавт радянський льотчик Юрій Гагарін піднявся на кораблі-супутнику «Восток» на висоту понад 300 кілометрів, облетів Землю і через 108 хвилин успішно приземлився. Ці величні досягнення людського розуму сповнюють гордістю наші серця і зміцнюють упевненість у майбутніх успіхах. Збуваються пророчі слова основоположника астронавтики Костянтина Едуардовича Ціолковського, з якими він звертався до демонстрантів на Красній площі в Москві: «Я вірю, що багато хто з вас стануть свідками першої заатмосферної подорожі».
О. Бєляєв був пристрасним пропагандистом величних планів К. Е. Ціолковського, який мріяв про підкорення Космосу.
Ідеї К. Е. Ціолковського приваблювали письменника своєю грандіозністю, сміливістю думки. О. Бєляєв схилявся і перед самою особою вченого.
«Я перебираю його книги й брошури, видані ним за власний рахунок у провінціальній калузькій друкарні, його листи, чорновики рукописів, у які він загортав книжки, котрі відсилав, його портрети, — і мене охоплюють роздуми про цю людину. Важке і цікаве життя! Він знав сонячну систему краще, ніж ми — своє місто, думками жив у міжпланетних просторах, був «небожителем»… — писав О. Бєляєв, який вважав Ціолковського «першим науковим фантастом». Письменник особисто знав великого вченого. Костянтин Едуардович багато допомагав йому. На основі зауважень Ціолковського були зроблені суттєві поправки в романі «Стрибок у ніщо». Цей твір О. Бєляєва, в якому розповідається про подорож на таємничу планету Венеру, набуває в наші дні особливої актуальності.
Вперше роман вийшов у 1933 році з передмовою К. Е. Ціолковського, де вчений писав: «З усіх розповідей на тему про міжпланетні сполучення, оригінальних і перекладних, роман О. Р. Бєляєва здається мені найбільш змістовним і науковим».
О. Бєляєв силою своєї уяви веде читача у незвіданий світ, змальовує фантастичні, але на диво переконливі картини.
Поезія моря, чарівне підводне життя чудово передані в широковідомому творі О. Бєляєва «Людина-амфібія», велич Космосу, Всесвіт «зблизька» показані в романі «Стрибок у ніщо».
О. Бєляєв, як ніхто до нього, надзвичайно яскраво змалював переживання космонавтів під час космічного польоту, зокрема — почуття невагомості, реалістично зобразив побут космічних мандрівників. У цьому багато допомогли консультації самого К. Е. Ціолковського, який чудово уявляв умови перебування людини поза межами Землі. Письменник досить точно передає почуття людини, що вперше попала в небесний простір. Там немає ні верху, ні низу, речі нічого не важать. Незвичайне чекає мандрівників на кожному кроці. Коли читаєш описи дивовижних космічних пейзажів, уперше побачених людьми, ніби бачиш ці картини на власні очі,— так виразно, яскраво змальовані вони О. Бєляєвим.
Надзвичайно цікаві описи природи Венери — найбільш загадкової планети сонячної системи, закритої суцільною завісою хмар. Тепер встановлено, що Венера має атмосферу, в якій міститься багато вуглекислого газу. Раніше деякі вчені дотримувалися думки, ніби умови на Венері подібні до тих, які були мільйони років тому, в кам'яновугільний період, на Землі. Виходячи з цього припущення, О. Бєляєв по суті змалював яскравими фарбами далеке минуле нашої планети. Своєю виразністю і яскравістю цей твір О. Бєляєва не поступається перед відомим романом А. Конан Дойла «Втрачений світ», де описується найдавніше минуле Землі.
Слід, однак, зробити застереження, що, за сучасними уявленнями, природа Венери навряд чи може бути такою, якою зобразив її О. Бєляєв. В атмосфері планети досі не знайдено кисню, але там виявлено багато вуглекислого газу, азоту, а також водяної пари. Крім того, дослідження радіовипромінювання Венери показали, що температура її поверхні досягає понад +200 градусів, а тиск набагато більший, ніж біля поверхні Землі. Можливо, на Венері при такій величезній температурі вся вода википіла, і планета перетворилася в пустиню, або через високий тиск вода не випарувалася, а тільки нагрілася. В такому разі густі хмари Венери ховають від нас океан гарячої води.
Безперечно, таємниці Венери будуть розгадані наукою. Радянські вчені нещодавно здійснили радіолокацію «ранкової зорі». Проте і сьогодні наші знання про цю загадкову планету не дають можливості цілком достовірно судити про її природні умови. Тим паче О. Бєляєв, який писав свій роман на початку тридцятих років, мав право використати наукове припущення, що існувало в той час, і побудувати на ньому сюжет.
Письменник використовує прийом, що дає можливість особливо дохідливо розповісти читачам про всю незвичайність обстановки, в якій відбувається космічний політ. Пасажири «Ноєвого ковчега» — недосвідчені в астронавтиці і астрономії люди, і автор примушує їх на практиці перевірити те чи інше наукове положення. Так, вони знайомляться з невагомістю — в світі без ваги, з Космосом — за бортом корабля…
Автор вміє будувати захоплюючий сюжет. Це стосується не тільки пригод, що відбуваються на Венері, але й перипетій самого польоту — «стрибка в ніщо».
Письменник розкриває справжнє обличчя «втікачів од революції» — капіталістів, за машкарою благопристойності яких ховаються підлі інстинкти. І цілком обгрунтованим з логічної та художньої точок зору є фінал роману — повернення ракети на Землю без усіх цих «колишніх», яких змела невмолима хода історії.
Кожен з представників «власть імущих», що опинилися в «Ноєвому ковчезі», має свої індивідуальні, неповторні риси. Леді Хінтон і в мікроскопічному світі ракети намагається зберегти роль некоронованої королеви. Незвичайність умов, в яких вона опинилася, надає комічного забарвлення її становищу. Автор не шкодує барв, щоб змалювати, нікчемність цих жалюгідних уламків старого світу. Всі вони — промисловці, банкіри — чіпляються за багатство, хоч в Космосі воно зовсім втратило свою цінність, продовжують мислити старими категоріями.
Подекуди О. Бєляєв доводить виклад до гротеска, але його ніколи не зраджує почуття міри. Пригадаймо сцену розподілу кают і суперечку, яка виникла навколо цього: диктатура леді Хінтон, банкірський торг… Навмисне шаржований образ Пінча. Проте автор правильно схопив риси цього пройди, доморощеного сищика, який готовий виконати будь-яке доручення хазяїна. А Мадлен Делькро — втілення пошлості! Вона й далеко від Землі залишається такою ж міщанкою, якою була завжди.
Та ось мандрівники на Венері, яка гнітить людей своєю бурхливою первісною стихією. Тут уже не до світських умовностей! І елегантний лорд Блоттон перетворюється в дикуна, леді Хінтон — у брудну, буркотливу жінку. Не кращі за них і всі інші втікачі. Колоритне видовище являє собою капіталістична колонія на чужій планеті! Жалюгідні, занепалі морально, капіталісти швидко втрачають людську подобу. Правда, знахідка брильянтів повертає їм колишню рису, далеко не кращу з людських рис, — жадібність.
