Рубеж. Пентакль - Олди Генри Лайон (книга бесплатный формат txt) 📗
Прямий ефір, час обмежений.
– Матінки, бабусі… Ви думаєте, титул «ясновидиці Анюти» дає стовідсоткову гарантію? Навіть якщо Анюта сама придумала собі звання, титули й орду вдячних клієнтів? Я – Нюрка Гаврош, і я не обіцяю людям більше, ніж можу. Чудеса – не мій профіль. Зрозумійте, заради Бога, народний цілитель і знахар – це так само людина. Тож перше призначене для наївних дурнів, яким вивіска важливіша за результат, а друге – для хворих, що всерйоз бажають вилікуватися. Ворожка може вгадати або передбачити…
– І помилитися?
– Звичайно. Не помиляється той, хто нічого не робить. Але справжня ворожка ніколи не назве себе вголос ясновидицею.
Якщо, звичайно, перед вами не пройдисвітка, що зібралася найдорожче cторгувати кота у мішку. Я не розмахую перед вами хрестом і святими образами, спекулюючи на вірі. Я не розводжуся про відтінки аури, морочачи голови істеричним дамочкам. І не обіцяю удачі на віки вічні. Я просто кажу: прийдіть, і спробуємо. Дивись, щось і вийде.
Ведучий кивав, вставляв дурні коментарі та запитання, але загалом плив за течією. Нюрку це цілком влаштовувало. Пробити ефір на 4-му каналі виявилося складніше, ніж вона припускала. Виходить, треба було за півгодини з хвостиком відбити усі карти з колоди. Основними козирями тут були натиск, дивовижний для маленької жінки пенсійного віку, добре підвішений язик та іронічна агресивність, що приваблює скептиків. Зі скептиків, особливо хворих чи невдачливих, найчастіше виходять найвірніші, найвідданіші клієнти, коли знати, як поводитися з цим звіринцем.
Юрб біля парадного під’їзду не очікувалося, але гарний приварок до пенсії не зашкодить.
Дружина клоуна, що проміняв манеж спершу на естраду, а там і на ранки-весілля-ювілеї, у минулому Снігуронька, Коза-Дереза, Маленька Баба-Яга, Відмінниця Настя, Карлсон і Малюк почергово («у дубль» з Елкою Потаповою, найщирішою врагинею!), Ганна Павлівна Гаврошенко вміла працювати з публікою будь-якого віку. З дітьми завжди поруч знаходяться суворі матусі, яких теж треба розважити і розкрутити на «хлопаньки»; утім, усі ми залишаємося дітьми до сивого волосся, згодні вірити і йти слідом.
Стань оригінальною. Перетвори недоліки на достоїнства. «Метр-з-кепкою»? – маленька штучка червінчик, а ціна велика. Білі овечі кучерики? – сивина не так помітна. Не потурай, а захоплюй, неси за течією. Мороч чолову, заповнюючи паузи не беканям-меканням і словами-паразитами, а жестами, поглядом, дрібними, зосередженими діями. Придивляйся тайкома, хто чого хоче і на яких умовах.
Три роки тому чоловік почав їздити довколишніми селами, влаштовуючи чорноземній «понтярі» лекції «Очевидне-неймовірне» з бонусом у вигляді гадань, провидіння, лікування фурункулів і зняття «грішного пилку». Коли Толик почав регулярно, крім гонорару і добровільних пожертвувань, привозити додому жирних курочок, мішок-другий гречки чи трилітрову банку меду, Ганна Павлівна серйозно задумалася. Гастролювати не хотілося, важка на підйом стала, але, як на теперішній час, будь-яка копійка до ладу.
Так народилася Нюрка Гаврош, ворожка і знахарка.
– Хто навчив вас ворожінню на картах?
– Життя.
– Е-е… І все?
– А якої відповіді ви очікували? Посилань на пряму лінію від Кассандри та графа Каліостро?! Ну поміркуєте самі… Запитаю я вас: «Молодий чоловіче, хто навчив вас вести передачі у прямому ефірі?», і що ви мені відповісте? Мабуть, політех закінчували чи ін’яз, а ведете ж, і непогано ведете…
Ведучий почервонів, розгубився. Проти улюбленого Нюрчиного прийому – будь-яку тему миттю перевести в лоб на співрозмовника, доброзичливо поставивши капосне питаннячко, – багато хто пасував. Головне, запитувати впевнено. Адже тут ясно: ніякої фахової освіти в нинішньої телебратії немає. Бий, Нюрко, без промаху. І ще: до оцту обов’язково потрібен цукор. Трішечки похвали, кинь сахарну кісточку – і милий дружок твій до смерті.
Лестити вміють усі.
Сварити-підколювати теж властиво більшості.
А щоб в одному флаконі… Це вам не коробка сірників, тут уміти треба.
– Так, Ганно Павлівно, я розумію вас… життя – кращий учитель…
Ні біса він не розуміє. Викручується. І це добре. Глядачі бачать, як він викручується, глядачі на її боці. А хто не бачить через щиросердну короткозорість, той чує, як ведучий з нею погоджується. Теж непогано.
– Ага, нам телефонують у студію!
Відповідаючи на цікавість басовитого громадянина з приводу наявності в «пані Гаврош» відповідних ліцензій, Нюрка дозволила собі на хвилинку розслабитися. Легко і приємно говорити правду відставному бюрократу. Усі папери були в повному порядку. Комар носа не підточить. Приватний підприємець, єдиний податок, довідка від Мінохорони здоров’я про всяк випадок – з міськвідділу культури, від Льоньки Жердеця, друга дитинства… Кабінет вона обладнала вдома, на власний смак, відвівши для цього вітальню. Таке чудове питання варто було б придумати заздалегідь, і умовити когось зі знайомих дзв’якнути в студію.
Врахуємо на майбутнє.
– А тепер, Ганно Павлівно… Ні, зачекайте, у нас ще один дзвінок! Ну, це останній, час передачі закінчується… Здрастуйте, ви в ефірі!
– Я щасливий по самісінькі гланди.
Ведучий поперхнувся. Ні, сьогодні явно був не його день.
– Назвіться, будь ласка.
– У нас мало часу. Навіщо марнувати ефір даремно? Я хочу запитати Ганну Гаврошенко, – голос, спотворений перешкодами, звучав нудно й надтріснуто, немов заговорив цоколь будинку, приреченого на знос. – Нюрко, коза-дереза драна… Ти чому не прописалася в ковені за місцем проживання?
Думаєш відділом культури відбутися?
Голос пісно хихикнув, стверджуючи задоволення від сумнівного каламбуру.
– Даремно ти так думаєш, мадам Гаврошенко. Рекомендую не тягнути, щоб уникнути…
Відбій.
Короткі гудки довбають прямий ефір.
Нюрка демонстративно знизала плечима – якийсь дотепник-самоучка викаблучується! – і нишком підморгнула ведучому. Стовбняк, мовляв, справа гарна, хлопчику мій, але час закінчувати.
Давай, пускай рекламу прокладок. Ангельських, з крильцями.
Дуже хотілося курити.
Історія з розіграшем, чи як там випадало розуміти дзвінок про «прописку в ковені», продовжилася у вівторок удень. Нюрка тільки-но відпустила клієнтку, вдову полковника Башмета, однофамільця знаменитого альтиста. Ставши жінкою суто цивільною, вдова спершу придбала запасний надгробний пам’ятник з написом золотом «Самій собі з любов’ю», встановила скарб на 30-му цвинтарі, а вже потім сильно зацікавилася майбутнім, вчащаючи до ворожок. Попередні шість ворожок вдову не влаштували: з ними не складалися розмови «за життя», здебільшого про «самій собі з любов’ю». А з Нюркою склалося, під чайок з порічковим варенням і густий кагорець, якого вдова вельми полюбляла.
Коротше кажучи, провівши цінну клієнтку до дверей і повернувшись до кабінету, Ганна Павлівна знайшла біля робочого столу якогось мерзотника. Мерзотник крутив у пальцях бубнову даму, яка хвилиною раніше уособлювала вдову, і нахабно посміхався.
Незваний гість заслуговував окремого опису. На голеній голові його красувався півнячий гребінь, ліловий із прозеленню. У лівій ніздрі теліпалось кільце, у вусі – матроська серга; такі серги при гнилому цараті вішали матросам, які вперше перетинали екватор. Нижня губа по центру була проколена лабретою – гвіздком з плоским замком, спорядженим ланцюжком. Шкіряний куртець, що тиліпався на вузьких плечах жертви пірсингу, порізали бритвою в місцях найнесподіваніших. На тлі цієї одежинки-мучениці діри на джинсах мали вигляд, можна сказати, обивательський.
– Покликати чоловіка? – поцікавилася Нюрка, жінка не з лякливих.
– Здрастуйте, люб’язна Ганно Павлівно, – мерзенний панк-вторженець зібрав усю колоду карт воєдино і заходився її тасувати з надзвичайним умінням. Потім витрусив на стіл трефову даму і тицьнув у неї обгризеним нігтем, немов хотів щось підкреслити. – Ні, чоловіка кликати не треба. Тому що чоловік ваш вже третій день як виїхав у черговий вояж, вимінювати очевидне і неймовірне на курей і гречку. Хочете знати, що привело мене в цю обитель гріха?
