Коли вмирає Безсмертний - Герасименко Юрий (лучшие книги онлайн .txt) 📗
— Що це за бюрократична ієрархія? — запитав Іван, насилу звільнившись із ведмедячих обіймів Анба. — Що це таке? Третій заступник другого помічника… Тьху, аж язик Заплутався!
Анб реготав.
— То все Рейндз! А що, погано? Краще й не вигадаєш! І додумався ж хтось поставити його начальником канцелярії штабу! Всім хлопець хороший, один гріх: як дорветься до канцелярського паперу — пиши пропало! Ніякий ти не заступник помічника, ти мій майбутній помічник. За дві доби ознайомишся з технікою і — в небо! Здорово?
— А де Чакт?
— Живий твій Чакт. Знаю, не можеш без нього, включив твого дружка до нашого екіпажу. Чакт у Місті?13 теж дводобовий інструктаж проходить, Ти зараз поспішаєш?
— Ні.
— Посидь пару тоц, звільнюсь, підемо обідать.
І от вони йдуть з їдальні. Анб розказує — скільки тих подій наплелося за дві доби… Вдесятеро більше, ніж за всі віки щактифської історії.
А місто вирує… Пісні, танці, гарні, бадьористі, зовсім не схожі на потворний спикт. Народ святкує перші перемоги.
— Новини! Останні новини! — несамовито кричать хлопчики, бігаючи з паками свіжих листівок. — Війська Шістдесят дев’ятого здаються без бою! Уряд формує армію з жовтих шхуфів! Смерть зрадникам!
«Смерть Безсмертному!» — червоніють написи на обвалених стінах. «Смерті Безсмертному!» — сяє на транспарантах незліченних демонстрацій. «Смерть Безсмертному! Смерть свідкам Безсмертного!» Тисячі палаючих смолоскипів над радісною юрбою Дивно виглядають їх червоні вогні в зеленувато-жовтому сонячному промінні. Здалеку дуже схожі на прапори.
Палає Червоний Вогонь в крові!
Палає Червоний Вогонь в крові! —
гримить гімн несхильників.
— Мабуть, будем прощатися, — Анб спинився. — Ти не забув, що сьогодні починається інструктаж? Перше заняття через десять тоц, гляди, не запізнюйся.
— А коли закінчиться цей інструктаж?
— Післязавтра. Закінчиться — і одразу ж відлітаємо. Ну, ууммб!
— Ууммб!
Бойові штейпи мчали над океаном. Попереду золотою, промінною стіною похитувалася Завіса Спокою. Через три тоци згідно з інструкцією, одержаною разом з маршрутом, всі члени екіпажу вдягнуть антитермічні костюми. Тут же, напохваті, водолазні скафандри.
Рівний, спокійний гул двигунів руху. Анб у кріслі перед пультом управління. Праворуч, біля навігаційних приладів, — Бідило й Чакт. Друзі вже наговорилися і тепер тільки посміхаються…
Іван аж світиться від щастя. Оце тільки-тільки, й п’яти цот не минуло, як Чакт передав йому хвилюючу новину: на центральному штейподромі столиці 28-го сектора знайдено «В-18»… Космічний корабель взято під надійну охорону. Його вже оглядали фахівці і заявили, що після капітального ремонту міжпланетний штейп буде цілком придатний для космічних польотів.
Мерехтить, сяє Золота Завіса… Зеленкуваті тіні біжать по ній, мов зморшки по оксамиту. Та — диво дивне! — вона вже не здається Іванові такою красивою. Щось неживе, хиже в цьому химерному сяйві. Відблисками чужого, давно забутого на Землі гендлярського золота світить вона над землями й водами Щактиф…
«Нічого, недовго вже тобі блимати, — думає Іван.— Скоро погасимо…»
Їх штейп летів другим. 3а ними ще дев’яносто вісім кораблів. Перед відльотом Умбренд (він зараз вів головну машину) вишикував усі екіпажі, прочитав бойовий наказ:
«Підла еліта збирає останні сили. Шістдесят дев’ятий готує до бою шість повітряних армад, жовті шхуфи допомагають йому. В розпорядженні центрального повстанського штабу тільки одна, наша армада.
Однодумці Країни Підземного Полум’я та інших новоутворених революційних держав, що під проводом Еоп об’єдналися у Всесвітню федерацію, посилають нам на підмогу двісті десять армад. Щоправда, штейпи їхні, на жаль, не мають такої потужності, щоб зробитися крізь пояс бур і Завісу Спокою.
Іменем революційної Вамбії наказую:
1. Бойовим штейпам нашої армади о тридцяту дев’ятій тоці досягти острова Зеленого Спокою, приземлитися, вивантажити вибухівку, інструменти, водолазне спорядження.
2. Членам екіпажів одночасно з водолазами-підривниками загону Всесвітньої федерації, що прибуде до Завіси з боку темної півкулі, спуститися на дно океану і закласти під трубу-випромінювач всі двісті ящиків вибухівки. Не бійтеся золотого сяйва! Від теплового випромінювання надійно захистять антитермічні костюми, гравітаційної завіси під водою немає.
3. Вибухом розірвати й погасити Завісу Спокою. Це дасть змогу армадам Федерації проникнути на територію Щактиф».
Перед самим відльотом всім членам екіпажів дали короткочасний відпочинок. Де тільки не побували Іван з Чактом за оті п’ятдесят тоц! Та найсильніше враження лишилося від лабораторії гроундів.
…Глибокі печери під містом, якісь покинуті склади. Тунелі, тунелі, замасковані люки і знов тунелі… Величезна природна зала. Голубе світло широким снопом б’є з отвору в стіні, тріпоче на сяючих сталактитах.
Тривожне, урочисте почуття охоплює Івана: там, за отим порогом, народжуються гроунди — багряні вісники революційної грози…
І раптом згадалося: дитинство, екскурсія в далеке, стародавнє місто. Музей — підпільна друкарня революціонерів… Отак, як тут, у глибині, в підземеллі… Отак, як тут…
Іван переступив поріг і занімів, вражений. Сліпучим видінням іскряться дивовижні механізми. В голубому сяйві сновигають заклопотані шхуфи. Всі чекають Умбренда, скоро чергова передача. Промінна пара рожевими хмарками підіймається під сталактитову стелю, клубочиться, гасне в темному отворі…
І все це зробили шхуфи. Геніальні самоуки… Великі діти свого народу…
Штейпи мчать над океаном. Внизу, за ілюмінатором, — вода, вода… мертва, непорушна гладінь. Ні хвильки, ні острівця.
«От і закінчуються пригоди Івана в Країні Блаженного Спокою. Оце і все», — подумав Бідило і ввімкнув кейф.
На екрані — обличчя шхуфа, мужнє, вилицювате. Пристукуючи кулаком, він говорить спокійно, владно:
— В Еоп — шхуфська революція. В Тахинд — шхуфська революція. В Барра-Лонз — шхуфська революція. В ста двадцяти недавніх щактифських колоніях владу беруть шхуфи.
Нині в ланцюгову реакцію повстань ввімкнулася Вамбія, наша голуба Вамбія — батьківщина несхильницького руху. Грізні повітряні армади Всесвітньої федерації летять нам на допомогу! Нові й нові революційні держави приєднуються до Еоп. Вчора навіть уряд країни Дервердас проголосив, що й він теж приєднується. Але Федерація відмовила, не прийняла дервердасів.
— Слухай, — штовхнув Чакта Іван, — що воно за Дервердас такий? Вже стільки чую про нього…
— О, то країна з цікавою історією… — всміхнувся Чакт. — Хочеш, розповім?
Іван вимкнув кейфоприймач.
— Давай, викладуй! — і зручніше вмостився на великому м’якому сидінні…
— За океаном, за горами, — почав Чакт, — на темній, нічній півкулі здавна-прадавна процвітає благословенна земля Дервердас.
Дервердаси — народ щирий, працьовитий, всього мають вдосталь, все в них своє: і злидні свої, і багатії свої, і столиця своя, і навіть уряд свій у тій столиці засідає.
Щоправда, в цьому питанні — чи свій уряд, чи не свій — серед дервердаських політиків та істориків одностайності й досі нема.
Одні вважають, що уряд їхній останнім часом став наче не зовсім свій.
«Зовсім не свій!» — переконують другі.
«Сам не свій», — твердять треті. Суперечка триває.
А все від того, що уряд Дервердасу завжди приєднується. Приєднується до всіх, особливо до військових блоків. Ще на початку аптахетопу приєднався до держави Безсмертного. Дервердаські міністри й парламентарі на чолі З президентом звернулися тоді до щактифських свідків з проханням перевести їх усіх до столиці Країни Блаженного Спокою на які завгодно посади. Та свідки їм категорично відмовили.
«Дервердасу теж потрібен свій уряд, — сказали вони. — Залишайтесь на батьківщині і правте нашим ім’ям».
Отже, в Дервердасі залишився свій уряд. А коли є уряд, повинен же він щось робити. І уряд став приєднуватись. Тільки надумає Хич будувати в інших країнах додаткові тетраедри, а уряд Дервердасу вже шле схвильовану кейфограму:
