Зоряне вітрило - Кургузов Сергій (книги онлайн полностью бесплатно .txt) 📗
Другого листа від професора я одержав наступного дня. Був він надзвичайно стислим, з чого я зробив висновок, що схильному до гіпотез та узагальнень професорові того дня було не до розмов.
“Агентство. Андрію Дживелову.
Дорогий Андрію!
Уяви собі наше становище. Поблизу вирує вулкан. За кілька сотень метрів від зорельота, невпинно наближаючись до нас, повзуть язики розпеченої лави. А ми ні з місця. Командир корабля запевняє, що ушкодження, спричинені складною посадкою, незабаром можна буде усунути, і тоді ми зможемо принаймні “при-КЛЕ-їтись” в іншій точці цієї негостинної планети. А поки що… Від важких думок може відвернути лише робота. А яка вже тут робота, коли ми не можемо навіть вийти з корабля. Ти знаєш, за характером я оптиміст, та коли за кілька сотень метрів вирує вогняна стихія над розбурханим вулканом (капітан вважає, що виверження певною мірою викликане посадкою нашого корабля), клубочиться хмара диму й попелу, а зореліт за кілька днів опиниться в обіймах розжареної лави, я мимоволі починаю скисати…
Сподіваюся на краще…
Тривога не полишала мене. А в Центрі міжгалактичних сполучень обговорювали, чи надіслати на Кле рятувальний загін і чи зможе він прибути туди вчасно. Екіпаж зорельота відхилив цей проект, запевнивши керівництво, що впорається з аварійною ситуацією власними силами. Саме в цей час листограф видрукував копію третього листа професора Ігрекова.
“Агентство оперативної інформації. Репортеру А.Дживелову.
Цілком конфіденційно!
Шановний друже!
Мої попередні листи ти міг використати у своїх публікаціях про ті надзвичайні випробування, що випали на долю нашої експедиції. Але зміст цього листа оголошенню не підлягає. Це може викликати появу передчасних критичних коментарів.
Отже, ми опинились у лавовому полоні. Прибувши на Кле для проведення наукових біологічних експериментів, я був приречений на цілковиту бездіяльність. Проте капітан зорельота, помітивши мою засмученість, запропонував мені навіть у такий скрутний час розпочати бодай деякі дослідження. Спершу я сприйняв це за жарт. Але капітан запевнив мене, що його пропозиція цілком серйозна, і коли вже ми самі позбавлені можливості ступити на Кле, то чому б не розпочати дослідження тих речовин, які планета сама дає Ріалі у великій кількості, а саме: лави і вулканічного попелу. Скажу відверто, це мене й справді трохи підбадьорило, і я накреслив план кількох дослідів. Завтра розпочинаю роботу!
Сповнений надій
Не пригадую, коли саме надійшов четвертий лист від професора, але сталося це незабаром. Професор вагався, відсилаючи мені чергове повідомлення. Багато слів було написано нерозбірливо, неначе літери теж поспішали. Та й самі слова свідчили про радісне збудження, яке охопило мого кореспондента:
“Друже!
Капітан повідомляє, що справи наші не такі вже й кепські. Ремонтні роботи наближаються до кінця. Отже, незабаром ми зможемо вирватися з вогненного полону. Але уяви собі — саме цього мені зараз найменше хочеться. Капсула зорельота витримує надвисокі температури, тож з’явилася можливість провести унікальний дослід.
Як я вже писав минулого разу, капітан подав мені ідею взяти проби лави і вулканічного попелу — ним нас щедро обсипала Кле. Я прибув на планету, щоб провести біологічні експерименти, тож насамперед став шукати у взятих пробах сліди живих істот. У попелі їх, ясна річ, не виявилося. Зате у пробах, взятих автоматично системою поблизу вулкана, я виявив… органічну речовину! Багато амінокислот та інших хімічних сполук! Коли я поділився новиною з капітаном, він глянув на мене скоса, подумавши, певне, що я перевтомився або невдало жартую.
— Професоре, цього не може бути! Адже Кле — мертва планета. До того ж життя, як ми знаємо, виникло у воді, на дні первісного океану.
— Але ж то на Землі, — зауважив я.
— Так, — погодився капітан. — Проте молекули життя посеред розбурханої вогняної стихії… Даруйте, професоре, але я ще не настільки забув курс загальної астробіології, аби в це повірити…
Мені нічого не лишалося, Андрію, як провести додатковий експеримент. І знов удача! У новій пробі я теж виявив органічні сполуки. “Може, ці “молекули життя”,— подумав я, — потрапили у вулканічний попіл звідкись іззовні, наприклад, під час доставки проб”. Але ні, всі дослідження провадились у стерильних умовах. Лишалось одне припущення: вуглецеві сполуки мають… вулканічне походження!
З повагою
Можете уявити, з яким нетерпінням чекав я наступного листа. Його не було досить довго. Певне, щось там у професора негаразд… Та, врешті-решт, лист-розгадка, лист-тріумф надійшов!
“Дорогий Андрію!
Які дивні речі трапляються часом! Історії відомі відкриття, що їх вчені зробили, не виходячи з лабораторії. На новому (міжгалактичному) етапі розвитку космонавтики я можу сподіватися, що зробив відкриття, не виходячи з капсули зорельота.
Отже, як ти пам’ятаєш, у пробах вулканічного попелу розбурханої Кле я несподівано виявив органічні речовини. Спочатку це дивовижне відкриття спантеличило. Я вже збирався припинити досліди, вважаючи, що весь час десь припускаюся серйозної помилки. Але потім надлишок часу (внаслідок вимушеної посадки) і надзвичайність ситуації примусили мене зайнятися теоретичними узагальненнями. Вулканічний газ, міркував я, містить велику кількість вуглецю, а саме вуглець — основа всіх органічних сполук. Виверження вулкана відбувається з вивільненням великих температур, при великому тискові, супроводиться блискавками, що виникають від тертя наелектризованих частинок попелу, й утворенням ультразвукових хвиль. У шнурах блискавок, які ми спостерігаємо, майже кожної хвилини виникають величезні температури. За таких умов гази, що містяться у каналах блискавок, фактично перетворюються на плазму, тобто переходять у сильно іонізований стан. Безліч іонізованих частинок утворюють над вулканом зону, хімічно дуже активну. Але ж це чудові умови, подумав я, для синтезу всіляких хімічних сполук!
З тієї миті діючий вулкан Кле став здаватися мені величезною хімічною ретортою, де вулканічний вуглець в результаті складних хімічних перетворень утворює складні органічні молекули. Чи не тому я виявив тут амінокислоти, що входять до складу білків. А білок, як тобі відомо, це основа життя!”
“Невже життя може зароджуватись у кратерах вулканів?” — мимоволі вигукнув я, читаючи лист професора. Відповіддю мені були його останні рядки.
“…Так, молекули життя, безперечно, могли зародитися на схилах вулканів. А коли так, то місцем виникнення життя можна вважати не лише первісний океан, а й райони підвищеної вулканічної діяльності. Сьогодні ремонтні роботи у зорельоті наближаються до кінця, і капітан запевняє, що незабаром ми зможемо повернутися на рідну планету. З нетерпінням чекаю цього, аби, взявши проби вулканічного попелу на Землі, негайно перевірити свою гіпотезу.
До скорої зустрічі! Твій друг
У хвилюючій задумі відклав я останній лист професора.
Життя зародилось у кратерах вулканів? А коли й на Землі дивовижне припущення професора підтвердиться? Чи не допоможе це нам відкрити нові, досі незнані сторінки еволюції. Коли так, то ми на порозі величезної таємниці Землі. До того ж вулканізм — явище не таке вже й рідкісне. На багатьох планетах існують вулкани. А це означає, що ми не такі вже й самотні у Всесвіті!
Яка речовина входить до складу всіх живих організмів, які населяють нашу планету?
А чи є органічні речовини у викидах вулканів Землі?
Яка наука вивчає вулканічну діяльність?
