Право жити - Лоцманенко Юрий Викторович (книги без сокращений .TXT) 📗
— Виконую, капітане. Кого призначити координатором ремонтних робіт?
— Ремонтом керуватиму я сам.
Здалеку небесна колісниця скидалася на товстий чорний спис. Загострена його верхівка поринула в хмари: боги і на землі торкаються неба. Але краще не дивитися на них навіть здалеку. Хтозна, як поставляться вони до людської цікавості? Боги всевладні…
Дев'ятеро космонавтів вийшли із зоряного корабля. Нейтронітові оболонки скафандрів не відбивали жодного кванта світла, і в сонячних променях космонавти здавалися примхливо вирізьбленими клаптями міжгалактичної порожнечі. Відхилився прямокутний вантажний люк, нечутно опустився одним боком на грунт, утворивши пандус. По ньому гнучкими суглобистими щупальцями задріботіли роботи. Шестеро зореплавців і шістдесят роботів, розбившись на злагоджені групи, швидко попрямували від корабля. Групи поминули незримий кордон радіаційної зони, спустилися вниз по схилах ще на кількасот метрів — там фон радіації був уже незгубний для живого. Незабаром зелені маквісові схили гори оперезало коло чорних цяток: охоронний загін приступив до виконання своєї місії. Шістдесят пар електронних очей уважно стерегли невидиму межу. Шістдесят грізних променевих рушниць гарантували безпеку. Ні, чужинцям ніщо не загрожувало, небезпека нависла над земною фауною. І саме тому було віддано наказ: кожному, хто порушить кордон радіоактивного згарища, — смерть! Навіть всевладні небожителі не можуть дарувати всім необережним нейтронітові скафандри.
Троє чужинців і роботи запалили навколо зорельота кілометрове вогняне кільце. Кібернетичні помічники космонавтів нанесли на оплавлений базальт тонку сіру смугу каталітичної плівки. Короткий електромагнітний імпульс — і вогнетривкий базальт яскраво запалав, з'єднуючись з киснем повітря. Тварини на всіх кисневих планетах бояться вогню. Люди примітивних мисливських цивілізацій — теж… можливо. Криваві лапи полум'я тремтіли, захлинаючись у безсилій люті: оволодіти всією горою, заполонити всю землю, їсти, їсти!.. Але поза сірою плівкою базальт був холодний, а строк вогненного танцю визначено заздалегідь. Полум'я буятиме рівно три доби, доки не стане на кордоні радіаційної зони невидимий і непроникний бар'єр.
З бездонного черева корабля виповзла гранчаста вежа. Спритні автомати обережно поклали її на платформу-стоногу і повезли вниз по схилу, минули неушкоджені вогняну смугу, прямуючи до кордону зони. Там на неї вже чекала глибока шестикутна заглибина, щойно вирізана в базальті. Кмітливі роботи швидко встановили вежу-випромінювач, заплавили заглибину базальтом і розпочали монтаж енергетичної системи поля захисту. Щоб створити непроникний бар'єр двокілометрового діаметра, потрібно дев'яносто таких веж. Час не жде — за три доби стіна захисного поля має замкнутися. А потім вона існуватиме сотні років, відгороджуючи радіоактивну пляму, смертельно небезпечну для всього живого на зеленій Землі. За цей час згубне випромінювання припиниться.
Платформа-стонога в супроводі кортежу роботів рушила у зворотний рейс. Боги працювали.
Не дивися на вогонь всесильних, воїне! Хіба поступляться вони хоч часткою своєї могутності? Сини неба тільки карають… Як палахкотить вогонь! Боги завжди незбагненні. Певне, у них свято, бо чого ж запалало навкруг гірської вершини полум'яне кільце?.. От уже цілу добу погляд молодого воїна прикутий до оселі небожителів, а покари немає. Несамовито гуде незгасне багаття, величезний чорний спис проколов хмари, темна мурашва обсіла гірську вершину… Навіщо? Ні, людині ніколи не збагнути діяння синів неба…
Вогонь… Плем'я давно втратило його, таємничого гарячого друга, що живиться сухим хмизом. Чотири рази народився місяць, лютували зливи, сипав мокрий сніг. Промоклі шкури не гріли, від холоду й хвороб гинули діти… а він давно згас. Добре богам!.. Послухай раду мудрих, воїне. Заплющ очі, відвернися, залізь в найглибшу, найтемнішу печеру. І молись! Бо впаде на голову зухвальця страшна божа кара.
— Коли це скоїлося?
— Годину тому, капітане.
— Чому ви не знищили його, Аое?
— Я не бачив, як це сталося… Автомати увімкнули сигнал тривоги, коли людина вже проминула кордон зони й заглибилася на небезпечну відстань. Не знаю, яким чином вдалося їй приспати пильність охорони. Але, здається, я розумію, чому навігатор Те Пао заборонив роботам стріляти. І ви це розумієте, капітане!
— Мене не цікавлять зараз ваші припущення, Аое. Ви мали наказ і не виконали його. Чому?
— Наказувати — ваше право. Але, капітане… Порушник однаково заплатить смертю за свою цікавість… чи необережність. Адже він дійшов до вогняного кільця, а там фон радіації близько тисячі двохсот…
— А якщо він виживе? Ви подумали про таку можливість? Ми не маємо права ризикувати. Порушник повинен загинути — від пострілу, а не від опромінення!
— Може, з часом і я навчуся жорстокості, капітане.
— Хлопчисько!.. Ви вільні, Аое. Те Пао, викладіть обставини цієї події.
— Я не міг… стріляти, капітане. Не міг!
— Викладіть обставини події, навігаторе Те Пао!
— Виконую. Координатор захисту доручив мені охороняти північно-західний схил гори. Систему випромінювачів енергетичного бар'єра на моїй ділянці ще не було змонтовано. Десять автоматів-охоронців запрограмовано, щоб вразити все живе в межах зони. Протягом двох діб виявлено і знищено одинадцять дрібних тварин і птахів, які порушили радіаційний кордон. Дуже багато тварин помічено за межами радіаційної плями, і нам пощастило вчасно відігнати їх, стріляючи в повітря. А годину тому я побачив його… людину, капітане.
— Ваші роботи увімкнули сигнал тривоги?
— Ні. Сигналізацію я увімкнув сам. Думаю, автомати помітили порушника, але чомусь не реагували. Певне, тому, що він дуже схожий на нас. Може, трохи вищий на зріст. Ну, і, звичайно, без скафандра. Він несподівано виринув з маквісових заростей, значно вище межі зони. Страшно навіть подумати, яка там радіація!..
— Чи довго він пробув у зоні?
— Хвилин п'ять… навіть менше. Він швидко наблизився до вогняного кільця, постояв трохи, потім запалив від нього якусь гілку… І одразу побіг униз із цим смолоскипом… Я заборонив роботам стріляти.
— Ви пробували затримати його?
— Він помітив мене здалеку й пірнув у хащі. Я довго ще бачив вогник його смолоскипа. Навіщо йому вогонь?.. Було ж зовсім світло!..
— Навігаторе Те Пао, ви порушили наказ!
— Так. Готовий відповідати за це. А ви, капітане, змогли б убити людину?.. Зрештою, яка різниця… Він приречений. Доза опромінення напевне була смертельна.
— Я не вбивця, навігаторе. І не жорстока людина, як ви гадаєте. Але вистрілив би негайно. Ви знаєте, що може статись, коли він не загине одразу?.. Ні! Я теж не знаю. А що як він порушить природний плин еволюції земного людства?! Ця можливість мізерна, однак вона існує!
— І все ж виправдати вбивство людини не можна ні за яких обставин, капітане. Ми самі — люди. Люди!
— Нерозумна малеча! Всім так і кортить випробувати свою короткозору гуманність. Убити людину!.. Зрозумійте, ми повинні передбачити все на тисячоліття. Генетичний код спадковості у цієї людини безнадійно зіпсований радіацією. Вилікувати воїна неможливо. Якщо він виживе, але хоч одна з сорока шести спадкових хромосом зазнала променевого руйнування… У нього напевне є чи буде сім'я. Народяться діти. Вони відрізнятимуться од інших дітей. Виникнуть мутації, стійкі, не передбачені природою, спадкові мутації. Найвірогідніше, що мутанти будуть нежиттєздатні і загинуть в першому поколінні. А якщо — ні? Уявіть собі, навігаторе, час. Тисячоліття. Безмежна кількість мутантів, життєздатних нелюдей з мікроскопічним мозком. Які вони будуть? Куди спрямують людську еволюцію? Ми не знаємо. З такими категоріями, як час і еволюція, — не жартують!
— Ваша правда, каштане. Дозвольте… діяти?
— Негайно. Візьміть гравітоліт і роботів — електронна пам'ять автоматів зафіксувала прикмети цього нещасного. Можливо, вам доведеться розшукувати його саме за прикметами. Втім, гадаю, що за півтори години він не міг відійти далеко, і променеві індикатори легко виявлять на відстані локальне випромінювання його тіла. Що робити далі, ви знаєте.
