Запізнілий цвіт валінурії - Григоренко Анатолий Кириллович (первая книга txt) 📗
Звичайно, я був далекий від думки, що “Запізнілий цвіт валінурії” може служити взірцем науково-фантастичного жанру, що рукопис позбавлений будь-яких вад і прорахунків. Тому змушений був зауважити з приводу деяких композиційних відгалужень, які порушували цільність оповіді, порадив розрідити метафоричні надмірності, уточнити кілька трактувань моральних засад суспільства XX сторіччя нашої ери. І водночас переконливо радив дирекції видавництва без зволікань включити цю річ до плану видань наступного року.
“Не хочу виглядати пророком, — писав я в своєму редвисновку, — але більше ніж певен: підтримавши цих авторів, ми відчиняємо двері до великої літератури справді талановитим і перспективним письменникам. А що може бути благороднішим і святішим для видавця, як відкривати і виводити в люди таланти!”
На жаль, сподівання мої виявилися понад міру оптимістичними. Гаряче рекомендований мною до видання “Запізнілий цвіт валінурії” спіткала гірка доля багатьох його літературних ровесників — він побачив світ майже через двадцять років.
Починалася ця драма з того, що на початку 70-х років із чиєїсь злої волі на відповідальному ідеологічному рубежі в республіці з’явився якийсь Маланчук, котрий не здобув собі лаврів у науці, але буквально за лічені роки зажив слави герострата вітчизняної культури.
Предметом особливого “піклування” маланчуківських “експертів” від літератури стали рукописи початківців. А тим паче тих авторів, творіння яких були рекомендовані до друку “бунтівливими шестидесятниками”. Саме в ту пору присмерку суспільної совісті і був занесений до так званих “чорних списків” науково-фантастичний роман А. Григоренка і О. Кузьменка “Запізнілий цвіт валінурії”,
Про це стало відомо тоді, коли в журналі “Радянське літературознавство” з’явилася публікація Лазаря Санова “Образ сучасника і позиція автора”. З властивою цьому рецензенту упередженістю він накинувся на перший художній твір молодих авторів. Яких тільки вад не вичитав у їхньому рукописі! І атмосферу скепсису, і дрібнотем’я, і формалістичне штукатурство, і відсутність почуття історизму…
Та найбільший гнів Л. Санова викликали “ідейні тенденції роману”. Критик категорично висловився проти того, щоб “перед лицем вічності, перед майбутніми поколіннями виставляти нашого співвітчизника” (додамо — співвітчизника брежнєвської формації) морально непорядним, егоїстичним, лицемірним, нещирим, безсердечним. “Автори, безперечно, багато чого досягли у викритті і засудженні свого героя. Але чи замислювалися вони над тим, до яких соціальних узагальнень веде це викриття?” І в стилі судових вироків гіркопам’ятних тридцятих років робить висновок: “Така концепція роману… є абсолютно хибною!”
Проте не стільки брутальний, безапеляційний тон Л. Санова, густо приправлений образливими натяками й політичними звинуваченнями, обурив літературну громадськість, скільки аморальний, а з точки зору юриспруденції просто кримінальний вчинок критика. На замовлення тодішнього керівництва “Радянського письменника” він мав написати закриту рецензію, але ні в якому разі не піддавати публічному шельмуванню первісний варіант твору, якого ніхто не міг прочитати, позаяк він не був опублікований.
Всяк, хто хоча б побіжно був знайомий з існуючою тоді видавничою практикою, прекрасно зрозумів, що відбулося заздалегідь сплановане вбивство роману, який не встиг народитись. А щоб не сталося промаху і “Запізнілий цвіт валінурії” не побачив світу в іншому видавництві, Л. Санов все цю ж закриту рецензію опублікував 1976 року ще й у своїй збірці літературно-критичних нотаток “Чим вимірюється людина?”
Ясна річ, після таких сановських похоронних дзвонів ні про яке видання роману А. Григоренка і О. Кузьменка не могло бути й мови. Ось так був заморожений “Запізнілий цвіт валінурії”. Майже на два десятиріччя заморожений!
Та навіть після найлютіших і найтриваліших зим все-таки приходить весна. Прийшла пора потепління і в нашому житті. З волі партії почалася широка демократизація радянського суспільства, духовна скарбниця народу стала поповнюватися цілою низкою раніше “заморожених” творцями застою талановитих творів.
Хочу вірити, що серед цих творів займе належне місце і “Запізнілий цвіт валінурії”.
Олекса Мусієнко.
ЗМІСТ
ЗАПІЗНІЛИЙ ЦВІТ ВАЛІНУРІЇ. Науково-фантастичний роман
ЗАМОРОЖЕНИЙ ЦВІТ ВАЛІНУРІЇ. Післямова Олекси Мусієнка
