Стріла Часу - Бердник Олесь Павлович (электронная книга txt) 📗
Відповіддю на запитання Президента був ліс рук, грім схвальних вигуків. Заспокоївши аудиторію, Президент сказав:
— Для виконання проекту Французької академії потрібно координувати дії всіх урядів Землі, в основному великих держав і наймогутніших концернів. Ми попередили їх, і вони зараз дадуть відповідь Конгресу. Перша партія ракет може бути готова з наявних запасів за два дні. Кілька резервних партій треба виготувати не більше, ніж за півроку. Для цього потрібні фантастичні суми. Але іншого виходу нема — це розуміє кожен.
Над головою Президента засяяв велетенський овальний стереоскопічний екран. З туманних ліній виникло зображення обличчя огрядної літньої людини з сивиною на скронях і примруженими втомленими очима.
— Прем’єре Радянського уряду, — сказав Президент Конгресу. — Чи згоден ваш уряд брати участь у здійсненні французького проекту всіма наявними ресурсами?
— Так, — рішуче і твердо відповів прем’єр.
Короткий сигнал, затемнення, і вчені побачили обличчя президента Америки. Не чекаючи запитання, він заявив:
— Уряд Америки згоден!
Один за одним з’являлися на екрані міжконтинентального зв’язку глави держав і урядів. Китай, Франція, Великобританія, Індія, десятки середніх і малих держав — всі підтримали проект врятування Землі. Дав згоду і концерн Герда, виговоривши право продовжувати будівництво сховищ в Антарктиді на випадок провалу французького проекту.
Після схвального голосування Президент Всесвітнього Конгресу Науки закрив Надзвичайне засідання. Хлопець-радист вимкнув прийом. І не встигла Барбара знову висловити своє захоплення почутим, як на пульті загорівся червоний сигнал виклику.
— Шифр шефа, — прошепотів радист, вмикаючи зв’язок. Справді, присутні побачили на екрані обличчя Герда — зосереджене, похмуре. Він зустрів погляд Барбари, привітав її кивком голови.
— Дівчинко, дуже до речі, що ти прилетіла. Все гаразд? Іоній є?
— Так, шеф.
— Негайно вилітай до Америки. Я чекаю тебе! Ніяких запитань. Корабель залишай в Антарктиді. Містер Рауль!
— Слухаю, шеф.
— Дайте в розпорядження міс Деніс закритий вертоліт. Форсуйте роботи…
Через десять хвилин потужна срібнобока машина піднялася серед снігових заметів і взяла курс на Америку…
Через кілька годин на Київському космодромі, під Борисполем, приземлився стратоліт з Горовим і Діжею. їх зустріли Гнатенко і Топчій, президенти кількох радянських академій, працівники космодрому і представники уряду. Після гарячих вітань і поздоровлень Горовий сказав:
— Ми вилітаємо негайно. Дорога кожна хвилина. Будемо повідомляти на Землю щогодини. Слідкуйте за нашими сигналами.
Прощалися стримано, без слів. Говорили серця через міцні стискання рук.
Горовий дав наказ приготувати корабель до старту. Над полем космопорту заревла сирена. Велетенський купол цеху, де стояв гравітаційний зорельот, почав спадати донизу. Незабаром вся будівля заховалася в землю. Корабель гордо височів над космодромом, націлившись в безконечність. На його корпусі яскраво виділявся малиновий напис: «Вітчизна».
Гнатенко схвильовано схопив Горового за руку.
— Хіба так ми мріяли стартувати на цьому кораблі? Тісний став час в нашу епоху. Хто скаже, що трапиться завтра?
— Ой Василю, — похитав головою Горовий, — ти даремно так думаєш! Теперішнє наше завдання важливіше, може, ніж політ в систему Центавра. До речі, Дніпр де?
— Який Дніпр? — не зрозумів начальник космопорту.
— Наш цуцик, подарунок діда. Ми його беремо з собою. Будь ласка, розпорядіться, щоб його принесли сюди, він у кімнаті відпочинку.
Начальник, розвівши руками, виконав прохання космонавта. Незабаром службовець космодрому приніс цуценя Горовому. Воно кліпало заспаними очицями, злякано поглядало на незнайомих людей.
— Прошу відійти до сховищ, — сказав Горовий.
Космонавти рушили до зорельота. Ось вони зайшли в нижній люк, зникли. Отвір закрився.
Проводжаючі спустилися в сховища, припали до перископів. Вони бачили, як гігантський зорельот здригнувся, з дюз додаткових двигунів вирвалися вихори іонізованих газів. Бетонне підвищення розтріскалося на дрібненькі частки. Велетень-корабель метнувся вгору і, залишаючи туманний слід, зник у хмарах.
Земля посилала своїх сміливих синів назустріч дивній, невідомій планеті…
ДИВЕРСІЯ В КОСМОСІ
— Ми не можемо продовжувати будівництво реакторів, — боязко говорив Борн. — Через місяць—два, хай через півроку французький план буде здійснено, і тоді ми сядемо на лаву підсудних перед Міжнародним Трибуналом!
— Ви тюхтій, Борн, — жовчно сказав Герд. — Якщо припинити будівництво, в яке ми вклали половину своїх коштів, концерн вилетить в трубу. Так, так, в ту саму трубу, що ми її риємо в Антарктиді. Ви розумієте? Ми будемо повними банкрутами!
— Що ж ви пропонуєте? — різко запитав Хопенауер. — Боротися проти цілого світу?
— Навіщо боротися? — криво посміхнувся Герд. — Ми прискоримо роботи по створенню реакторів і затягнемо виконання плану Конгресу.
— Яким чином? Адже Горовий вилетів… і скоро він сповістить на Землю про результати розвідки!
— Він не долетить, — твердо заявив Герд. — Про це вже я потурбуюсь! Отже, джентльмени, заспокойтеся! Наш план, наше майбутнє не може загинути. Прошу вас зачекати мене в іншій кімнаті. Я жду деяких людей.
Компаньйони Герда вийшли. В кабінеті з’явився Діпон.
— Міс Деніс прибула, — сказав він.
— Запрошуй, — оживився Герд. Він встав з-за столу і рушив до дверей, куди бурею влетіла Барбара. Вона цмокнула шефа в щоку, скинула з плечей шубу, яку Герд підхопив і кинув на крісло.
— Що трапилося, шеф? — здивовано запитала дівчина. — Чому така поспішність? Я навіть не встигла відпочити…
— Відпочинеш під час нового польоту, — лагідно сказав шеф. — Ти ж знаєш, що я тебе даремно не турбуватиму…
— Знову політ? — вражено скрикнула дівчина. — Куди?
— Ти чула про план Горового?
— Так! — закивала головою Барбара. — Чудовий, гуманний план. Я заздрю йому і вітаю!
— Це добре, — м’яко сказав Герд, поклавши руки на плечі дівчини. — Але ти, дочко, забула про престиж Америки!
— Престиж… Америки?
— Так. «Сіріус» мусить першим сісти на ту дивну планету. І я подумав про тебе. Хіба тільки Горовий може повідомити на Землю, що являє собою планета?
Барбара щасливо засміялася, якось по-дитячому кинулася Герду на шию.
— Ви геній, шеф! Я все зрозуміла! Коли вилітати?
— Негайно! Радари з супутника «Америка-4» прокладатимуть для тебе радіокурс. За орбітами зовнішніх планет ти обчислиш точніший курс з допомогою даних наших обсерваторій. Отже, все готово! В саду тебе чекає вертоліт. Мчи на космодром!
— А екіпаж? — стривожилася Барбара. — Всі мої товариші залишилися в Антарктиці!..
— Все гаразд! — заспокоїв її Герд. — 3 тобою полетять відомі пілоти Кельман і Доннер. Вони знайомі з «Сіріусом». Ну, прощай, дочко, бажаю щастя і успіху! Ти повернешся героєм!
Барбара, сповнена хвилювання й тривоги, наспіх попрощалася з шефом і кулею вилетіла в коридор.
— Супутники наздоженуть тебе! — крикнув їй вслід Герд.
…В ті тривожні часи мільярди людей не відходили від радіоприймачів. Щогодини з космольота Горового радіостанція Всесвітнього Конгресу Науки приймала коротке повідомлення і транслювала його по всій радіомережі Землі. Політ проходив нормально. Кожна година наближала «Вітчизну» до чужої планети, до розв’язання інтригуючої, тривожної тайни…
Розігнавши «Вітчизну» до швидкості трьох тисяч кілометрів на секунду з допомогою гравітаційних двигунів, Горовий вимкнув автомати. Вібрація корпуса затихла. Почала працювати система штучного тяжіння. Діжа перевірив курс. Зорельот знаходився недалеко від орбіти Марса. Ніжне сяйво зоряного скупчення Плеяд тремтіло в передньому перископі.
Леонід передав чергове повідомлення на Землю і почав з допомогою електронного мозку корабля обчислювати складну криву, по якій треба було провести «Вітчизну» поза площиною астероїдів. Гнатенко перевіряв роботу радарних протиметеоритних установок. На одному з екранів він помітив світловий сигнал.
