День на роздуми - Зима Александр Викторович (полные книги txt) 📗
— Ні, Вундстоне, — як до рівного, звернулася Тійока. — Я молода, і для мене це все надто висока ставка. До того ж ви там гуртом, а я тут лишаюся сама. І не на один мі сяць. Тому прошу виконати бодай одну умову: проводити сеанси першого, сьомого і тринадцятого числа кожного місяця японською мовою. Не забудьте перекласти ці дати на періодичність зміни мого коду. Так мені легше буде пояснити Кет період акліматизації в міражних явищах пустелі.
Цю умову буде трохи важче виконати, місіс, — у за думі мовив Х’ю й пройшовся кабінетом. Тійока стояла біля високої кам’яної вази, стискаючи в пальцях довгий коляк гледичії. У серці Вундстона ворухнувся жаль: «Яка з неї диверсантка? Навіть інтелектуальна. Вона з’явилася на світ для материнства і великої любові, та цей світ розбестив її грішми і продав її красу». Водночас Х’ю розмірковував про химерну систему самозбереження «Релікта», яка рятувалася на кістках своїх агентів. Вундстон шукав гарантії і не знаходив: надто багато обставин стояло на заваді її і його життя. «Вона одурила природу й одружилася з розумним Кукудзі, щоб сяяти в суспільстві. І, можливо, зраджувати чоловіка. Але вона помилилася, бо талант не має часу на раювання в житті. Геній великий у самотині творчості. Тійока вирішила стати знаменитою сама і одурила себе», — дійшов висновку Х’ю, але йому не хоті лося, щоб чергова Кароліна не повернулася з прогулянки по пустелі. Він не втримався, наблизився до Тійоки і майже в самісіньке вухо проказав:
— Не ходіть на прогулянки в пустелю з Пітером Гоулдом. Завжди просіть з собою Кет. І беріть пістолет Кукудзі. — Вундстон відсторонив від себе Тійоку. — Ви чарівні.
У німому здивуванні дивилася Тійока на Х’ю в широких штанях, велетенській сорочці, з ледь приплюснутою головою на похиленій шиї, дивилася й не розуміла, чим вона пробила шкаралупу його жорстокого серця й збудила до милосердя. «Можливо, коли збираються до гурту лише підлі й невситимі до грошей, межи ними теж народжується любов?» — розхвилювалася Тійока і вдячно поцілувала Х’ю в м’які, з присмаком тютюну губи.
— У вас ще все попереду, сер.
Х’ю розгубився й не встиг нічого відповісти, бо за Тійокою зачинилися двері.
XXII
Хілда Брайнт вийшла з ліфта на верхньому майданчику телевежі й зупинилася перед вузькими, теж схожими на ліфтову клітку, дверима, відімкнула їх власним ключем і опинилася в напівсферичному кабінеті з високою, на всю стіну панеллю та довгастим столом, за яким сидів Джой Блеклі.
— Не запізнилася? — весело запитала Хілда й опустилася в крісло.
Жвавий, ще молодий Блеклі мовчки дивився на Хілду відсутнім поглядом і ніби згадував, де й коли він бачив цю жінку. Глибока зморшка залягла в його міжбрів’ї, а чорні, з антрацитовим блиском очі наче вкрилися невидимим попелом, і від того стали матовими й холодними. У правій руці Джой тримав олівець і механічно вертів його пальця ми, прислухаючись до рівного гудіння апаратури.
— Мабуть, ще зарано, — сказала Хілда й розшморгнула блискавку на шкіряній торбинці, добула звідти чекову книжку, свою улюблену ручку «Реіікап» з синім водостій ким чорнилом і виписала на ім’я Джоя Блеклі двадцять тисяч доларів.
Пискнув короткий сигнал, аж Хілда здригнулася, і Блеклі ожив, ніби виринув з вакууму.
— О, ви вже тут? Я вас радо вітаю, міс! — вигукнув Джой і, немов з катапульти, вилетів з малого крісельця. — Я трохи затримався на сеансі з погребом Гленда. Поки все йде чудово. Я приготував до вашого візиту ось цей невеличкий ролик.
Хілда тільки водила очима за метким Джоєм. Клацнув тумблер, і на панелі замигтів екран радіоскопа.
— Це нова партія матеріалу, — пояснював Джой, коли на екрані почали з’являтися трохи розгублені обличчя жінок, чоловіків і дітей. — Зверніть увагу на їхні очі. Ніщо так не реєструє стан душі, як людські очі. Ні-ні, то Гленд. Я локалізував його від біошоку, — коментував Джой, стаючи поряд з Хілдою і тикаючи вістрям олівця в напрямку екрана. — Помічаєте, в погляді кожного, особливо у дітей, здивування, навіть захоплення. Поки що я настроюю їх біочастоту на мій імпульс. Ось перша вправа — надія на те, що саме в таких підземеллях, де вони зараз знаходяться, Америка переживе атомний апокаліпсис. Гляньте, вони плачуть і цілують старого Гленда. А зараз почнеться най цікавіше: радіоімпульс другої вправи — росіяни готують революцію в Штатах, яка принесе нам голод і нещастя. Символіку я взяв з голови одного куклукскланівця під час його істерії. Даю підсилення…
Хілді різонуло вуха: так нестямно кричать тільки ті, хто падає в прірву.
— Руські і негри — наші вороги і ганьба планети!
— Америка або ніхто!
— Напалм на червону коросту!
Джой стишив звук і озирнувся на Хілду. Навіть він, перебачивши усякого під час зйомок у підземеллі Гленда, здивовано підвів брови: Хілда перебувала в стані сатанинського блаженства. Очі в неї палали, ніби вона сама йшла на чолі тих головорізів у білих балахонах, обличчя мінилося й вигравало рум’янцем. Хілда вже бачила свою армію рабів, прикутих до чорної невидимої галери безуму сплеском радіохвиль, отруєних чадом садизму.
— Геніально, — прошепотіла, підносячи вгору розкриті долоні, ніби молилася до радіоекрана. — Боже, невже це правда? Невже ти благословив нас зробити з людьми те, чого й сам не міг вдіяти своїм всесиллям? Блаженство й ненависть, тупа покора й невситима помста, планета геніїв і планета дурнів — це все буде в руках тобою обраних, о боже праведний і єдиний! — з надривом простогнала Хілда й закрила обличчя руками, здригнулася й завмерла, ніби скам’яніла чорним ідолом.
Джой вимкнув монітор і зупинився в нерішучості.
— Я вірила, що остання війна минеться без розору і крові, - мовила Хілда, полегшено зітхнувши. — Чи не про відати нам на радощах містера Гленда? Я зголодніла, а Гленд любить здивувати делікатесом з свого вічнозеленого раю.
— Я не проти, але за три хвилини у мене сеанс з об’єктом «О — М». Потім я у вашому розпорядженні, міс.
— А ви хитрун, Блеклі, - усміхнулася Хілда й насварилася пальцем. Потім поклала на тумбу з телефоном виписаний чек. — На ці гроші візьмете пульсарний радіозонд. І не забудьте, там беруть лише готівкою.
— Гаразд, міс, — відповів Блеклі, розуміючи, що Хілда знову провела між ним і собою межу рангів. Побачив суму, яка набагато перевищувала вартість установки, й ще раз подякував Брайнт.
— Ви тут дарма хліба не їсте, — прокоментувала Хілда свою щедрість. — Сьогодні ви мене просто вразили. Треба неодмінно це показати Джіму, щоб він швидше розкошелився.
— Не забудьте, міс, що такий ефект можливий лише в контакті з потужною антеною, яку ми змонтували у квітни ку Гленда. Її не понесеш в Атланту чи на інший полігон Штатів.
— Якщо виникне потреба, ми піднімемо антену в космос. Ви не хочете стати космонавтом, Джой? Це так заманливо, а ви ще молоді. Подумайте над цією пропозицією, Джой.
— А потім, коли я приземлюся, нове суспільство скаже, що в космосі я набрався червоної зарази, і мене спалять разом з кораблем, — відповів Джой з улесливою по смішкою.
Хілда не встигла відкрити рот, як почувся тонкий писк, і тієї ж хвилини Джой завмер. Очі його непорушно дивили ся в порожнечу й меркли, ніби вигорали зсередини, щоки зблідли, увесь він став схожим на мерця чи воскову подобу з єдиною живою ознакою — пульсом на синій скроні.
«Таке обличчя матиме людина, котра керуватиме радіоцивілізацією, — подумала Хілда й жахнулася від здогаду, що саме такою мумією стане сама, коли сяде за пульт всепланетної радіокоманди. — Чи знатиму я тоді звичайні людські радощі? Чи буде в мені бажання чекати вечорами свого коханця? Ким я стану тоді? А що зараз коїться в голові Джоя? Що відчуває він? Велич своєї влади над іншим розумом чи перед його зором пролітають лише сим воли команд і рядки фраз німої розмови двох абонентів? І який той світ, де зараз опинився аскет Блеклі? Можливо, краще нехай залишаться сироти й каліки на попелищі вій ни, ніж існуватимуть на планеті живі манекени без власних почуттів і власного болю в душі? Ні-ні! Не треба сумнівів і розчарувань! Я мушу бути непохитною навіть тоді, коли переді мною постане смерть. Це буде єдина моя можливість покінчити з арміями, зброєю. Не буде злодіїв і нероб, розпусниць і багатих — рівним нічого буде ділити, і тоді нарешті закужелена димом і зранена вибухами планета спочине в благодаті земного раю, — тішила себе Хілда, знаючи, що все буде не так, що не для того Джой Блеклі доводить до оскаженіння осуджених екскурсантів, яких називає черговою партією матеріалу для своїх досліджень. Хілда обіцяла собі, що, як тільки стане володаркою світу, теперішній Президент чи його наступник буде просто блазнем у її рожевому мармуровому палаці на березі найтеплішого моря. — І це відбудеться, напевне, дуже скоро, — сказала собі, повертаючись у реальний світ маленького кабінету з веселим Блеклі, котрий уже переводив на постійний режим роботи свої невидимі звідси антени, яких за невловиму мить сягав імпульс з головної антени „Релікт“».
