Коли вмирає Безсмертний - Герасименко Юрий (лучшие книги онлайн .txt) 📗
Чакт мовчав. Іван… Іван просто стомився, та й попоїсти не завадило б.
Над вхідною панеллю спалахнув зелений плафон. І в ту ж мить до залу вбігла, ні, не вбігла — влетіла якась дуже молода і, очевидно, страшенно зайнята особа.
Якщо там, на березі моря, розглядаючи поважного товстуна, Бідило не одразу зрозумів, що перед ним офіційний представник, то тут усе було ясно: особа безперечно жіночої статі. Вузенькі яскраво-зелені штанці й жовта клітчаста блузка туго облягали її пишні форми. З плечей спадав зеленастий прозорий плащ, помережаний золотими трикутничками. На голові височіла зелено-жовта зрізана піраміда.
Так, це безперечно була жінка. З добре натренованою безпосередністю вона крутнулась, заджеркотіла спершу до Купхейпа. не встиг той відповісти їй, як вона вже щебетала до Чакта і зненацька опинилася перед Іваном. Церемонно присіла, зробила рукою якийсь граціозно-чудернацький жест, немов муху спіймала, і проспівала тоненько-тоненько:
— Хетeq o (а;ґ)т Аeq o (а;ґ)ф…
Заговорили всі разом. Чакт скоромовкою, він, очевидно, обурювався, дивувався, докоряв. Купхейп, наступаючи на жінку, монотонним голосом читав їй якусь нотацію. Жінка, раз у раз поглядаючи на Івана, джеркотіла на всі боки. Нарешті за щебетухою беззвучно засунулася панель.
Івана провели в іншу кімнату. Була вона простора, з прозорою стелею, з кількома білими шафами, столом та ложем.
Просто над головою жовтими протуберанцями кучерявилось величезне сонце. Бідило здивувався: стільки часу минуло, а воно й досі в зеніті! Невже планета завжди повернута одним боком до сонця? А коли так, то що ж там, на протилежній, темній півкулі?
З білої шафи висунулася полиця, заставлена чашечками. Купхейп взяв одну з них і жестом запросив Бідила призволитися. Іван покуштував. Це була якась кисло-солодка, надзвичайно смачна маса з приємним запахом. Спорожнивши одну чашку, Іван взявся до другої. Ковтнув якусь маслянисту, теж дуже смачну грудку — і ця чашка порожня. Незчувся, як випорожнив увесь посуд, що був у шафі. Їсти ж хотілося, як і раніше, — ніби й не їв нічого. Винувато, жестами попросив: чи не можна ще, з другої шафи взяти… Купхейп з жахом дивився на космічного ненажеру.
Після трапези Івана запросили лягти. Ложе виявилося м’яким і дуже зручним.
«Досить гостинно з їхнього боку…» — подумав Бідило. Та відпочити Іванові не дали. Купхейп і Чакт, видно, вважали себе повновладними хазяїнами Івана Бідила.
Горбань натиснув на стіні зелену кнопку, і якась кремезна, вилицювата особа в чорно-жовтому комбінезоні і круглому чорному шоломі внесла до кімнати цілий оберемок всяких скриньок, тек, пакетів. Поклавши все це на стіл перед ложем, чорно-жовтий хотів було вже йти, коли Купхейп гукнув його:
— Шат!
Чорно-жовтий обернувся, низько схилився перед горбанем.
«Шат — ім’я слуги, — відзначив Іван, — треба запам’ятати».
Купхейп щось сказав Шатові, той вислухав з нерухомим, як маска, обличчям. Вийшов і незабаром повернувся з приладом, схожим на кварцову лампу, встановив його над Івановим узголів’ям, а величезний рефлектор направив прямо на голову. Клацнув вимикачем, подивився на горбаня, вийшов. З рефлектора заструменіло приємне тепло. До ложа підійшов Купхейп. Розіклавши на столі теки, скриньки, пакети, став виймати з них і показувати Івану пластмасові таблички з малюнками.
На першій була зображена людиноподібна істота.
— Тeq o (о;ґ)по! — врочисто мовив Купхейп і показав спершу на малюнок, а потім на себе й на Чакта.
На другому малюнку було сонце, на третьому — море.
Спочатку Бідило намагався запам’ятовувати всі слова, повторював їх про себе, жестами просив не поспішати, але малюнків було так багато, що дуже скоро Іван все переплутав. Підвівся, показує на мигах, що вже не може, стомився дуже.
Купхейп владним жестом примусив його знову лягти і ще нижче опустив рефлектор. Іванові стало жарко, душно, піт котився по щоках. А горбань все показував і показував… Не одну сотню слів і малюнків почув і побачив зовсім уже мокрий Іван.
І — що не? — раптом йому здалося, ні, не здалося, так воно й насправді було: він все пам’ятає. Він пам’ятав сотні зображень і назв!
Та це ще був не кінець. Показавши й назвавши всі малюнки, горбань почав все спочатку. Але тепер він тільки показував, а Бідило неслухняним від перевтоми язиком безпомилково говорив назви. Навіть Купхейп дивувався: у цього чужопланетного створіння неабиякі лінгвістичні здібності!
Останні дві таблички були такі: на першій — зелена планета з великим природним супутником. Планета називалася Щактиф. Другий малюнок являв собою географічну карту якогось материка, оточеного по океану геометрично правильним зелено-золотим колом. Материк теж називався Щактиф.
«Планета, материк… Одна назва… Чому?» — майнуло в голові. Але думати Іван уже не міг: зломлений страшною, нелюдською втомою, заснув, мов провалився в туманну прірву…
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Хич мислить. Перший державний злочин Івана Бідила. Таємнича феноменальна душа.
Коли Іван прокинувся, сонце, як і раніше, стояло в зеніті. Після сніданку Купхейп знову розіклав вчорашні малюнки. Виявилося: Іван пам’ятає виключно всі назви — 495 слів за один прийом!
Після обіду урок продовжувався в знайомому уже білому залі. Звався він Тихим. Чому? «А тому, мабуть, — подумав Іван, — що це єдине приміщення, де не чути набридливого пульсуючого дзвону». Такий же, як і вчора, рефлектор, але вже не так пекуче прогрівав незримими променями Іванові скроні.
«Ясно, — подумав Бідило, — промені інтенсифікують мозкові процеси. Дивні істоти оці щактифці: такі наукові досягнення, а самі… А втім — побачимо…»
Наприкінці другого уроку Іван міг уже вести нескладну розмову, знав чимало назв різноманітних побутових речей, і не тільки побутових.
На стіні висіла трикутна скринька з білим табло. То був тоццeq o (о;ґ)йт — прилад, що показував час. Назва походила від слів «тоца» і «цота». Тоцою називалася одиниця виміру, що, як потім дізнався Іван, була значно менша нашої години, а цота — теж одиниця часу — значно більша нашої секунди. Щактифська доба ділилася на дві нерівні частини: менша, відведена для роботи, називалася порою малого спокою, більша — сон, відпочинок — порою великого спокою.
Дізнався також Іван, що зміст слова «топо» зовсім не відповідає високому змістові поняття «людина». Людина з великої літери. Топо в буквальному перекладі значить — розумна тварина, мислячий організм, думаючий біологічний особень.
Минала доба за добою, а сонце, як і раніше, непорушно стояло в зеніті.
— Чому це так? — запитав Іван у Купхейпа.
Горбань страшенно наприндився і прорік тоном оракула:
— Так побажав Безсмертний!
— А хто такий Безсмертний?
Купхейп — він сидів боком до Івана — різко повернувся, якось особливо неприязно подивився і ні слова не відповів. І це вже не вперше так.
Все більше й більше розуміє Іван, що ні горбань, ні його синок зовсім не збираються відкривати своєму іншопланетному гостю всієї правди про себе. Не раз уже бачив Іван в руках у Купхейпа якісь прямокутні, пластмасові скриньки. Скоро він пересвідчився, що то своєрідні книги, і попросив щось почитати — ну хоча б з історії Щактиф.
Горбань знову сердито насупився і, не дивлячись на Івана, буркнув:
— Не можна!
Так і не дав. І тільки інколи крадькома через Купхейпове плече Бідило розглядав дивні, дуже цікаві для нього Зразки щактифської цивілізації…
На одному боці кожної книги-скриньки надруковано зміст, що складається із коротеньких анотацій на кожну сторінку. Навпроти всіх анотацій чорніють кнопки найрізноманітніших форм і розмірів.
Перегляне читач такий зміст, дізнається, що, скажімо, на сторінці 1001 вже стає зрозумілим, про що написана ця книга, натисне відповідну кнопку, і з бокової площини тома швиденько висунеться потрібна сторінка. Просто і мудро! І зовсім не треба перечитувати тисячі сторінок!
