Марсіанські «зайці» - Бердник Олесь Павлович (книги хорошего качества TXT) 📗
VI
Діти захоплено визирали в ілюмінатори, оглядали місцевість. Вони бачили зарості густих дерев, білосніжні вершини гір, золотий диск тутешнього сонця. Все це було дуже схоже на те, що вони спостерігали у фільмах про Землю.
— Урчик, — просили вони свою няньку. — Ми погуляємо в лісі. Ми ж бачили — діти на Землі гуляють у лісах.
— Підождіть, — попередив УР. — Тут може бути небезпечно. Я мушу все перевірити сам.
Він спустився вниз, закривши перед тим дітей в ізоляторі. Перейшовши у вихідний шлюз, продезинфікував його і вийшов назовні. Пересуватись було важко. Під ногами-коліщатами відчувалася не гладенька підлога приміщень зорельота, а нерівний скелястий грунт. Але УР не звернув на те уваги. Йому треба було будь-що оглянути дивну будівлю, звідки чулися сигнали.
Конічна будівля стояла за півкілометра від зорельота. УР наблизився до неї, оглянув її поверхню у спектрах різних променів.
— Безумовно, штучного походження, — заявив він сам собі. — Це і є те, що бажала знайти експедиція.
Урчик побачив угорі велетенські рефлектори. Їх було три. Вони поволі оберталися, спрямовуючи свої чаші в небо.
— Антени спрямованої дії, — відзначив УР. — Можна повертатися до корабля. Розумні істоти в системі зірки Епсілон Ерідана є.
Автомат рішуче попрямував назад. По дорозі він заглянув у невеликий лісок, дослідив кілька дерев. Зненацька з-за скелі на нього кинулася якась істота. Вона була разів у п’ять більшою за УРа. Автомат під її вагою впав додолу, промовивши при цьому:
— Це жива істота. Вона хижа.
УР відчув, як могутні кінцівки істоти обплутують його, як до металу коробки присмоктуються якісь неприємні щупальця. Він дав наказ своєму захисному центру — включити струм високої напруги на зовнішній покрив. Істота з ревом відскочила, закрутилася на місці, розкидаючи кругом себе каміння, і сконала. УР підійшов до трупа, оглянув його, сказав:
— Її система зіпсувалася. Вона сама винна. УР не хотів поганого.
Входячи до шлюзу корабля, УР рішуче заявив сам собі:
— Дітей поки що випускати не можна. Це небезпечно для них. Тіла малих космонавтів не захищені. Хай трохи підростуть.
VII
Минуло ще десять років. УР терпляче ждав і виховував дітей. Вони стали вже високими, сильними, майже такими, як і дорослі космонавти, що колись повели зореліт із Землі. УР із подивом відзначив, що Ікс похожий на капітана, а Ігрек — на Марію. Він сказав:
— Очевидно, тут діяв принцип стандарту. Ікс похожий на капітана, а Ігрек — на Марію.
Юні космонавти вже самі орієнтувалися у складних системах корабля, вивчали науку Землі. Вони жадібно поглинали могутній потік неосяжного знання, засвоювали його. Вони з тривогою і хвилюванням спостерігали за життям Землі, яке виникало перед ними в численних фільмах, узятих космонавтами з рідної планети. Ікс та Ігрек нарешті зрозуміли, що не вони і не УР одержали завдання летіти в іншу зоряну систему, що на кораблі мусять бути інші істоти — люди. І тоді юнаки рішуче приступили до УРа, який уникав розмови на цю тему.
— УР, ми вже не маленькі, — сказав Ікс. — Ми вирахували. Зореліт вилетів із Землі раніше, ніж ми народилися. Значить, ми виникли на зорельоті. Де наші батьки?
УР довго не відповідав. Нарешті він сказав:
— Так. Ви вже дорослі люди. Я скажу. Ви виникли на зорельоті. Корабель вели ваші батьки та інші люди. Зореліт потрапив у потужний потік радіації. Всі вони загинули. Залишилися тільки ви в ізоляторі. Все інше ви знаєте. Я вирішив вести корабель далі і виконувати завдання Землі.
— І виховав нас? — прошепотів Ігрек. — Який же ти молодець, УР.
— Чому молодець? — здивувався УР. — Я лише виконав завдання Марії.
— Хто така Марія?
— Ваша мати. Це її воля виховала вас. її воля, втілена у мене. І розум людей, які створили мене.
— Ти просто дуже скромний, УР, — озвався Ікс. — Ти міг би бути хорошою людиною.
УР промовчав. Він не знав, що значить бути людиною. Він подумав, заявив:
— Коли вернемося на Землю, я ще дещо відкрию вам. А поки що — закінчимо цю розмову. Пора виконувати завдання Землі.
VIII
Одягнувшись у скафандри і захопивши ядерні випромінювачі, юнаки попрямували до конічної будівлі. Кілька місяців, день за днем, вони досліджували її, намагаючись проникнути за товсті металічні стіни. Нарешті це їм удалося. У глибині споруди, серед сферичної зали, вони знайшли багато різних автоматів, приладів, зразків виробів і коробок із плівками та барабанами. Після консультації з УРом юнаки вирішили, що цей склад залишили на планеті розумні істоти з іншої зоряної системи, бо в системі зірки Епсілон Ерідана розумного життя не виявилося. Напевне, колись тут була експедиція з іншого світу і вона залишила будівлю та склад для тих, хто коли-небудь прибуде сюди, або для майбутніх розумних істот цієї системи. Юнаки захопили всі експонати складу, повантажили їх у зореліт. Крім того, вони зібрали велику колекцію мінералів, рослин та деяких тварин. Завдання Землі було виконано. Тепер можна було вирушати назад. Так заявив УР.
Юнаки зайняли місця штурмана та пілота і схвильовано переглянулись. Очі космонавтів були наповнені сльозами. Ікс прошепотів:
— Невже ми побачимо Землю… рідну планету?
— Що значить невже? — озвався дзвінким голосом УР. — У нас є корабель. Є паливо. Є розрахунки маршруту. Згідно теорії ймовірності…
Юнаки щасливо засміялися, вдячно поглянули на УРа і, не дослухавши його до кінця, ввімкнули систему старту корабля…
IX
Всесвітній зв’язок передавав по всій Землі:
— Люди Землі! Велике щастя! Зореліт “Серце”, який ми вважали загиблим, повертається із запізненням на десять років. Він опускається на космодром у Памірі, звідки й стартував двадцять чотири роки тому. Отже, космонавти живі. Готуйтеся зустрічати героїчних синів і дочок планети, люди Землі!..
Голова Космічної Ради і десятки вчених вилетіли швидкісними повітряними лімузинами до Паміру. Коли вони прибули на космодром, зореліт “Серце” — потемнілий, із вм’ятинами на корпусі — вже приземлився посередині гігантського майдану.
Схвильовані вчені ждали. В основі корабля відчинився люк. Звідти вийшло двоє людей. Потім з’явилася якась невисока, чотирикутна постать. Вчені здивовано перезирнулися.
— Що таке? — запитав Голова Ради. — Їх лише два. І ще якась дивна істота. Може, це — представник іншої планети?
— То не істота! — раптом скрикнув один з інженерів космодрому. — То Універсальний Робот — УР. Тільки раніше він був непорушний, а тепер пересувається сам.
Вражені вчені кинулися назустріч космонавтам. Наблизившись до них, вони зупинилися, зовсім спантеличені. Перед ними стояли, ніяково і привітно посміхаючись, два незнайомі юнаки.
— Хто ви? Де командир корабля Полум’яний? — запитав Голова.
— Екіпаж помер, — озвався УР. — Це — діти капітана і Марії.
— Я Ікс, — промовив один юнак.
— Я Ігрек, — озвався другий. І скромно додав: — Завдання Космічної Ради планети Земля виконано…
