Твори в п'яти томах. Том V - Владко Владимир Николаевич (читать полные книги онлайн бесплатно .TXT) 📗

Люка раптом спинилася. Може, це їй мариться? Але ні, дивне явище помітив і кіт, бо стривожено підвівся, шерсть у нього наїжачилася, вуха прилягли до голови. Він нервово перебирав лапами.

На стіні, на рівні плечей людини, висів телефонний апарат. Люка бачила, як хиталася стіна. Здавалося, хтось дужий натискав плечем на стіну з того боку. Стіна, здавалося, ось-ось упаде.

Люка нічого не могла збагнути. Це був наче сон, несамовите марення. Може, вибігти з кімнати, когось покликати? Але не встигла вона й подумати про це, як на підлогу з гуркотом упав великий шматок штукатурки.

— Ой!.. — одчайдушно скрикнула Люка. Швидко схопилася обома руками за ручку пристрою, який рухав головну лампу генератора, притиснулася до столу, намагаючись не рухатися, не дихати. Кіт на мить блимнув на неї зеленими очима і присів на лапи, готуючись стрибнути.

У великому отворі в стіні щось ворушилося. Ось у ньому майнула чиясь морда, показалася лапа з пазурами. Стукнувши, упав іще чималий шматок штукатурки. Тепер було добре видно величезну голову пацюка, що зазирав у кімнату.

Проте це відбувалося, можливо, лише кілька секунд. Пацюк стрибнув у кімнату, немов хтось підштовхнув його, і опинився біля отвору.

А в тому отворі з’явилася голова ще одного велетенського пацюка!

Люка стояла затамувавши подих. У неї, здавалося, враз заніміли руки й ноги. Вона взагалі ненавиділа мишей і пацюків, але ніколи вони не здавалися їй такими гидотними і страшними. Люка аж закам’яніла й механічно, як зачарована, стежила очима за потворами.

Перший пацюк швидко побіг уздовж стіни, принюхуючись до повітря. Він щось шукав, — можливо, був голодний. Шерсть на ньому була скуйовджена, збита жмутками. За ним, вистрибнувши з отвору, навздогін побіг другий. Пацюки оббігли кімнату, зазирнули на стіл — їм було легко це зробити, бо, ставши на задні лапи, вони опиралися передніми на дошку столу. У тиші було чути стукіт їхніх пазурів. У клітці запищали перелякані кролята. Пацюки спинилися біля клітки. Перший з пожадливістю дивився всередину. Другий затримався тільки на мить. Він почав нюхати кутки.

Перший пацюк заглянув у клітку з кролятами, що збилися, перелякані, докупи. Зате другий нараз підвів голову. Люка здригнулася: зараз він стрибне до неї!..

І раптом щось майнуло в повітрі. Велика тварина з глухим стукотом впала на спину другому пацюкові. Пролунав скажений писк. Пацюк упав. На спині у нього, вчепившись зубами в шию і глибоко запустивши гострі пазури, сидів кіт. Але це тривало лише мить. Через кілька секунд пацюк перевернувся й теж вчепився зубами в кота.

Сіра шерсть кота заплямилася кров’ю.

Забувши про небезпеку, Люка стежила за бійкою. Визираючи з-за генератора, вона ладна була кинутися на допомогу котові, але від самої думки про те, що треба торкнутися пацюка, Люка не могла поворухнутися.

Дві велетенські тварини билися на смерть. Здавалося, кіт усе-таки перемагав. Він був уже знову згори, пацюк пищав, кров текла з його шиї. Люка вигукнула:

— Ще! Ще, котику, ще! Любий мій рятівник, а я казала, що ти тільки хатній хижак! Ще, любий!

І замовкла, бо саме помітила, як другий пацюк повільно підповзав до середини лабораторії. Його очі горіли червоним світлом, він дивився не на бійку двох жорстоких суперників, ні: лютий погляд хижака був спрямований на Люку, що визирнула з-за генератора.

Люка зблідла. Але думка її гарячково працювала. Що робити?.. Як захиститися?.. Дівчина дужче стиснула рукоятку генератора — і тієї ж миті ніби знайшла вихід.

Не відводячи очей од пацюка, що, мабуть, вибирав момент для стрибка, Люка однією рукою посунула движок реостата, який регулював напругу генератора, отже, і довжину хвилі, — до стану, в якому генератор мав давати найкоротшу, найпотужнішу хвилю. Люка аж зраділа, помітивши, як сухіше й частіше затріщали фіолетові іскри, зриваючись з генератора, як гостріше запахло в повітрі озоном.

Пацюк раптом спинився. Ще мить — і він стрибне на Люку! Вони дивилися одне на одного — потвора із скуйовдженою шерстю й палаючими червоними дикими очима і золотокоса дівчина з блідим рішучим обличчям.

Блискавично, як пружина, пацюк звився в повітрі. Його довге тіло витягнулося в одну лінію. Але так само швидко Люка скерувала на пацюка палаюче міліметрове проміння — зовсім так, якби вона хотіла відбити напад, захищаючись лампою. Пролунав голосний писк. Не долетівши до Люки на якийсь десяток сантиметрів, пацюк конвульсійно сіпнувся, відчайдушно обернувся і впав на підлогу. Він тремтів, шалено терся мордою об підлогу, огидно пищав і тицявся обпаленим носом об ніжку стола.

Люка пильно стежила за потворою. Дівчина розуміла: вбити пацюка промінням, та ще протягом однієї секунди, не можна. Що ж робити далі? Повторити удар. До певного часу, обпалюючи пацюка, їй пощастить відбивати напад, але тільки доти, доки вкрай розлютоване страховисько не проскочить знизу, у мертве поле, якого проміння не сягало. Може, їй допоможе кіт?.. Але він бився з пацюком. Велетенська поранена потвора не здавалася. Бійка тривала. Що ж буде з нею, Люкою…

Вибігти з лабораторії вона не встигне… Покликати когось — вікно зачинене… подзвонити, сповістити про загрозу — телефонний апарат висить далеко на стіні…

І знову щаслива думка майнула в Люки. Тримаючи однією рукою рукоятку генератора, щоб бути напоготові до раптового нападу пацюка, дівчина схопила довгу паличку, на якій Богдан відраховував метри й сантиметри, коли вимірював відстань експозиції. Цією паличкою Люка обережно підняла гачок, на якому висіла телефонна трубка… і опустила його. Знову підняла і знову опустила, в той же час стежачи за пацюком, що явно готувався до наступного стрибка.

Отак… піднімати й опускати гачок… На станції збагнуть, що тут щось трапилось… Подавати сигнал за сигналом…

Та ось пацюк знову присів, люто дивлячись на дівчину. І знову повторилося те саме. Блискавичний стрибок, швидкий рух рефлектора, дикий писк обпаленої тварини, що, так само сіпаючись, упала на підлогу. Люка ледве трималася на ногах. Але майже механічно, як машина, вона піднімала й опускала гачок телефонного апарата.

Перший пацюк уже лежав на підлозі, безпорадно дриґаючи лапами. Але й кіт сидів, зализуючи рани й поглядаючи на другого пацюка. Той, засліплений люттю, не звертав на нього уваги. Втім, і кіт уже не міг напасти на свого ворога.

— Невже на станції не помітять моїх сигналів?.. — думала Люка. — Боже, я ж не можу нічого більше зробити!

Пацюк знову готувався стрибнути. Потвора ніяк не могла здогадатися просто підлізти вниз, під стіл генератора, де проміння вже не дістало б її. Новий стрибок, новий писк… Люка відчувала, що ось-ось знепритомніє. Пацюк упав зовсім близько від Люки. Що робити? Де шукати порятунку? Адже дівчина знала, що пацюкові варт лише торкнутися її, і вона від цього огидного дотику втратить свідомість.

Люці здалося, що вона чує сморід мерзенної тварини. Голова пішла обертом, дівчина ледве стояла на ногах, тримаючись за ручку генератора. Пацюк знову плазував до неї.

— Ні… я більше не можу…

Люка відпустила рукоятку й безсило похилила голову. Хай буде, що буде!

Вона почула, як тихо стукають пазури пацюка. Страховище все ближче і ближче підповзало до неї… от… воно торкнеться її, вчепиться зубами…

Раптом Люка почула новий незрозумілий шум. Чийсь вигук вразив її:

— Вогонь! Вогонь!

Гучний постріл… ще… Дівчина розплющила очі і підвела голову. На порозі стояв Сашко, за ним — Богдан. Сашко тримав рушницю, з її дула ще вився голубий димок. Пацюк нерухомо лежав на підлозі. Хтось — Люка не знала, хто саме, — узяв її за руки. Вона всміхнулася. І знову перед очима все попливло, загойдалося, переплуталося. Вона спромоглася тільки сказати:

— А я думала… що ви… вже не встигнете… думала..

Не закінчивши фрази, дівчина похилилася. Її підхопили міцні руки Богдана. Він був блідий, як і Сашко. Позаду біг Петро. З генератора все ще зривалися потріскуючи сухі фіолетові іскри. Але Люка вже нічого не чула й не бачила: вона була непритомна.