Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Фантастика и фэнтези » Научная фантастика » Стріла Часу - Бердник Олесь Павлович (электронная книга txt) 📗

Стріла Часу - Бердник Олесь Павлович (электронная книга txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Стріла Часу - Бердник Олесь Павлович (электронная книга txt) 📗. Жанр: Научная фантастика. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

…26 червня 19… року з космодрому під Москвою стартувала атомна космічна ракета з романтичною назвою «Лілея». Вів її Василь Горовий.

Білосніжний чотиридюзний корабель впевнено пробив атмосферу, і автомати спрямували його по заздалегідь обчисленому курсу. Коли швидкість досягла двох тисяч кілометрів на секунду, двигуни замовкли. «Лілея» блискавкою розтинала простір, беззвучно наближаючись до того місця, де вона мала зустрітися з Марсом.

Члени екіпажу звично витримали дію перевантаження, а коли наступила невагомість, почали жваво коментувати повідомлення з Марса. Вони летіли на цю таємничу древню планету з хвилюванням і радістю, бо польоти на Місяць, правду кажучи, всім їм надокучили своєю одноманітністю. Першим про це відверто сказав своїм товаришам Горовий незадовго перед останнім польотом.

— Ви мене тільки правильно зрозумійте, друзі, — гаряче переконував він. — Я не проти «звичайних» польотів, у яких перевозиться обладнання для експедицій, дорогоцінні мінерали з Місяця та інше. Все це потрібне, і так буде завжди. Більше того, без такої «брудної роботи» не буде й великих відкриттів. Але… розуміючи це розумом, я не згоджуюсь серцем… Я хочу більшого, доки живу, я бажаю вирвати в природи якнайбільше таємниць…

— Що ти нас переконуєш? — засміявся Льоня, переморгнувшись з товаришами. — Я думаю, що кожен з нас думає так само, як ти… тільки мовчить. Я теж вважаю, що людство вирвалося у Всесвіт не для того, щоб колонізувати інші планети, як це робили на Землі з нововідкритими материками. Рука розуму простягнулася з нашої планети в простір, і вона жде, хто потисне її… Ви вдвох уже бачили світ чужої цивілізації. Але… все те, що ти розповідав, мов сон… Воно не позначилося на житті Землі…

— А гравітаційний двигун? — заперечив Гнатенко.

— Хіба що! Але це технічне відкриття, напевне, зробили б і без цього випадку… Я кажу про зустріч з іншою культурою, ближчою до нас по духу і напрямку. Ми навіть не розуміємо, який настане зліт думки, який гігантський науковий стрибок зробить людство, коли зустрінуться дві системи, два світи…

Після тієї розмови минуло всього близько місяця, і «доля» в образі Інституту космонавтики ніби підслухала розмови друзів. Такий захоплюючий, такий відповідальний політ доручено їм!..

Минали години. В перископах сяяли непорушні знайомі сузір’я. Земля перетворилася в яскраву велику зірку. Горовий кинув тривожний погляд на циферблат годинника. Пора! Наступив найвідповідальніший момент — гальмування…

І знову грізна сила перевантаження притиснула космонавтів до м’яких сидінь, налила металом руки, ноги, затуманила свідомість. Дрібно завібрував корпус у ритм з двигуном. На боковому перископі з’явився невеликий диск Марса, він ледь помітно пересувався праворуч.

Діжа з неймовірним зусиллям підняв руку, обтер спітніле чоло.

— Мученики ми, а не космонавти, — прохрипів він. — Колись… такі ракети… поставлять у музеї… поряд з возом. Хай йому біс, отакий тягар!.. В тому пузирі, що ми… летіли з тобою, Василю… куди краще… Нічого не чуєш, не бачиш… як у Бога за пазухою… Красота!..

— Зачекай, Іване, — засміявся Горовий, — будуть і в нас такі апарати…

Двигуни знову замовкли. «Лілея» зменшила швидкість і стрімко йшла на зближення з Марсом. Рудувата планета перемістилася в передній перископ, неймовірно виростала, наближалася. Ракета здригнулася, зірки в перископах захиталися.

— Швидкість — чотири кілометри, — сказав Василь. — Ми в сфері тяжіння Марса!

«Лілея» ввійшла у верхні шари розрідженої атмосфери і помчала по гігантській спіралі над планетою. Крізь жовтувату імлу видно було безконечну пустелю іржавого кольору, прорізану в деяких місцях зеленкувато-голубими плямами.

— Сигнал! — скомандував Горовий.

На пульті потужної радіостанції замиготіла червона лампочка імпульсного випромінювача. Друзі тривожно прислухалися. З динаміка в каюту увірвався радісний бас:

— «Лілея»! «Лілея»! Я «Озеро Сонця». Ми спіймали вас! Знаходимося в районі «Озера Сонця», трохи на північ від центру. Біля бази експедиції викладений хрест із фольги розміром до трьохсот метрів. Шукайте радіолокатором!

— Спасибі, знайдемо! — радісно відповів Горовий. — Чекайте нас…

Ще раз обійшовши навколо Марса, Горовий вимкнув двигуни. В нижніх перископах виникла голубувата кругла пляма Озера Сонця. На екрані локатора сплеснулася зелена змійка.

— Є! — переможно вигукнув Гнатенко, відмічаючи місце на карті. Василь Горовий вдячно хитнув головою. Ракета майже зовсім стишила політ, почала падати дюзами вниз. Двигун знову загримів, перемагаючи тяжіння планети. Потужні вибухи зметнули внизу вихори розпеченого піску, який заслав непроглядною пеленою виднокіл.

Легенький поштовх. Ще. Ще раз. І потім — мертва тиша.

Друзі радісно перезирнулися. Гнатенко не витримав, відстебнувся і кинувся в обійми Горовому.

— Перемога, друзі! Чудесно примарсилися!

Друзі швидко одягнулися в легкі скафандри з прозорими шоломами і ввімкнули радіостанцію.

— Марс! Чи чуєте ви нас? — схилившись до мікрофона, сказав Горовий. — Марс! Ми посадили ракету успішно!..

— Чуємо! Поздоровляємо! — радісно відповіли з динаміка. — Давайте пеленг, виїжджаємо на всюдиході…

Через кілька хвилин космонавти вже стояли на піску Марса, спустившись з люка по металевих східцях. Горовий перш за все оглянув «Лілею» зовні. Корабель стояв на чотирьох упорах-дюзах вертикально. Стартувати назад буде прекрасно!

Курява, піднята вибухами, потроху розвіювалася, відкрився недалекий обрій. «Лілея» опустилася на невисокому горбі. Навколо розкинулися ріденькі смуги темно-синіх і фіолетових мохів та карликових дерев. Вони ліпилися на сонячній стороні рудих піщаних барханів і глиняних урвищ. Сонце стояло в зеніті, але тепло його майже не відчувалося.

Діжа поглянув угору, примружився, похитав головою.

— Поганенькі умови для життя… Щось не віриться, щоб тут знайшли розумних істот!..

Горовий зареготався, схопивши Діжу за плечі.

— А я думав, — крізь сміх промовив він, — що консервований Морж умер! А він, братці, ще озивається!

— Ну це вже не морж, а морженя! — докинув і собі Льоня.

Діжа удавано ображено одвернувся і засвистів якусь пісеньку.

Минуло кілька хвилин. На обрії з’явилася хмарка куряви. В навушниках космонавтів знову прозвучав веселий бас:

— Бачу ракету. Даю повний хід…

Скоро гусеничний всюдихід примчав до горба, де стояла «Лілея». Космонавти зійшли вниз. В овальній башті машини відкрився люк. Звідти вискочив кремезний чолов’яга в скафандрі.

— Начальник радянської експедиції на Марсі Борисов, — відрекомендувався він. — Сам приїхав, щоб більше місця залишилося для продуктів і обладнання. Ну, а тепер дозвольте обняти вас!

Після взаємних привітань космонавти і Борисов швидко перевантажили все необхідне з «Лілеї» на всюдихід, вмостилися на зручних сидіннях самі. Машина рушила прямо через зарості марсіанських дерев назад, по колії, що ясно виднілася на піску.

— Перед вильотом ми читали ваше повідомлення! — обізвався Горовий. — Невже справді на Марсі знайдено залишки розумного життя?

Борисов злегка повернувся до Горового, видно було, як за прозорим шоломом одна брова його піднялася вгору, надаючи обличчю іронічного виразу.

— Невже ви думаєте, що наша експедиція повідомила неперевірені факти? Дивно чути це від вас! Ну, ну! Я не ображаюсь. Ви, звичайно, жартома! Так от. Докази незаперечні, але… не все ще ясно!

— Що ж саме? — вихопилось у Гнатенка.

— Вам розповість про все Оксана Іванівна.

— Мама?

— А ви син її? — здивувався Борисов. — От не сказав би! Ну так знайте, що це вона знайшла кістяки і залишки будівель. Розпитайте її про все, тим більше, що ви повезете все це назад, на Землю. Та от уже й наша база. Приїхали.

Зарості дерев піднялися вище, стали густішими. Вони оточували широким кільцем невисоку гірку, на вершині якої розвівався червоний стяг. Поряд з ним блищав якийсь прозорий купол.

— Обсерваторія, — кивнув туди Борисов. — На її рахунку блискучі відкриття.

Перейти на страницу:

Бердник Олесь Павлович читать все книги автора по порядку

Бердник Олесь Павлович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Стріла Часу отзывы

Отзывы читателей о книге Стріла Часу, автор: Бердник Олесь Павлович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*