Пульс безконечності - Анисимов Николай Юрьевич (библиотека книг txt) 📗
— Що в нас сьогодні на снідання? — спитав і, упоравшись нарешті зі своїм комбінезоном, поліз пальцями в салатницю.
— Ото нахаба! — ляснула його по руці Марта. — Наче дитина мала!
— Знову стандартний сніданок, — вередливо скривився Кралек, облизуючи пальці.
— Зате їстівний, на відміну від твоєї вчорашньої вечері!
Ззаду підійшли Боруся й Нікола і образливо зареготали.
— Та що ви тямите в шашликах із перцем! — тоном несправедливо скривдженого виголосив Кралек, прибравши велично-театральну позу.
— У перці з шашликами, — виправила Боруся, сідаючи в крісло. — По-моєму, твою вчорашню вечерю можна розглядати лише як диверсію або саботаж. Яке з цих двох визначень ти обереш для занесення до експедиційного журналу?
— Саботаж, — зітхнув Кралек. — Саботаж експедиційною партією гурманської вечері і мистецтва днювального.
— Сідай, гурмане, — наказала Марта. — А то я тебе потім не пущу за спільний стіл, вирощу окремий і подам учорашні шашлики. Вони ще залишились.
— Здаюся, — Кралек умить опинився за столом. Усі розсміялися.
— Доброго ранку, — до столу підійшла Наташа, на ходу стріпуючи вологим волоссям. — Що за сміх?
Вона кинула швидкий погляд на стіл, вихопила пальцями з тарілки сардинку і відправила її до рота.
— Угум… Сьогодні їсти можна.
Вибухнув гомеричний регіт.
— І ти, Бруте! — простогнав Кралек.
Наташа сіла до столу й почала накладати собі на тарілку смажену картоплю.
Останнім підійшов Казимир і мовчки сів поряд з Ніколою. Так само мовчки підчепив виделкою листок салату й поклав собі на тарілку.
— Щойно намагався зв’язатися з “черв’яком”, — похмуро звернувся він до Ніколи. — Цілковита тиша. — Казимир кинув виделку на стіл. — Абсолютна.
Нікола похитав головою і ковтнув томатний сік зі склянки.
— Марто, — мовив він, — після сніданку запрограмуйте “землерийку” на пошуки “черв’яка” з наказом про повернення. І ще — починайте помаленьку згортати табір. Сьогодні останній польовий день — завтра повертаємось на базу.
Марта здивовано підняла брови. Кралек обурено промимрив:
— Ми ж тільки-но почали роботи!
— Якщо до завтра зв’язок із базою не відновиться, — твердо проказав Нікола, — повертаємось.
— Плакали мої зразки під крижаним щитом, — зітхнула Боруся.
— Що б не скоїлося на білому світі-усе на краще, — флегматично відзначила Наташа.
Кралек невиразно чортихнувся, а Казимир зміряв її спопеляючим поглядом, проте на Иаташу це не справило жодного враження. Вона демонстративно продовжувала з апетитом їсти.
— Може, це справді експеримент Друа? — з надією спитала Марта.
— До чого тут Друа! — відмахнувся Казимир, але раптом пильно поглянув на Марту.
Версії про експеримент Друа за столом ніхто не висловлював.
Марта спаленіла, низько нахилилась над тарілкою і почала їсти швидше.
Казимир невесело мугикнув.
Кінець сніданку пройшов у цілковитій тиші.
Першим підвівся Нікола.
— Прошу не розхолоджуватись, — мовив він, витерши рота серветкою. — Сьогодні ще робочий день.
Марта нишком поглянула на стіл. Казимир, так і не доторкнувшись до їжі, відсунув свою порцію. Іншим разом Марта примусила б його все з’їсти, але зараз вона лише зітхнула і почала прибирати посуд.
— Заплановані на сьогодні дослідження доведеться відкласти, — почекавши, поки Марта прибере зі столу, продовжив Нікола. — Проведемо експрес-розвідку, щоб мати хоч якусь загальну картину для нашої подальшої роботи.
— Стук-грюк, аби з рук, — нишком докинув Кралек.
— Повторюю, — Нікола підвищив голос, — для нашої подальшої роботи. Будемо сподіватись, що все це просто прикре непорозуміння і що найбільше через тиждень ми знову зможемо продовжити наші дослідження.
— Сподіватись… Власне кажучи, що нам іще залишається? — знічено сказала Боруся.
— От і добре. Вважаю питання вирішеним і дискусію закінченою. За сьогодні ми маємо зробити багато, тому накреслимо план робіт. Казимире, зроби, будь ласка, карту.
Казимир мовчки кивнув і, масажуючи пальцями набряклі від безсоння повіки, відкинувся на спинку крісла, обідній стіл вріс у похідній килимок, а на його місці спроектувалося об’ємне зображення напівпрозорої товщі крижаного щита.
— Та-ак… — повільно проказав Нікола, нахиляючись уперед. — Казику, підеш з Кралеком та Наташею на першому “мюнхаузені”. Пройдете по штольні ось сюди, — він провів пальцем по карті, — потім звернете і пройдете вздовж каньйону. У каньйон не спускатися, каверни теж обминати. Тут на вашому шляху їх три…
Марта порпалася коло похідної кухні і слухала впіввуха. Образливо. Майже вся їхня робота зійде нанівець. Та ще образливіше буде, якщо це справді експеримент Друа і через чиєсь нехлюйство їх просто не попередили.
— Марто, — покликав її Нікола. — Що з “мюнхаузенами”?
— Нічого. Практично все в порядку. У першому трохи коверзує блок терморегулювання.
— Знову… Яке розходження по контрольних замірах?
— Трохи вище норми. П’ять-шість десятих градуса.
— Відрегулюєш у ходових умовах, — кинув Казимиру Нікола й підвівся. — Здається, все. До роботи. Марто, зніми, будь ласка, із шурфу захисний ковпак.
Марта заправила в утилізатор останню порцію брудного посуду, швидко помила руки і, відкривши на борту “диліжанса” загальний пульт управління шахтовими роботами, вимкнула захисне поле.
— Готово! — змахнула рукою.
— Бувай здорова! — гукнув їй Кралек, зарощуючи над собою ліхтар “мюнхаузена”. — Дивись не обпечись на сонці!
“Мюнхаузени” здригнулися, знялися з місця, подолали бруствер кристалічного фірна й пірнули в шурф. Якийсь час усе було тихо, та раптом у надрах крижаного щита глухо бухнуло, і з шурфу, неначе гейзер, вдарив гігантський струмінь льодяного пилу. Марта знову ввімкнула захисне поле й почала швидко нарощувати висоту його воронки. Над табором виріс величезний туманно-сріблястий смерч. Марта відразу ж скрутила його в спіраль і спрямувала викид убік від табору. Потім заблокувала потужність поля на стаціонарному режимі. Далеко на заході на снігову пустелю повільно спускалося сріблясте марево.
Марта вилізла з “диліжанса” і оцінюючим поглядом окинула територію табору. Сьогодні днювальному припало чимало роботи.
Найперше вона розморозила “землерийку”, ввела до неї програму і відправила по сліду “черв’яка”. Одержавши завдання, “землерийка” дзиґою закрутилась по табору, часто зупиняючись для підльодної зйомки. Проте зі зйомкою, вочевидь, нічого не вийшло, бо “землерийка” раптом невдоволено заверещала й побігла по величезній спіралі. Нарешті наштовхнулася на крихкий замет, полишений “черв’яком” на місці його входження в крижаний щит, і гулькнула туди. Якусь мить сніг у центрі замету ще ворушився, просідаючи вглиб, потім усе стихло.
Марта зітхнула, стягла через голову комбінезон і, залишившись у самому купальнику, почала пакувати в “диліжанс” експедиційне спорядження, розкидане по всьому табору.
Коли вона скінчила свою роботу, на втоптаному майданчику залишились лише два намети і самотня душова кабінка. За цей час Каріатида встигла майже досягти зеніту, однак сніговий гейзер із шурфу продовжував бити з неослабною силою. Обідати, певно, ніхто не збирався.
Про всяк випадок Марта замовила в похідній кухні обід “до запитання” і десь із півгодини безцільно тинялась по табору. Але потім махнула на все рукою і лягла загоряти прямо на сніг.
День восьмий
Інформаційне зведення
На сьогоднішній день сорок два добровольці пройшли акватрансформацію. Летальних випадків немає.
На північному сході академмістечка розпочалось будівництво оранжерей для вирощування акватрансформованих рослин. Роботи передбачається завершити у двотижневий термін.
Розконсервовані резервні синтезатори дали першу партію білка на основі води-44.
Всі спроби встановити зв’язок з орбітальною станцією “Шпігель” досі не досягли мети.
Для евакуації персоналу баз “Північний полюс” і “Південно-Східний хребет” відправлено бригади спеціального призначення. Завдання бригад: демонтаж наукового обладнання з метою збільшення житлової площі, цілковита герметизація баз і переведення їхніх систем життєзабезпечення на оборотні цикли. Переобладнані бази будуть використані для розміщення шкіл-інтернатів.
