Багато, багато, багато золота… - Билкун Николай Васильевич (книги полностью .TXT) 📗
…Часом до оселі-фортеці приїздив Гартман, і вони, зачинившись у Мечиславовому кабінеті, про щось довго радились. Гартман починав розуміти, що Мечислав заготовив чималенький запас боєприпасів і ось-ось почне бомбардувати біржу та великі банки. Назрівала гаряча пора, й Гартманові не терпілося нагріти руки й собі.
Мечислав вважав себе людиною, позбавленою будь-яких емоцій, але зараз відчував, що слабіє. Він ловив себе на тому, що в нього свербить язик. Йому хотілося просто-напросто похвастатись кому-небудь своїм багатством. Що з того, що його вуха були сповнені дзвоном золота, що з того, що його очі сльозилися від блиску золота, що з того, що він зміцнював свої м’язи золотими гантелями? Хто про це знав? Він міг за обідом вдавитися риб’ячою кісткою, умерти, й ніхто б не дізнався, що померла найбагатша людина світу. Він міг посковзнутися на сходах, розбити голову, вмерти, й ніхто б не дізнався, що померла найзаможніша людина світу. Зрештою, він міг померти від найбанальнішого грипу, вірус якого був абсолютно байдужий до долі найбагатшої людини світу.
“Ціцелія” з Мечиславом і кількома роботами на борту кинула якір біля “Менхасетти” рівно через добу по тому, як Вертес повів Слупа пити океанську воду. Океан ще не вгамувався, і шлюпку, на якій плив Мечислав до “Менхасетти”, добряче гойдало й заливало водою.
Мечислава спочатку здивувало, а потім обурило й стурбувало, що його ніхто не зустрічав на палубі. Він почав побоюватись засідки. Але й тікати вже було б пізно, “Ціцелія” однаково не встигла б знятися з якоря. З борту “Менхасетти” звішувався трап, і Мідаси (двоє з них були веслувальниками на шлюпці) допомогли Мечиславові піднятися на похилу палубу “Менхасетти”.
Спустившись до трюму, пройшовшись по каютах, обдивившись усі тюки з золотом, Мечислав зрозумів, що на борту “Менхасетти” нікого не було. Тепер можна було поцікавитись долею Слупа й Вертеса. Сліди крові в коридорі, розгардіяш у каюті Вертеса і відсутність там бодай копійки, прострелена каністра й чимала сума грошей у каюті Слупа допомогли Мечиславові реставрувати події, які відбулися тут кілька днів тому.
Мечислав не був тонкосльозий, і доля вірних слуг його зовсім не зворушила. Він наказав Мідасам перенести тюки на борт “Ціцелії”, а капітанові підняти якір. Океанська епопея успішно закінчилася, починалася сухопутна епопея.
Але хоч яким байдужим був Мечислав до Слупової й Вертесової долі, проте, що з ними сталося, його все-таки обходило. Здається, вони могли бути задоволені, вони розбагатіли й сподівалися розбагатіти ще більше, вони мали все, про що мріяли, а зараз про них не знає ніхто. Навіть капітан “Ціцелії” не цікавиться, де вони, що з ними. А чим не схожий на них Мечислав? Тим, що в нього більше золота? І все… Він людина. Череп у нього не товщий, м’язи його не міцніші, шкіра в нього не цупкіша. Мечислав абсолютно не гарантований від того, що сталося з Вертесом і Слупом.
Саме після останнього візиту на борт “Менхасетти” Мечислава почали обсідати такі думки. И у Мечислава почав свербіти язик. Йому раптом захотілося, щоб увесь світ дізнався про його багатство, а разом з тим про його велич і могутність.
Гартман уже давно зрозумів, що Живокіста розпирає таємниця його заможності. Під час однієї розмови з Мечиславом він ніби ненароком закинув:
— Люди, які, крім грошей, люблять ще й ризикувати, зараз роблять непоганий бізнес.
На що Мечислав відповів:
— Бізнес і ризикування неподільні. Хіба можна зробити будь-який бізнес без ризику?
Гартман запалив сигару і, заховавши своє обличчя в хмарі диму, сказав:
— Це так. Але є ще бізнес, не позбавлений романтики і, коли хочете, екзотики.
Мечислав усе ще не давався до рук.
— Цей вид бізнесу чомусь не полюбляє закон. У скрутну для бізнесмена хвильку юристи називають романтичний і екзотичний бізнес іншими словами.
Гартман розігнав рукою сигарний дим, і Мечислав побачив на його обличчі посмішку.
— Бачите, мктере Живокіст, нас тут двоє, і ми не збираємось влаштовувати прес-конференцію. Ми можемо бути відвертими один з одним. Якщо навіть у вашій попільничці заховано магнітофон, то це ні в якій мірі не попсує моєї репутації. Зараз я вам потрібніший, ніж ви мені. І я можу бути з вами відвертий. Коли хочете знати, я багато в чому згоден з комуністами…
— Ви цинік, — скривив тонкі губи Живокіст. Гартман не образився.
— Може, й це. Цинізм у професії бізнесмена вельми необхідна річ. Мені, наприклад, він ніколи не заважав. Я не хочу сказати, що завтра піду записуватися до компартії, але повторюю, що багато де в чому згоден з комуністами. Ми домовились, містере Живокіст, що наша розмова не для преси, отже, я хочу бути відвертий до кінця. Внутрішньо я симпатизую цим хлопцям-комуністам знаєте за що? За те, що вони ніколи не соромляться називати речі своїми іменами. Нам з вами, містере Живокіст, цього не дано…
— До чого ви це все ведете? — насупив брови Мечислав.
— А до того й веду. Наприклад, комуністи вголос кажуть, що чесного бізнесу в природі не існує, як не існує законного бізнесу. Закон в його чистому розумінні, чесність, тільки не в юридичному розумінні, і бізнес в якому завгодно розумінні — це поняття, які взаємно одні одних заперечують. Звичайно, офіційно я цього не скажу навіть під найжахливішими тортурами, але я так думаю. І коли ви станете досвідченішим бізнесменом, теж так будете думати, хоч нікому про це не скажете. Бізнес-це бізнес, а законний він, романтичний чи екзотичний — це вже деталі. Що ж до ризикування, то тут ви зі мною, я бачу, згодні. Ви вже давно зрозуміли, що бізнес без ризику неможливий…
— Висловлюйтеся конкретніше, — нетерпляче пересмикнув плечем Мечислав.
— Добре, буду висловлюватися конкретно. Дехто з моїх клієнтів зробив непоганий бізнес, вивозячи до Індії золото.
Мечислав лукаво всміхнувся.
— Я читаю біржові валютні курси й думаю, що уряд Індії не дуже вітав бізнес ваших клієнтів. У першій-ліпшій індійській кам’яниці для них завжди знайдеться затишний
куток.
— Для невдах затишні куточки в трюмах знайдуться і в нашій країні. Більше того, для них у нашій країні знайдуться і електричні стільці.
Мечислав кинув на Гартмана короткий погляд.
Гартман і бровою не повів, погляд витримав.
Тепер Мечислав зрозумів, що він мусить перестати полювати самотньо, настав час прибиватися до якоїсь зграї. Пригадався тут Мечиславові сеньйор Осандра. Чи не хоче цей милий, вилощений, привітний і одвертий Альфред Гартман зробити зараз з ним те, що він свого часу зробив з Осандрою? Для Гартмана це дуже просто. Простіше, ніж для Мечислава, й від нього тільки клапті полетять.
Гартман ще не клацнув зубами. Не клацнув, і лише йому одному відомо, з яких міркувань. Гартман делікатно запрошує Мечислава до зграї, і Мечислав не повинен відхиляти це запрошення.
— А чому ви не радите мені, як розмістити вартісні папери? — запитав Мечислав, маючи на меті впіймати Гартмана на слові.
Але Гартман на слові не впіймався. Він розвів руками:
— Містере Живокіст, запам’ятайте на майбутнє, я ніколи нікому нічого не раджу. Я просто інформую тих, кого знаходжу за потрібне інформувати.
Гартман поліз до кишені й дістав аркуш паперу:
— Ось, будь ласка, тут є деяка інформація, яка не може не зацікавити вас, як бізнесмена.
Мечислав повертів папірця в руках і знизав плечима:
— Гм. Звичайно, дякую, за інформацію, але я не збираюся стати видавцем.
— Крім газети, в цьому списку є ще дещо. Три сенатори, залізниця, сталеливарна компанія, акції компанії, що торгує фруктовими соками, адвокатська контора. Що до мене, то я купив би газету. Без цього ніяк не обійтися, коли починаєш великий бізнес. А втім, це вже схоже на пораду, а я не даю порад. Робіть як знаєте.
Мечислав так звик до свого нелегального становища, що не подумав ні про газету, ні про сенаторів, ні про акції. Тепер він відчував себе у порівнянні з Гартманом щеням. Справді, ось-ось йому доведеться виходити в широкий світ, легалізуватися, ламати хребти й перекушувати горлянки бізнесменам і дертися по їхніх ще теплих трупах усе вище й вище до влади.
