Привид іде по землі - Бердник Олесь Павлович (читать книги бесплатно полностью без регистрации .txt) 📗
На розпутті
Холод, страшний холод проник до самого серця Алессандро. Він застогнав, поворушився. Ось він — результат його замірів. Який ганебний кінець. Тенк загинув, загинули такі думки, такий надзвичайний винахід. А він — Лосс — скоро зникне, як тінь.
Байдуже світять з неба зірки, тихо шепоче про щось поряд із ним кущ бузини. А де ж його тіло? Воно майже до половини поринуло в землю!
Завмираючи від жаху, Лосс із величезним зусиллям виліз із ґрунту й зупинився похитуючись. У відчаї схопився за голову. Навіщо було так нехтувати довір’ям ученого, піддаватися ілюзорним ідеям всемогутності. Чому він так поспішив? Навіть не подумав про повернення до нормального стану. Треба було дізнатися про антипрепарат, треба було розпитати Тенка про все.
Тепер — кінець! Антипрепарата він не дістане… А може… зробити самому?.. Ні. Це неможливо. Формула? Так, він знає формулу, але… технологія, попередній процес, вихідні речовини. Ні, він сам нічого не зробить.
А Моріс Потр? Спалахнуло раптом у свідомості. Адже йому все довіряв Тенк. Француз напевно знає всі попередні роботи. Значить, є людина, яка може врятувати Лосса. Моріс міг би за одну добу відтворити антипрепарат… І тоді закінчився б кошмар.
Але як потрапити в Париж? Лосс навряд чи спроможний зробити це. Крім того, його шукають по всій Іспанії. До кого звернутися, хто допоможе? Хто добереться до Парижа?
Катрен! Тільки вона одна — люба дружина. їй можна все відкрити, вона зрозуміє й допоможе. До неї, негайно до неї.
Розпач, сумніви, зневіра хмарою нависли над душею Лосса, почуття втоми й відчаю намагалися зламати його волю, змусити відмовитись од боротьби.
Може, не треба нікуди йти? Впасти отут, на скелях, заснути, і хай його поглине земля, темрява, смерть. Смерть? Ні! Він не хоче вмирати! Жити! Як завгодно жити, аби тільки бачити ясні зорі на небі, чути шелест дерев, вдихати п’янкі аромати землі…
А, може, він буде жити й так? Ні, це неможливо. Треба спати, а вві сні його проковтне земля. Він — не нормальна людина, а щось середнє між людиною і привидом. Як говорив Тенк? Його тіло ковзається, ніби на грані ножа, десь між двома просторами різних геометрій… Весь час — на грані смерті, небуття… Швидше, швидше до Катрен. Ще є час, ще можна врятуватись…
Неясна іскра надії зажевріла в серці Алессандро. Вперед, вперед. Доки б’ється серце — не здаватися.
Зігрітий тією слабкою іскрою, Лосс закрокував у пітьму через зарості Каса-де-Кампо.
Поліція йде по сліду
Шліссер радів од думок про майбутню кар’єру, про незвичайне піднесення, здійснити яке допоможе йому винахід професора Тенка. Міністрові стало цілком ясно, що справжнім творцем людини-привида є Тенк. Агенти заарештують ученого, захоплять усі матеріали, й тоді Шліссер доповість про все каудільйо.
Правда, з точки зору закону арешт ученого — недопустиме явище. Проте, недопустиме з позицій суспільства, юрби. Але міністр зробить так, що комар носа не підточить. Лосс — утіклий каторжанин, злочинець. Тенк переховував його від закону. Значить, професор став співучасником злочину. Крім того, Лосс використав винахід Тенка в злочинних цілях… Отже, арешт професора буде виправданий інтересами безпеки держави.
Втім, все це так, для очистки совісті. Совісті? Це слово взагалі Для Шліссера нічого не значило, воно було якимсь викопним, ніби бронтозаври або птеродактилі далеких епох. Головне, що в руки пливе такий скарб, який не зрівняється ні з чим. Золото, влада, слава — все це в необмеженій кількості дасть винахід Тенка.
Але які падлюки! Ніхто не міг навіть припустити, що Потр вийшов із тюрми крізь стіни. Тепер усе стало на своє місце, все ясно. Даремно тільки покарали вірних тюремників. Треба наказати, щоб їх відновили на роботі.
Все. Тепер винахід у руках Шліссера. Не треба буде торгуватися з нахабою Лоссом. І хто тоді зможе обійти Хуано Шліссера, який дав Іспанії можливість вийти на міжнародну арену і, може, навіть диктувати світові свою волю!
Від приємного хвилювання міністр навіть устав із крісла й заходив по кабінету. Він спеціально не вмикав світла, щоб краще думалось і мріялось. У темряві його уява малювала такі перспективи, які не вкладалися в масштаби кабінету. Шліссер зупинився біля вікна, затарабанив пальцями по рамі. Нерви, нерви. Треба стримувати їх.
Раптом у темному вечірньому небі, над громаддям сусідніх будинків спалахнув болід. Він прокреслив до обрію вогняну лінію, осяяв навколишній пейзаж тремтливим примарним світлом і згас. Шліссер здригнув, йому раптом здалося, що і мрії, зв’язані з винаходом Тенка, теж отак розвіються, згорять, як згорів небесний гість в атмосфері. Чи не занадто він захопився ідеєю, яка була висловлена тим маніяком Лоссом?
Міністр хутко ввімкнув світло, рішуче підійшов до пульта сигналізації.
— Алло. Третій. Чому мовчите? Що там у вас?
З динаміка прозвучала тиха, але чітка відповідь:
— Тенк і Лосс у лабораторії. Вони ведуть якусь гостру розмову. Я даю наказ починати. Будинок оточено.
— Жду, — коротко кинув міністр. — Тенка везіть до мене.
Минуло кілька хвилин. Шліссер безперервно позирав на хронометр. Динамік мовчав. Десь завищала сирена високим пронизливим тоном. Міністр занепокоєно включив позивні своїх агентів:
— Алло! Третій! Що трапилося? Чому мовчите?
Відповіді не було.
Міністр поблід, ще раз перевірив, чи правильно ввімкнута апаратура. Все було гаразд, спокійно блимала зелена лампочка індикатора, з динаміка линуло тихе шипіння.
— Третій! — крикнув Шліссер. — Чому мовчите? Ніхто не обізвався.
В ту ж мить різко задзвонив телефон. Міністр схопив трубку.
— Хто?
У мембрані заклекотів схвильований бас:
— Сеньйоре Хуано! Говорить черговий офіцер шостої ділянки Пуама. Сталося нещастя. Оперативна група міністерства загинула.
— Як загинула? — не своїм голосом закричав Шліссер. — Що ви мелете?
— Так, це правда, — твердо відповів голос у трубці. — Я все бачив сам. Група зайшла в будинок Тенка. Через дві хвилини всередині спалахнуло полум’я, почалася пожежа. Я дав команду пожежним пунктам, сам кинувся до котеджу. Але в цей час почувся вибух — і будинок злетів у повітря. Мене оглушило, я тепер погано…
— К чорту, к чорту вас! Прокляття! — не тямлячи себе, закричав міністр, задихаючись від люті.
Він з усієї сили кинув трубку на стіл. Статуетка на чорнильниці перекинулась, розкололася пополам. Шліссер схопив капелюха й вискочив із кабінету.
— Машину! — заревів він черговому офіцерові. Той злякано позадкував, потім крутнувся на місці й помчав униз. Міністр прожогом вискочив на подвір’я, де його вже чекав чорний лімузин.
Машина міністра домчала до місця катастрофи за кілька хвилин. Вогняні реклами, освітлені вікна будинків, шумлива юрба — все це пронеслося мимо міністра в суцільному вихорі, не зачіпаючи свідомості. Одна єдина думка бушувала під черепом Шліссера: “Пропало! Все пропало!” Проекти, перспективи, мрії — все виявилося фікцією, іронією долі.
Лімузин, завищавши гальмами, зупинився на подвір’ї великої садиби. Тут не горіли електричні лампи — стовпи були повалені, покорчені, і в темряві виднілися димучі руїни. Кілька пожежних машин оточували місце події. Струмені води перехрещувались над згарищем, гаряче каміння шипіло від густих бризок. Потужні ліхтарі кидали промені на темні постаті, які бродили між руїнами. То, мабуть, полісмени розшукували трупи.
Шліссер виліз із машини, трохи постояв, пройшовся навколо й важко зітхнув. Секрет Тенка пропав разом із ним і агентами поліції, які загинули від вибуху. Як швидко все розвіялося з димом цієї садиби. Хто б міг передбачити, що станеться нещастя. Але Що трапилося в лабораторії? Від чого стався вибух?
До міністра підійшла маленька постать. Шліссер озирнувся. То був Бурс — начальник таємної служби.
— Нічого не вдалося дізнатися, — сказав він. — Вартові, які стояли навколо будинку, теж загинули. Шофер Тенка був якраз в гаражі. Він непритомний, але з нього нічого не витягнеш, теж скоро сконає…
