Господар - Пагутяк Галина (читать книги онлайн бесплатно серию книг TXT) 📗
І знати, що ніщо від цього не зникне: ні шелестливі дерева з широким листям, ні пелюстки квітів, ні вітер, теплий і свіжий водночас…
— До Свейна варто придивитись… — сказав Анастас. — Цікавий чоловік. Ти знаєш, що він працював лікарем у божевільні?
— А Пітер? Він теж якийсь дивний…
— Пітер? — скривився Анастас. — Я його розкусив. Він тут неофіційний керівник.
— Як? А Неоптолем?
— А так! У кожній експедиції є свій донощик. В університеті у кожній групі. Якщо тобі це невідомо, то ти боже теля. Цивілізація без донощиків — не цивілізація. Це все одно, що будинок без каналізації.
— Дивно, одначе. Він так щиро працював сьогодні. Мені допомагав…
— Вся різниця між ним і нами, що йому платять за щирість, а нам ні. Коли ми повернемось звідси, він втратить до нас будь-який інтерес, навіть перестане вітатись. В них професійна алергія на людей, про. яких вони знають все.
Вони ходили далеко в степ, якщо цю виснажену бозна-якими катаклізмами рівнину можна було назвати степом. Отак після сніданку й пішли без нічого, взявши лише капелюхи від сонця. З будинку здавалось, що рівнина гладенька, як стіл, але то був оптичний обман. Безліч улоговин, пагорбів — озирнешся і не побачиш станції.
— Казна-що, — зітхнув Анастас. — Ні флори, ні фауни. Теж мені вибрали місце. Геодезисту буде вдосталь роботи… Що ти там надумав, Саво?
— Нічого. Мені це не здасться таким уже мертвим. Скоро прийдуть ласки і в нас буде робота.
— Ти їх чекаєш, наче дощу.
— Для дощу досить наготувати посудину, а для ласкїв цього мало.
— Ми їх принаймні напоїмо. Є ж колодязь…
Їм одразу ж згадалася вчорашня розповідь Неоптолема. Анастас нахилився за камінцем і, покрутивши його в руках, шпурнув подалі.
— Хоч якийсь звук…
Не встиг він цього сказати, як виразно почулося лопотіння, наче вони сполохали невидимого птаха. Потім знову залягла тиша.
— А може, тут є і фауна, і флора, тільки невидимі для людського ока? — пожартував Сава.
— Твоя гіпотеза може зацікавити лише Свейна. Шепнем йому на вухо, бо Неоптолем знову заведеться про галюцинації.
— Більше не кидай нічого, добре? — раптом попросив Сава.
— Як хочеш! Все одно ми зараз топчемо невидимі квіти й бджоли, які не кусаються лише тому, що не хочуть, щоб хтось знав про їхнє існування.
— На нашій планеті все інакше, — зауважив Сава. — Вона більше схожа на Землю…
— Яку ніхто не бачив і не побачить.
— Чому ти так думаєш? Можна ж її колись відвідати. Я читав: раніше літали туди.
- Іди від мене…
— Я думав, ти знаєш… Це всі знають.
- Іди…
Сава сів просто на землю, яка ставала потроху гарячою. Сонце, одне на дві планети, було для Селії нещадне.
«Який я дурний, — подумав Сава. — Чого я сюди приперся? Мені треба тихої, спокійної місцини, де все росте й цвіте. Я ж уже не повернуся таким, як був. Звідси не вертаються».
— Анастасе! — крикнув він. — Анастасе!
— Ого-го-го! — відізвався той.
— Ого-го-го!
Сава біг, доки весь одяг не став на ньому мокрий.
Коли Анастаса не стало, Саві все одно вчувався його голос, сміх і він думав про нього, наче той ось-ось мав повернутись.
Селія кишіла привидами. Поки вони чекали ласків, приймаючи радіограми з трьох станцій, Сава спробував висіяти трохи насіння. Це не було експериментом, оскільки в принципі земля вважалась придатною для обробітку, але користі з землеробства практично не було ніякої, тим більше, що ніхто на Селії не збирався залишатись.
Серед багажу було кілька мішків з насінням. Неоптолем про це сказав якось мимохідц наче їх прихопили випадково. Власне, він, Анастас і Сава були єдиними спеціалістами в цій галузі.
Свейн погано переносив спеку, був огрядний і не вельми цікавився тим, що робиться надворі. Він або спав, або впорядковував аптеку. А ввечері примушував усіх роздягатися до пояса і ретельно обстежував. Це була неприємна процедура, бо в разі захворювання члена експедиції негайно відправляли на Брідан. Свейн в душі тішився такого необмеженою владою. Сава і Анастас тихцем лаялись, але мусили зносити дріб’язковість Свейна, котрий був милим і цікавим співрозмовником у неробочий час і знав безліч дивовижних історій зі своєї лікарської практики.
Кожного дня Свейн урочисто проводив обряд кровопускання, тобто брав аналізи. При цьому поводився дуже нахабно. Анастас називав його вампіром і ревниво стежив, щоб Свейн, боронь боже, не взяв зайвої краплини крові.
А ласків усе не було…
Перед тим, як посіяти зерно, Сава ще раз ретельно простудіював усі підручники з агротехніки, довідався, як вирощувати орхідеї і кактуси, хоч йшлося лише про злаки і кормові трави. Місце ддя ділянки він вибрав неподалік колодязя. Спочатку позбирав каміння, але земля не стала м’якша — з лопати сипались іскри. Про плуг ніхто не подбав. Сава пригадав, як колись він працював помічник ком садівника, і йому стало смішно. Він не міг тут уявити ні саду, ні лісу, ні городу; Саме тому всі його спроби були приречені на невдачу. Войи щедро полили землю водою. Сава й Анастас сподівались, що вона розм’якне, й під вечір, коли спека почала спадати, висіяли трохи насіння невибагливої трави.
Неоптолем, котрий усе це бачив, не сказав ні слова.
Свейн зміряв температуру увечері. Це було кумедне видовище: чотири дорослих чоловіки сидять з термометрами під пахвою. У Сави виявилось +38, в Анастаса +38,3°.
— Завтра носа не висувати з хати! — наказав Свейн. — Марш в ізолятор!
— Ще чого! — аж підстрибнув Анастас- Нам ніколи стриміти в ізоляторі!
— Анумо, хлопці, підсобіть! — сказав лікар.
Неоптолем незворушно записував щось у журналі. З Анастасом легше було справитись. Свейн і Пітер, схопивши його під руки, затягли в ізолятор, замкнувши за ним двері. Сава мовчки опирався, ало під кінець ошалів, коли Свейн дав йому під зад. Він стояв посеред кімнати. Свейн лежав на підлозі, а Пітер сидів, прихилившись до стіни, й очманіло кліпав очима. Він боляче вдарив голову.
— Я здоровий, — буркнув Сава.
— Ну і ну… — сказав Свейн. — Твою б силу та в мирне русло.
Він, крекчучи, підвівся.
— Може, ти й здоровий, хлопче, але з нервами в тебе не гаразд. Лови!.. — Свейн кинув Саві таблетку, яку вишпортав з бездонних кишень. — Якщо температура не спаде, підеш в ізолятор. Нам не треба тут зарази. Завтра я зроблю бактеріологічний аналіз грунту.
Свейн поплескав Пітера по щоці.
— Всього-на-всього ґуля.
— Рентген… — простогнав той. — Мені дуже кепсько…
— Будь мужчиною! Йди полеж!
Він допоміг йому підвестися. Сава провів рукою по лобі. Відчув у всьому тілі втому і змушений був сісти в крісло. У кімнаті нікого не було. Неоптолем кудись зник.
«Напевно, в радіорубку, — подумав Сава. — Нас виженуть звідси. Нехай…»
Але куди він піде після повернення на Ерідан і до кого…
Очі самі собою злипались. Треба поміряти температуру. Сава відчув на плечі важку руку Свейна.
— Може, підемо спати? — запропонував той.
В ізоляторі їх протримали три дні. Там все було м’яке, наче створене для буйних хворощів. І жодного вікна, один безшумний вентилятор. Налютувавшись, хлопці лягли на свої ліжка й втупились у стелю. Приходив Свейн. приносив їм їсти, питав, як здоров’ячко. Анастас тягнувся рукою до книжки, але лікар спритно ухилявся. Так само спритно він ухилявся від бесіди про те, що відбувається назовні.
— Він мститься за ту бійку, — казав Анастас, — Він не має права так поводитися з хворими. Це все так нагадує сімейні сцени, аж недобре робиться. Моя мати, коли сердиться, звісно, виконує всі материнські обов’язки, готує їсти, пере, але на мене не звертає уваги, наче я недоумкуватий. Але ж вона жінка, а жінки незрозумілі. Скільки разів я казав їй; «Якого біса ти зі мною панькаеніся, я ж не маленький?» Ти мене чуєш, Саво?
— Чую. Твоя мати — чудова жінка.
— Мені знаєш що здається, Саво? Нас будуть тут терпіти, що б ми не робили. І знаєш чому?
