Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Фантастика и фэнтези » Научная фантастика » Кінець Вічності - Азимов Айзек (читать книгу онлайн бесплатно без .TXT) 📗

Кінець Вічності - Азимов Айзек (читать книгу онлайн бесплатно без .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Кінець Вічності - Азимов Айзек (читать книгу онлайн бесплатно без .TXT) 📗. Жанр: Научная фантастика. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

З кожною секундою в Харлановій голові народжувалися дедалі сміливіші думки, виникали дедалі відчайдушніші наміри.

Вона повинна належати йому. І вже тепер! До Зміни Реальності! Як, хай йому грець, сказав Фінджі, ніби збиткуючись над ним: мить не можна продовжити навіть у Вічності.

— А коли все-таки можна?

Харлан уже достеменно знав, що він має робити. Ущипливі насмішки Фінджі довели Харлана до такого стану, що він ладен був піти на будь-який злочин, а пущена Обчислювачем шпилька на прощання підказала Харлану характер його майбутнього злочину.

Після цього він уже не гаяв часу. В радісному збудженні він мерщій вибіг із кімнати, аби здійснити свій перший злочин проти Вічності.

Розділ 8

ЗЛОЧИН

Ніхто не поцікавився, куди він поспішає. Ніхто не зупинив його. Все-таки в соціальній ізоляції Техніків були свої переваги. Він підійшов до виходу в Час і настроїв прилади управління на відповідні координати. Харлан побоювався, що колись потрібно буде на законних підставах скористатися цим самим виходом і хтось зацікавиться, чому він зайнятий. Харлан трохи повагався і опечатав двері особистою печаткою. Це відвертатиме увагу. Неопечатаний вихід став би темою пересудів на цілий тиждень.

Звичайно, міг би щось запідозрити і сам Фінджі, якби наштовхнувся на двері. Доводилося ризикувати.

Нойс стояла на тому самому місці, де Харлан її залишив. Відколи він покинув 482-е й вернувся у Вічність, минуло кілька нестерпних годин (за біологічним часом), але для Нойс він з’явився через кілька секунд після свого зникнення. Жоден волосок не встиг поворухнутися на її голові.

— Ти щось забув, Ендрю? — злякано запитала вона.

Харлан жадібно дивився на жінку, але й з місця не зрушив, щоб хоч доторкнутися до неї.

Він пам’ятав слова Фінджі. Й не ризикував наразитися на холодну байдужість.

— Нойс, ти повинна зробити те, що я тобі скажу, — промовив він хрипким голосом.

— Все-таки щось сталося? Адже й хвилини не минуло, як ти вийшов.

— Не хвилюйся, — відповів Харлан.

Він ледь поборов у собі бажання взяти її за руку й заспокоїти. Адже його слова тільки стривожили її. Немов злий демон підбивав його на необачні вчинки. Навіщо він вернувся сюди першої ж хвилини, як тільки випала нагода? Він лише розтривожив дівчину своєю несподіваною появою.

Та в глибині душі він добре знав, для чого був потрібен такий поспіх. Він мав ще два дні, передбачених просторово-часовою інструкцією. Що менше часу він використає із свого запасу, що раніше вернеться, то менше буде шансів викрити його. З другого боку, такий поспіх був пов’язаний з ризиком. Він міг легко припуститися помилки в розрахунках й увійти в Час раніше тієї миті, коли покинув його. Що тоді? Перше правило, яке він вивчив ще коли працював Спостерігачем, застерігало: той, хто вдруге потрапляє в той самий відтинок Часу в тій самій Реальності, ризикує зустріти самого себе.

Чомусь цього слід було уникати. Чому? Харлан не знав. Він тільки знав, що в нього немає аніякісінького бажання зустрічати самого себе. Йому не хотілося дивитися в очі тому другому Харланові, який прибув сюди раніше (чи пізніше). Ба, це було б парадоксом, а Твісел завжди любив повторювати: «В Часі немає нічого парадоксального, але тільки тому, що сам Час всіляко уникає парадоксів».

Увесь час, поки ці плутані думки снували Харланові в голові, Нойс не зводила з нього своїх великих осяйних очей. Тоді підійшла до нього, приклала свої прохолодні долоні до його розпашілих щік і тихо спитала:

— В тебе неприємності? Її погляд здавався Харланові сповненим ніжності й кохання. Невже так воно і є? Адже вона домоглася свого. Що їй іще потрібно? Він узяв її за руки й хрипко сказав:

— Ти підеш зі мною? Тільки зараз. І не питай мене ні про що.

— Так треба? — запитала вона.

— Треба, Нойс. Це дуже важливо.

— Ходімо, — промовила вона так просто й буденно, немов їй щодня доводилося виконувати подібні прохання.

Повагавшись якусь мить, Нойс увійшла в капсулу.

— Ми рушимо за плином Часу, Нойс, — сказав Харлан.

— Це означає — в майбутнє, так?

В капсулі вже чулося тихе дзижчання ввімкнених приладів; як тільки Нойс сіла, Харлан непомітно натиснув ліктем на пусковий важіль.

Незрівнянне відчуття «руху» крізь Час не викликало в Нойс «морської хвороби», як того боявся Харлан. Вона сиділа притихла, спокійна й така вродлива, що в Харлана аж серце завмирало, коли він дивився на неї, і йому було начхати на те, що, привівши Часів’янку до Вічності без спеціального на те дозволу, він скоїв тяжкий злочин.

— Ендрю, цей прилад відлічує роки? — запитала вона.

— Ні, Сторіччя.

— Ти хочеш сказати, що ми перестрибнули в майбутнє через тисячі років? Уже?

— Атож.

— А я цього не відчула.

— Я знаю.

Вона роззирнулася довкола.

— А як ми рухаємося?

— Не знаю, Нойс.

— Не знаєш?

— У Вічності є багато важких для розуміння речей. Харлан підштовхнув ліктем важіль, прискоривши «рух» капсули.

Цифри на часометрі змінювалися дедалі швидше й швидше, аж поки злились у суцільну пляму. Посилене витрачання енергії могли помітити на енергопідстанції, однак Харлан сумнівався, щоб там це викликало підозру. Ніхто не чекав його біля входу у Вічність, коли він повернувся разом із Нойс, і це вже було дев’ять десятих успіху. Тепер залишалось тільки заховати її у надійному місці.

Харлан знову глянув на Нойс.

— Вічні не все знають, — промовив він, вертаючись до перерваної розмови.

— А я не Вічна, — тихо сказала Нойс. — Я так мало знаю.

В Харлана закалатало серце. Досі не вважає себе Вічною? Таж Фінджі казав…

«Облиш усе це, — подумки просив він себе. — Облиш, не копирсайся. Вона пішла за тобою. Вона всміхається тобі. Чого ти ще хочеш?» І все-таки він запитав:

— Ти віриш у безсмертя Вічних?

— Адже вони самі називають себе Вічними, й усі кажуть, що вони безсмертні. — Вона весело всміхнулася йому. — Однак це не так. Правда ж?

— Отже, ти не віриш?

— Після того як я попрацювала у Вічності — не вірю. Безсмертні так не розмовляли б, і ще там були старі люди.

— Але ж тієї ночі ти казала, що я ніколи не помру. Ще всміхаючись, вона підсунулася ближче до нього.

— А я подумала: хтозна!

— А як ставляться Часів’яни до того, щоб стати Вічним? — В Харлановому голосі пролунали напружені нотки.

Усмішка її миттю згасла. Чи то здалось йому, чи й справді вона почервоніла?

— Навіщо ти про це питаєш?

— Просто цікаво.

— То все дурниці, — відповіла вона. — Не хочу й говорити про це.

Нойс опустила голову й заходилася розглядати свої тендітні пальці з доглянутими нігтями, що тьмяно поблискували в матовому світлі капсули. В м’якому ультрафіолетовому промінні, що невидимо сіялося зі стін, вони раз по раз міняли свій колір залежно від того, під яким кутом Нойс повертала долоні. Нігті відсвічували різними барвами — від жовто-зеленої до яскраво-червоної і, здавалось, кожна з них відбиває настрій Нойс. Блакитний колір — покору, жовтогарячий — сміх, фіолетовий — сум, шарлатовий — пристрасть.

— Для чого тобі потрібне було моє кохання? — запитав Харлан.

Вона зблідла, відкинула назад волосся й глянула на нього серйозними очима.

— Якщо ти хочеш знати, одна з причин — повір’я, що дівчина, яку покохає Вічний, може стати безсмертною. А я не проти того, щоб жити вічно.

— Ти ж сказала, що не віриш у ці дурниці?

— А я й не вірю. Але чому б дівчині не спробувати свого щастя? Надто…

Він суворо й осудливо подивився на неї, шукаючи порятунку від болю та розчарування на неприступних висотах моралі свого рідного Сторіччя.

— Надто що?

— Надто, коли мені самій того хотілося.

— Ти хотіла, щоб я покохав тебе?

— Атож.

— Але чому саме я?

— Тому, що ти мені сподобався. Ти був такий кумедний.

— Кумедний?

— Ну, дивний, якщо це слово тобі більше до вподоби. Ти з усієї сили намагався не дивитися на мене, а сам з мене очей не зводив. Ти намагався ненавидіти мене, але я бачила, що тебе вабить до мене. І мені стало тебе трохи шкода.

Перейти на страницу:

Азимов Айзек читать все книги автора по порядку

Азимов Айзек - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Кінець Вічності отзывы

Отзывы читателей о книге Кінець Вічності, автор: Азимов Айзек. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*