Зоряне вітрило - Кургузов Сергій (книги онлайн полностью бесплатно .txt) 📗
Щойно Ігреков вимовив ці останні слова, як у ніші, де містився масопередавач, щось клацнуло. Всі ми повернули голови до вкритої скляним ковпаком приймальної камери.
В залі всі немов заніміли: у камері масопередавача виблискував шматок… золота!
Але найцікавіше те, що правий був і професор: лабораторні дослідження згодом показали, що домішка платини в алхімічному золоті майже повністю складається із ізотопа 195 Pt. Отже, це й справді означає, що омріяний алхіміками “філософський камінь” є не що інше, як антиречовина.
Ось таку гіпотезу висловив професор Ігреков. А як ви вважаєте, чи припускають закони фізики існування антиречовини?
Які радіоактивні ізотопи золота вам відомі?
Чи можна, використавши міркування Ігрекова, створити золото в земних умовах?
КОСМІЧНИЙ ТРАНЗИТ
Ця історія так захопила мене, що я не вагаючись погодився на поїздку в Управління надзвичайних справ при Національному комітеті астронавігації. Адже там його дня обговорювався випадок, що при всій своїй таємничості більше скидався на чиюсь безглузду витівку, ніж на прикре непорозуміння: з архівів Національного комітету астронавігації зникли голографічні зображення… літаючої тарілки! Кому, скажіть на милість, вони могли знадобитися? Відтоді, як людство почало спостерігати зоряне небо, літаючі тарілки помічалися сотнями, їх спостерігали й астрономи, і просто любителі нічних прогулянок, їх фотографували спеціальні оптичні пристосування й аматорські фотоапарати. Зображення дивовижних об’єктів (згодом їх назвали НЛО) тиражувалися разом з мільйонами примірників газет і журналів, і це призвело до того, що до серйозної ідеї про можливі контакти почали ставитися з усмішкою: з’явилася нова мода — жіночі капелюшки у вигляді літаючої тарілки, парасольки — моделі НЛО, але всіх перевершили побутовики — вони виготовили кухонний сервіз “Літаючі тарілки”…
Так чи інакше, але кількість публікацій про НЛО призвела до якісних змін у їхній оцінці — нові повідомлення про літаючі тарілки піддавалися сумніву, а свідчення тих, хто розповідав про власні зустрічі з НЛО, викликали скептичну усмішку, за якою приховувалося запитання: а чи не задля власної користі, чи не з бажання прославитися розповідає ця людина про дивовижні контакти, можливість яких офіційно жодного разу не було доведено?
Звичайно, серед таких спостережень траплялися й помилки, і галюцинації, і містифікації. Останні, до речі, найбільше дискредитували ідею позаземних контактів. Проте навіть скептики облишили свої недоречні жарти, коли два десятиліття тому одного серпневого дня астрозонд “Номед-787” майже зіткнувся з дивовижним об’єктом, як дві краплини води схожим на літаючу тарілку.
Можливо, ми б і не довідались про цю зустріч, якби не чудове обладнання, встановлене на всіх “Номедах” цієї серії. Воно давало змогу співробітникам Центру керування польотами зондів будь-якої миті вмикати камери на борту космічної лабораторії і не лише бачити зоряне оточення, й одержувати на екранах земних моніторів його голографічне зображення.
Саме такий збіг обставин (зустріч з НЛО зафіксована голографічними телекамерами) й дав змогу науковцям отримати документальний, напрочуд чіткий знімок літаючої тарілки, яку до того ж, завдяки особливостям голографічного зображення, можна було оглянути з усіх боків.
Про цей знімок і точилися того вечора розмови між захриплими від голосних суперечок співробітниками відділу “а”. У залі засідань Управління надзвичайних справ не було де яблуку впасти. Кондиціонери ледве встигали розчиняти тютюновий дим свіжим повітрям. У гомоні дебатів інколи не було чутно навіть самих промовців. Та коли зі свого місця підвівся капітан Савіров, враз запанувала тиша. Можливо, це сталося мимоволі: вигляд людини завжди справляє певне враження. А зовнішність капітана (зріст — метр вісімдесят два, свіжа засмага — ультрафіолетові ванни у косметичному кабінеті, акуратно підстрижене сиве волосся) справляла враження авторитетності. Проте, можливо, товариство чекало на виступ капітана, пам’ятаючи про його величезний досвід зоряних мандрівок, під час яких траплялися й зустрічі з досить несподіваними об’єктами.
— Хочу звернути увагу товариства на одну обставину, яка свого часу хоч і знайшла відображення в офіційних документах, та їй за браком відомостей з “Номеда-787” так і не було дано одностайної оцінки, — почав капітан. — Голографічний знімок об’єкта, тобто НЛО, був зроблений зондом у районі планети Юпітер, районі не менш таємничому, ніж відомий у минулому столітті Бермудський трикутник.
Почувши вигуки подиву, капітан пояснив:
— Така аналогія не випадкова. Адже об’єднує ці дві точки у просторі ось що… Як було з часом доведено, деякі катастрофи у трикутнику траплялися через гравітаційний вплив планет, що входять до нашої сонячної системи, і тут, пробачте за порівняння, першу скрипку грав Юпітер!..
Ця несподівана гіпотеза капітана Савірова так заволоділа моєю уявою, що думати того дня про щось інше я вже просто не міг. Коли за мною зачинились двері швидкісного ліфта скляної башти Національного комітету астронавігації, я вирішив не поспішати додому, а трохи поблукати вулицями міста, подихати весняним повітрям, аби дати лад думкам, що насувалися одна на одну, породжуючи фантастичні припущення.
Дійсно, чому, наприклад, літаюча тарілка почала переслідувати “Номед-787” саме поблизу Юпітера? Чому астрозонд опинився так далеко від Землі, — адже до Сонця можна дістатися значно коротшим шляхом? Нарешті, чи не пояснювався досі незрозумілий нам контакт незвичною місією зонда?
Я не помітив, як завітав до затишної кав’ярні. Чудове місце, де можна не поспішаючи все обміркувати. Замовивши каву, я почав занотовувати у щоденник свої думки, аж раптом якимось шостим чуттям відчув на слині чийсь погляд. Озирнувся, й аж здригнувся від несподіванки: на тлі залитої сонцем вулиці у дверях кав’ярні стояла дивовижна істота. У синьому комбінезоні, руки в шкіряних рукавичках, а на голові дивний шолом з окулярами, як у мотоцикліста. Космічний прибулець? Істота зробила крок мені назустріч. Я провів рукою по обличчю і відчув піт на чолі. Не знаю, скільки б тривала ця німа сцена, коли б істота, наблизившись до мене, не зняла шолом. З-під нього випало золотаве волосся.
— Наталя? — вигукнув я. — Що за маскарад?
— Так ось де ти пишеш свою повість — у кав’ярні…
— Але ти як тут опинилася?
— У мене тренування з роллейболу. Зайшла у перерві випити склянку мінеральної води — і не вірю очам своїм. Андрій у етапі спокою, непосидючий Андрій…
Думки про почуте в Управлінні настільки переповнювали мене, що я зразу виклав усе Наталці.
Вона слухала уважно, та коли я почав розказувати про обставини, за яких зроблено знімок, трохи змінилася на обличчі, на лобі у неї з’явилася легка зморшка.
— Що з тобою, Наталю?
— Я могла б до цієї розповіді теж дещо додати…
Отакої! В Національному комітеті астронавігації точаться розмови про таємниче зникнення голограм. Фахівці обмірковують можливість контактів з НЛО. Я роблю спроби проаналізувати всілякі гіпотези, а якесь дівчисько, залишивши на хвилину спортивне тренування, вважає, ніби воно може пролити світло на таємницю. Типова жіноча самовпевненість! Але говорити про це було б неввічливо, тож я тільки й вимовив:
— Ти жартуєш, Наталю!
…З розповіді Наталі виходило, що в цій історії є ще одна таємниця. Про неї свого часу розповів їй батько, який помер кілька років тому. Він був одним з перших астронавігаторів і під час польоту “Номеда-787” перебував у Центрі дистанції координації польотами зондів. “Була якась мить, — розповідав він, — коли у мене склалося враження, ніби таємничий НЛО намагається захопити “Номед”. Зв’язок урвався. Спочатку ми подумали — радіоперешкоди, але хтось висловив припущення, що НЛО намагався захопити зонд у магнітний полон”.
От і маєш: Наталя обіцяла пролити світло на таємницю, а насправді лише згустила навколо неї темряву. Проте дещо корисне з її розповіді я таки вловив: про полонення зонда на засіданні особового відділу не згадувалось, і хоч це твердження скидалося на аматорську гіпотезу — хто знає, подумав я, чи не є воно тією недостаючою літерою, яка допомагає розгадати складний кросворд?
