Сонячна машина - Винниченко Владимир Кирилович (чтение книг .txt) 📗
Знаючи Ваше прекрасне, добре серце, я передбачаю, як Вам буде тяжко й боляче вiд цiєї операцiї Але Ваша незламна велика воля, Ваш ясний розум i Ваше вище розумiння iнгересiв свого народу, я певен, дадуть Вам силу витримати всi тяготи цiєї боротьби.
Через тиждень ми почнемо своє велике, тяжке й святе дiло Я не маю нi на крихту сумнiву, що ми доведемо його до бажаного кiнця й на оновленiй, оздоровленiй рiднiй землi нашiй будемо будувати нашу нову велику майбутнiсть.
Сама думка про це й про велику працю поруч iз Вами сповнює мене такою радiстю й такою силою, що нiякi жертви не лякають мене.
До швидкого й щасливого побачення.
Ваш покiрний, всевiддании слуга Георг»
I знову граф Адольф Елленберг не помiчає на лицi її свiтлостi радiсного пiдняття. Воно — блiде, замкнене й суворе.
Але й сам граф Елленберг сьогоднi не має того тихо сяючого виразу, що був од першого листа. Вiн урочисто й тривожно заклопотаний.
Принцеса Елiза складає листа i, задумливо дивлячись у буйну весiльну зеленiсть саду, пiдсилює своїм високим авторитетом наказ принца Георга.
Граф Елленберг поштиво й слухняно схиляє голову.
Одначе її свiтлостi не зовсiм ясно з листа принца, як стоїть справа з Сонячною машиною на самому Сходi. Про цю справу якось невиразно в листi кажеться. Крiм того, принцесi хотiлось би конкретнiше знати, якi саме заходи мається на увазi при цiй операцiї.
Граф Елленберг один мент вагається. З одного боку, коли принц невиразно написав, то, очевидно, ця невиразнiсть потрiбна; але, з другого боку, коли принцесi не дати правдивої вiдповiдi, то тим можна стягти на себе її неприхильнiсть. Чия ж неприхильнiсть небажанiша?
Граф Адольф не може сховати вiд її свiтлостi дiйсного стану речей. Рiч у тому, що страшна пошесть поширюється й на Сходi, не зважаючи на суворi i, можна сказати, немилосердно лютi заходи Верховної Комiсiї Схiдних Держав. Легенда щастя, яку облудно несе з собою Сонячна машина, має однакову отруйну силу що на Заходi, що на Сходi. Твариннi iнстинкти, очевидно, в усiх нацiй i рас переважають людину. Бажання нiчого не робити й ремигати вище й дужче навiть за страх смертi й лютої кари.
I свiтлiсть трошки нетерпляче морщить брови. Граф Адольф розумiє: ближче до сутi.
Отже, iнтервенцiя. Сходу є не помiч, коли говорити щиро, а рятування себе. I граф Елленберг не може стримати гiркого докору коли б Союз Схiдних Держав був трохи менше за глиблений у свої власнi iнтереси й не чекав цiлковитої руїни Заходу (щоб узяти його потiм у своє повне володiння), а прийшов на помiч ранiше, то це й для його самого було б краще.
Тепер же справа набирає досить серйозного характеру. Тепер од успiху кампанiї залежить справа життя чи смертi самого Сходу. I то треба, щоб успiх цей був швидкий, виразний, щоб моментально устаткувалося на Заходi нормальне життя, щоб iз Сходу посунули сюди товари, щоб безробiтнi маси на Сходi знову знайшли заробiток i щоб убито було в самому коренi страшну епiдемiю.
Але чи це так легко все провести, граф Адольф дозволяє собi над цiєю справою поважно задуматись. Розумiється, нi на який опiр сонцеїсти нездатнi — для опору треба мати хоч яку-небудь органiзацiю, а це ж просто маса iндивiдуально iснуючої худоби, навiть не отари й не гурту. Але ця маса зразу ж розлiзеться з своїми Машинами по полях та лiсах, i як її можна стягти докупи й примусити до роботи, цього граф Адольф ясно собi не уявляє, його свiтлiсть принц Георг про детальний план кампанiї, очевидячки, з обережностi нiчого не пише. Але без сумнiву, план розроблений. Єдине тiльки з настiйнiстю пiдкреслюється: знищити всi засоби оборони, якими могли б скористуватися сонцеїсти, i заздалегiдь усунути iз шляху всi тi одиницi, що могли б стати проводирями мас.
Принцеса Елiза не розумiє: що це значить «усунути iз шляху»?
Ну, значить, знищити, повбивати. Подається навiть деякi прiзвища. Наприклад, хоч як воно сумно, а винахiдника епiдемiї, Рудольфа Штора, доведеться в першу чергу «усунути iз шляху». I цiлий ряд людей, що можуть бути особливо шкiдливi. Треба мати на увазi…
Але її свiтлiсть раптом пiдводиться й невiдомо для чого переходить до другого вiкна. Там вона зупиняється i, стоячи спиною до графа Елленберга, дивиться в сад. I, не озираючись, байдуже й тихо питає!
— Коли ж це має бути, це усування? Як це розумiти «заздалегiдь»?
— В день прибуття армiї, ваша свiтлосте. Перед окупацiєю Берлiна. Принцеса Елiза спокiйно повертається й iде на своє мiсце.
— Армiя може прибути вже через тиждень?
— Так, ваша свiтлосте Через тиждень настануть великi подiї. Прощаючись, граф Адольф не дивується з задумливостi її свiтлостi I жовтява блiдiсть її лиця, якась мертва висхлiсть його не дивують його. Зарожевiє й оживе, як на корону волосся вбере корону Нiмеччини.
У комунi план розроблено до найдрiбнiших деталей. Лишенько тiльки в тому, що половини тих деталей зовсiм не можна здiйснити. Але не бiда: така маса тих деталей, що доволi й одної половини їх. Головне: агiтацiя, агiтацiя, агiтацiя. Головне: перелити в ту масу голiв, що позiхають, потягаються й мружаться, невичерпну силу вiри, яка клекотить у двох чорно-синiх головах.
Комуна вже вiрить. Комуна вже залита вщерть тою вiрою. Комуна є центр, з якого безустанно, бурхливо, з галасом, iз тупотом нiг, зi грюкотом дверей радiусами в усiх напрямках розливається енергiя. На вулицях, на площах, коло води (а надто коло води!) вона збирає круг себе купки, зливається з ними, розплескується по кам'яних печерах, бурлить по всiх закутках.
Доктор Рудольф iнодi придибує до комуни, але там раз у раз стоїть такий вихор заклопотаностi, бiганини, дебатiв i суперечок, що бiдний Рудi тiльки винувато посмiхається. Помогти вiн нiчим не може. Ну чим його помогти: Труда стоїть на тому, що треба якомога бiльше фарби, приваби, краси давати в агiтацiї, а доктор Тiле категорично запевняє, що всяка декорацiя — це вбивство справи. Треба якомога бiльше простоти, щиростi, власного прикладу.
Тим часом в однiй кiмнатi шиють прапори, жовто-зеленi, зелено-золотi прапори — сонця i трави. У другiй щебетливi зграї дiвчат готують костюми для генерального дл-я пропаганди. В залi якiсь чужi волосатi люди готують моторнi двоколеса, що стоять попiд стiнами довгими рядами, як колись у магазинах. Надворi Макс шматує волосся собi на головi з одчаю, що з авто пропала якась шрубка, вiд якої залежить доля всiєї справи вiдродження. А потiм, шматуючи волосся, бiгає в себе по кiмнатi й пише манiфест, вiд якого теж залежить доля всього вiдродження.
А дома сад щораз пишнiше розпускає зеленi кучерi. Нареченi потроху скидають вiнчальнi убрання. Бузкова алея блищить молодесенькими соковитими листочками, мiж якими випинаються сiренькi конуси цвiту, ще не розквiтлого, твердого, жорсткого. Доктор Рудольф ходить по алеї, похиливши голову ох, не пiдважить комуна величезної ваги цiєї маси, пiдiрветься. Треба, щоб сама маса стала вiд себе повна тої енергiї, що клекотить у комунi. А навiщо їй те — вона собi виходить у тiоле, лежить на сонцi, мружиться, бiгає, рже, обнiмається, лижеться — i, чого бiльше треба. Графський дiм цiлими днями стоїть тепер порожнiй малярi, друкарi, технiк iз родиною — всi тепер од ранку до вечора блукають за мiстом. А ввечерi з обвiтреними лицями, знеможенi й рознiженi вертаються в свої лiгва й сплять мiцним безневинним первiсним сном до нового ранку Ох, не пiдважить комуна цього сну, не пiдважить!
Аж ось настає «генеральний день».
Тiлььи-тiльки першi променi сонця червоними вiд ранiшнього холодку пальцями хапаються за димарi й шпилi башт, у рiзних кiнцях Берлiна на вулицях починається дивний рух. Звiдкiлясь беруться екiпажi, запряженi кiньми, вози, запряженi коровами, легкi бричечки, запряженi людьми. Звiдкись з'являються авто, рiзносистемнi двоколеса. Всi вони уквiтчанi гiллям ялин, сосен, верби, цвiтом яблунь, черешень. Над ними мають зелено-золотi прапори. А пiд прапорами в бiлих, золотих i зелених дивних убраннях — молодi, веселi, спiвучi, граючi людськi iстоти. Вони сурмлять у сурми, б'ють у бубни, свистять на флейтах. Деякi мають цiлi оркестри, деякi просто спiвають i трублять у стiни вулиць. I стiни хапливо, вражено розплющують очi-вiкна, з вiкон висуваються заспанi, розкудовченi, ошелешенi голови. А широченно роззявленi роти рупорiв, покриваючи гомiн, музику й спiв, галасують:
