Багато, багато, багато золота… - Билкун Николай Васильевич (книги полностью .TXT) 📗
Деякі інші кораблі “Армади” теж пішли на дно вздовж берегів Ірландії. Найбільше їх затонуло в гирлі річки Буш. Отож в гирлі цієї річки на дні теж лежить мільярд лір золотом.
Не всі кораблі були такі багаті на золото, як “Дуке де Флоренсія”.
Третій мільярд лір усе з тієї ж таки злощасної “Армади” заліг у піщаних “сейфах” бухти Бласкет Сауд. Багато років мешканці цих місць після штормів знаходили на березі золоті дукати.
Океан і не думав віддавати людям своїх багатств, він просто кидав їм до шапки шеляги із своїх мільйонів і мільярдів. Скільки шкаралупок-корабликів з тих, що снували між портами стародавньої Еллади і берегами Малої Азії, покоїться на дні Середземного моря! Цього не знає ніхто, та, мабуть, і знати не буде. Знають люди тільки одне, що на шкаралупках-суденцях були в трюмах не лише амфори з вином та олією, а й драхми. На яку суму залягло на дні Середземного моря античного золота, срібла, коштовного каміння, цього не знає ніхто, та й, мабуть, не буде знати.
Зате люди знають дещо про “Яльп” — корабель вікінгів, що в 1151 році затонув у бухті Гульбервіна біля Шотландських островів. Корабель цей має хоч і сумну, але, безперечно, історичну славу. Він перший з відомих нашим сучасникам суден, що затонули біля Британських островів. Але цим зацікавлення до “Яльпа” не обмежується. Із старовинних літописів відомо, що ніс цього корабля був оббитий масивними золотими пластинками.
У 1664 році недалеко від могили “Яльпа” знайшло свою могилу британське судно “Камерланде”. На ного борту було три мільйони флоринів і ще кілька ящиків золотої чеканної монети.
Скарби лежать поруч…
Шотландські повстанці не хотіли шукати спільної мови з Кромвелем, і в 1650 році він послав до них генерала Монка. Ніхто із шотландців не тішив себе ілюзіями, і всі свої надбання вони звели до міста Данді. Через рік Монк узяв штурмом Данді, й почався грабунок міста. Англійці — майстри масового грабунку, це знають народи колишніх колоній, але грабунок невеликого Данді дав гори золота, срібла, перлів, коштовного каміння. Щоб вивезти все це добро, Монк мусив спорядити не мало не багато — шістдесят кораблів.
Шотландське золото не хотіло залишати шотландські береги. Англійська ескадра ще стояла на рейді, як знялася така шура-буря, що всі шістдесят кораблів один за одним пішли на лно бухти Гей. І лежать на дні цієї бухти чотири з половиною мільярди золотих лір…
Лежать до сьогодні…
Береги Уельса нічим не поступаються берегам Ірландії та Шотландії.
Має Уельс і свої корабельні цвинтарі, і свої корабельні скарби, не добуті досі.
У 1859 році біля берегів Уельса затонуло судно “Ройал Чартер”, що пливло з Австралії. У нього на борту було золотих злитків на суму вісімдесят мільярдів лір, чимало золота везли з собою і пасажири, в минулому шукачі золота, що поверталися на батьківщину.
А за сімдесят сім років до цих трагічних подій пішов на дно (знову ж таки біля берегів Уельса) інший “Ройал” — “Ройал Джордж”. На борту “Ройал Джорджа” було чотириста мільйонів золотих лір.
Любителі арифметики мають змогу плюсувати ці мільйони і мільярди й мати правильні цифри, бо можна заприсягтися, що в цих місцях ще нікому не вдавалося обікрасти океан. Що його — то його. Навіть пронози аквалангісти, які останніми роками на дні океану добряче-таки похазяйнували, тут виявилися безсилі.
Глибина, морок, тиск…
Вартість рятувальних робіт хай теж підрахують любителі арифметики.
А любителям географії і карти в руки… Хоч карти, хоч глобус. Хай глянуть хоч туди, хоч сюди й пересвідчаться ще раз, якими мізерними латочками приліпилися до грудей океану Британські острови. Й коли біля отих-о мацюпусіньких латочок лежать гори золота, то скільки його мусить лежати в інших місцях! Адже стільки берегів у океану.
Кожна країна світу, а найбільше країни — власниці колоній сплатили свій трагічний податок океану.
Іспанські та португальські галіони й каравели, великі англійські фрегати, французькі бриги, пронирливі піратські бригантини, азійські фелюги та джонки і, нарешті, сучасні пароплави, на чиїх щоглах давно догнили прапори десятків країн, стоять на дні океану, як сейфи.
У цих сейфах найнадійніший у світі спільний замок — океан.
…Британський лев ще тільки відрощував пазури та ікла, він був ще безгривий, а у володіннях іспанської корони вже ніколи не заходило сонце.
Мабуть, тому іспанські вклади до банку, ім’я якому океан, найстаріші. І за комерційними, і за юридичними законами. Океан мав би нарахувати Іспанії найбільші відсотки.
Із Чілі й Перу через тепле Карібське море, через туманну й сердиту Атлантику безупинно пливли галіони. Вони везли награбоване золото й срібло.
Вони пливли часто й регулярно, їх було багато. Змінювалося покоління капітанів і штурманів, а галіони все пливли та пливли. Але до священних берегів Кастілії припливали не всі.
Минуло з тих часів і чотириста, і триста, і двісті п’ятдесят, і двісті років, і зараз уже вельми важко встановити процент живучості галіонів. Скільки з них довозили золота, а скількох з них забирав океан у боргову в’язницю — зараз невідомо. Але доля багатьох з тих, що досі сидять у борговій в’язниці, відома.
Доведеться знову вибрати невелику латку на карті й розповідь повести навколо неї.
Так простіше, й так менше відчувається безмежжя океану. “Латочкою” цього разу буде півострів Флоріда — район Карібського моря. У 1595 році біля берегів Флоріди океан ковтнув іспанське судно “Свята Маргарита”. “Маргарита” була хоч і святою, але не бідною. На її борту дзвеніло золота на три мільярди франків, як на теперішній курс. Цього курсу франків доведеться дотримуватися й далі, бо самотньою “Санта-Маргарита” була лише три роки. В 1598 році затонув іспанський “Сан-Фернандо”, що мав на борту золота на сім мільярдів франків.
8 вересня 1628 року нечуваний ураган бушував у Флорідській затоці. Іспанії він обійшовся в одинадцять галіонів. Разом з галіонами на дно пішло золото…. Тринадцять з половиною мільярдів франків!
Трагічний список на цьому не скінчився. 12 серпня 1679 року загинула “Санта-Паула”… Іспанська королівська скарбниця не дорахувалася тоді півтора мільярда франків.
Рівно через рік і день — 13 серпня 1680 року — гине “Санта-Крус”, і знову іспанський король став біднішим на п’ять з половиною мільярдів франків.
1715 рік був особливо нещасливий для іспанської корони, У квітні цього року разом з галіоном “Сан-Домінго” пішло на дно золото. Три з половиною мільярди франків…
Але це був тільки початок, бо вже в червні під час шторму, що розгулявся біля західного узбережжя Флоріди, затонуло чотирнадцять іспанських галіонів з золотом на суму тридцять два мільярди франків.
Отже, коли через два роки пішов на дно “Ель-Капітан”, іспанський король міг навіть не хвилюватися, бо разом з “Ель-Капітаном” затонуло лише дев’ятсот мільйонів франків.
Тут доведеться або перекочувати до іншого району Атлантики чи Тихого океану, або припинити перебір іспанських суден, що подарували своє золото океану.
…Британський лев почав свою грабіжницьку політику з грабунку грабіжників.
Поки важкі іспанські галіони, хитаючись на хвилях, ліниво прожовували морські милі, біля узбережжя Чілі, Перу, на Молукських островах їх підстерігали хижі, як кібці, піратські бригантини підданих королеви Єлизавети.
Перетворення іспанського золота на золото британське не відбирало багато часу й не вважалося дуже морочливою справою.
Найздібнішим спеціалістом на цьому терені вважався сер Френсіс Дрейк.
Правда, він не завжди був сером, але після того, як королева Єлизавета прикрасила свою корону одним з брильянтів, поцупленим Дрейком в іспанців, сер до його імені так і прикипіло.
Він став англійським лордом і адміралом її величності королеви Великобританії.
Вже будучи лордом, Дрейк на своєму бригові “Голден Хілд” захопив величезний (як на ті часи) галіон іспанців “Коньфуего”, трюми якого прогиналися від золота.
Тоннаж “Голден Хілд” не дозволяв Дрейкові перевантажити все золото із трюмів галіона до трюмів власного брига. Й тут сер Френсіс Дрейк засвідчив себе не тільки здібним адміралом, але й здібним господарником. “Зайве” золото він наказав викинути за борт. А було того “зайвого” золота декілька десятків тонн.
