Суэма - Мицкевич Анатолий Петрович (читать книги онлайн бесплатно регистрация .TXT) 📗

Один із принципово важливих дослідів, що був поставлений у наш час всупереч ортодоксальному методові органічного синтезу, полягав ось у чому: в суміші водяних випарів, метану й аміаку, тобто газів, які, мабуть, містила первісна атмосфера нашої Землі, пропускали протягом кількох тижнів електричну іскру. Що відбувалося при цьому, ніхто не знає. Хімічні продукти, що утворювались, осідали на дно посуду, в якому кипіла вода. І ось по закінченні досліду розчин було проаналізовано. Як ви гадаєте, що в цій воді знайшли?

Я знизав плечима.

— В ній виявились розчинені амінокислоти, з яких складаються всі природні білки! Зверніть увагу на методику досліду! Беруть якусь суміш газів і з нею щось роблять. І — в результаті виходить речовина, синтезувати яку можна лише через багато років напруженої праці аналітиків і синтетиків. Хімік, який проробив цей дослід, знехтував методом аналізу-синтезу. Він пішов шляхом, яким простувала сама природа!

— Якщо теорія Опаріна [3] про самовільне зародження життя правильна, — казав далі вчений, — то, виходить, створивши в лабораторії умови, які колись були на Землі, ми маємо обов’язково одержати живу матерію. Все питання в часі: коли саме зародиться жива матерія?

У природі процес еволюції найпростіших хімічних речовин у складні білкові й далі, в живу клітину, напевне, тривав кілька мільйонів років, і, здавалося б, нема ніякої надії прискорити цей процес. Як прискорити процес зародження живої матерії? Як перемогти фактор часу, котрий не обмежував природу в її безперервних спробах випадково сполучити речовини так, щоб із них утворилася жива матерія?

Саме у відповідях на ці питання бачу я основне покликання людського розуму. Не в аналізі й синтезі білкових речовин, а в якомога точнішому відтворенні умов, котрі були мільйони років тому на Землі, у прискоренні процесу зародження життя. Людський розум мусить подолати час. Ось у чому основне завдання синтезу білка. До речі, перед собою я поставив завдання синтезувати живу істоту протягом місяця, точніше — трьох тижнів.

— Чому такий термін? — здивувався я. Брайнін знову всміхнувся і посмикав борідку.

— Я хотів усе це зробити за час, поки всі мої співробітники перебуватимуть у відпустці.

— Дивно. Хіба вам не потрібна була їхня допомога?

— Бачте, я не хотів, щоб вони думали про мене, як про діда, що здурів на старість. Дослід, як я його поставив, має такий дикий, такий неймовірно безглуздий вигляд, що… Одне слово, мені було б незручно перед моїми товаришами, котрі вважають мене ще здатним до наукової роботи. Особливо коли б результати досліду виявились незадовільними.

— Тоді я нічого не розумію.

— Вся суть у факторі часу. Ви, напевне, знаєте класичний опис старенької Землі, якою вона постає перед нашою освіченою фантазією за тих далеких епох, коли життя тільки-но зароджувалось. Кисню атмосфері бракувало, її насичували такі первинні гази, як аміак, метан, водяна пара. Моря являли собою насичений різними речовинами бульйон, в якому все змішувалося, вступало в реакції, сполучалося, розпадалось і таке інше. І все це за умов високої температури, сильного, вбивчого ультрафіолетового й рентгенівського випромінювання сонця, космічного опромінювання, фантастичних за силою гроз із страхітливими блискавицями й оглушливим гуркотом грому. Так ось, для того, щоб швидше розв’язати завдання, я вирішив розпочати дослід із створення відповідної моделі первісної Землі. Моя модель мала бути достатньо “первісна”, щоб на ній змогло самовільно зародитися життя, але не настільки “юна”, щоб цей процес почався на голому місці. І ось, щоб перемогти час, я вирішив “допомогти” своїй мініатюрній Землі засобами сучасної хімії. Навіщо чекати, доки самовільно утворяться карбіди металів? Нащо очікувати появи найпростіших амінокислот, коли все це вже синтезовано? Я вирішив передати в руки випадку все те, чого набула сучасна хімія і що я мав у своїй лабораторії.

Уявляєте, яким стародавнім алхіміком я був, коли жбурляв у своє море в акваріумі під скляним ковпаком надзвичайно багато реактивів, органічних і неорганічних, які містили в собі атоми водню, кисню, азоту, сірки, заліза, нікелю, цинку та інших елементів?

Не думайте, що я це робив без усякої системи. Хімічні реактиви я вводив у первісне море приблизно в тих співвідношеннях, які б забезпечили приблизний елементний склад білків. Проте я не утруднював себе надто вже точним дозуванням їх. Адже природа, створюючи живий білок, не користувалась аналітичними вагами! Потужні електричні мішалки безперервно перемішували вміст ванни. Під нею стояли електричні печі, які нагрівали воду до кипіння. Мій первісний океан освітлювали чотири потужні ртутні лампи надвисокого тиску, які посилали потоки ультрафіолетових променів. Дві рентгенівські установки заливали море потоками жорстких променів, а розташовані в різних місцях радіоактивні ізотопи бомбардували речовини, що містилися в ванні, зливою альфа-, бета- й гама-частинок, пронизували бульйон потужними пучками нейтронів.

Сьогодні ви побачите цю дику споруду! Коли я створив її, то сам собі здався несповна розуму. Якби мої співробітники побачили цей дослід, що нагадує досліди божевільних алхіміків, вони вирішили б, що моє місце не в сучасній лабораторії.

І ось, коли все було готове, я змусив діяти свою первісну природу. Від високовольтного генератора атмосферу над ванною пронизували голубі блискавки. Кипіла вода, насичена більш ніж десятьма тисячами речовин. Гули трансформатори рентгенівських приладів. Ревли мотори електричних мішалок. Дозиметри показували високий ступінь радіоактивності в розчині і в просторі довкола ванни.

Про все, що коїлося в океані, мені доповідали прилади, винесені в інше приміщення. Періодично я вимикав джерела опромінювання й заходив, щоб подивитися, що ж відбувається.

В акваріумі коїлось дивне: то розчин набував яскравих тонів, то раптом на дно випадали осади, то враз стінки вкривалися сріблястою поволокою, то на поверхні з’являлись райдужні розводи, неначе рідину поливали олією. А я все мішав і мішав розчин, піддаючи його навмання найфантастичнішим впливам температури й опромінювання. Двічі чи тричі я охолоджував ванну майже до замерзання, потім знову розігрівав її до кипіння, багато разів то збільшував, то зменшував інтенсивність та жорсткість рентгенівського й ультрафіолетового опромінювання. Кілька разів я приставляв до ванни датчик ультразвукових коливань і пронизував її потужними потоками ультразвуків. Те, що відбувалося в моїй моделі первісного моря, напевне, можна було порівняти з самим пеклом, і це пекло перестало існувати лише тоді, коли календар показав, що незабаром з відпустки мають повернутися мої співробітники.

Я ніколи не забуду того дня, коли вперше побачив розчин в акваріумі спокійним. Рідина була кришталево чиста, на дні лежав шар губчастого сіруватого осаду, з різних кутків ванни повільно зринали маленькі бульбашки газів.

“Коли в рідині є хоч що-небудь живе, то воно мусить дихати”.

Тоді я вирішив впустити під ковпак, який накривав ванну, трохи повітря.

Тільки-но я це зробив, як ураз на моїх очах сталося справжнє диво. По всій масі розчину заблискотіли крихітні зірочки, які одразу почали перетворюватися на напівпрозорі драглисті зернята. Вони швидко зливалися одне з одним у крупинки, згодом у більші грудочки й нарешті почали рости! Невдовзі деякі екземпляри стали завбільшки як куряче яйце, і тоді я помітив, що довгаста опалова маса не однорідна, а в самому центрі виднілася криваво-червона пляма. Це було ядро живої первісної клітини!

— Чому ви так міркуєте? — запитав я, вражений.

— Ходімте, і я покажу вам, чому так міркую!

— Ви мені покажете синтезований живий білок?

— Я вам покажу синтезовану живу істоту.

Ми перетнули кабінет Брайніна й увійшли в бокові двері. Він повернув вимикач, лабораторію залило яскраве електричне світло. Я став як укопаний перед дивовижною спорудою, що нагадувала гігантський акваріум під тонким скляним ковпаком. Над прямокутним скляним ящиком на металевих стояках посхиляли свої хоботи рентгенівські трубки, на штативах у рефлекторах поблискували ртутні лампи надвисокого тиску. Акваріум здіймався на двох металевих опорах, під якими ховалися електричні дроти.