Бот - Кидрук Максим Иванович (книги без регистрации бесплатно полностью сокращений .txt) 📗

— Що за… — отетерів Хедхантер.

— Назад! — закричав Тимур.

Земля довкола двотонної «Тойоти» лускалася з сухими звуками, розламувалась, немов підталий лід на озері. Під тугим напором пари праве крило тряслося, видаючи бляшаний звук.

— Здавай назад! — верещав Тимур; джип гойднувся, зависнувши над розколиною. — Ми над карстовою порожнечею!

Ріно увімкнув задню передачу, але від’їхати не встиг. Темрява ліворуч розверзлась громоподібними спалахами. І то були не гейзери. По вухах ударило гавкання «Моссбергів».

— Пригнись! — викрикнув Ріно.

Тимур і без Ріно второпав, що боти відкрили вогонь з дробовиків. Обхопивши голову руками, хлопець втиснув тулуб поміж ніг.

Хаотична стрілянина тривала. Джип похитувався на краю карстової порожнечі, з якої, наче з жерла вулкана, валила пара. Боти вели вогонь з дюжини рушниць. Град із дробу обстукував лівий борт. Хруснувши, провалилось всередину бокове скло.

Хедхантер турнув Тимура у стегно: вилазь! Хлопець відчинив праві дверцята і вивалився на землю, прихопивши з собою «Ремінгтон». Праву руку обдало гарячою парою: він упустив рушницю. Ліву при цьому кусав мороз.

Крекчучи й пригинаючись, Ріно виліз слідом.

Стрілянина раптово припинилася. Нападники перезаряджали дробовики.

— Виймай наших ботів, — витрушуючи з волосся скло, сказав Тимур.

— Нащо? — Хедхантер контужено кліпав очима.

Хлопець сам не знав навіщо. Та інтуїція підказувала: вони мусять витягти привезених «малюків» з машини. Відкривши задні дверцята, він допоміг південноафриканцю виволокти ботів на пісок. Усіх трьох. Одного за одним.

Пауза підозріло затягувалась. Спливло вдвічі більше часу, ніж зазвичай потрібно для перезарядки «Моссбергів», проте боти не поновлювали стрілянину. Тимур підібрав рушницю і випростав спину, ловлячи кожен звук, що долинав з протилежного боку авто.

— Де гранати? — нараз згадав він.

Ріно пробігся пальцями по кишенях.

— Бляха, забув у салоні!

Тимур кинувся до все ще відчинених передніх дверей і зазирнув усередину. Двигун не працював і в машині стояла суцільна темрява. Він висунувся назад і повернув голову до Ріно:

— Де саме? Сука, я нічого не бачу.

— Е… я не… не пам’ятаю, — здоров’як сидів на крихкій землі, спираючись плечем на кузов джипа. — Старий, вони десь… ну… Чорт, не знаю! — за ним рядочком розташувалися боти. Четверо. Їхні білі тіла добре вирізнялись у темряві.

Тимур намірився лізти й шукати самотужки, коли щось клацнуло у нього в голові. Він ледь язика не проковтнув.

Четверо?!

Хлопець подався вперед, вчепившись поглядом у білі постаті за спиною Ріно. Мигцем перелічив їх. Секунду він стояв оглушений, а потім зрозумів: вони ж усі однакові! Четвертий — чужий!!!

— Ріно, за тобою! Ззаду!!

Та було вже пізно. З мороку за чотирма хлопчачими постатями вилізло кілька пар рук. Трійка зачмелених лабораторних ботів стовбеніли на місці, зате прийшлі, гадючачись понад землею, схопили Ріно за ноги, повалили ницьма і потягли у пітьму. Велетень загорлав, але в голосі не чулося люті. Ні на йоту. Ріно Хедхантер удруге в житті перелякався до смерті.

Не задумуючись над тим, що коїть, Тимур натиснув на гачок. «Ремінгтон» палахнув шротом у пітьму. Один з трьох ботів, безтямних, полетів долу. Ріно продовжував кричати. Тимур якимось дивом не пристрелив його. «Я ідіот!» — тільки й устиг подумати програміст, як за його спиною, гуркочучи, вивергнувся новоутворений гейзер. Хлопець зажмурився і подався вперед. Сірчаний запах роз’їдав носа. Спину пропікало вогнем. Скориставшись цим, один з нападників, неначе привид, виринув з пітьми і накинувся на хлопця з флангу. Він три рази торохнув Тимура об пікапа, вибивши з рук дробовик. Після того налетіла решта потвор. Гуртом вони повалили хлопця на землю і, взявши за ноги, поволочили геть від машини.

Приблизно в цей самий час Ріно Хедхантер затих…

Руки були вільними, однак боти рухалися настільки швидко, що Тимур просто не міг звестися. Обличчя раз за разом ударялося об землю. Дрібні камені, пісок та виступи породи нещадно кремсали лице.

Скільки часу його тягнули, наче волокушу, Тимур не мав уявлення. Іноді він втрачав свідомість і очунював тільки тоді, коли голова натрапляла на особливо велику каменюку. Єдине, що він розумів, — несуть його в гори.

Під час одного з пробуджень українець осягнув, що боти спинилися.

Потвори занесли його у простору печеру. Біля входу палахкотіло кілька багать, у глибині смерділо нечистотами.

Тимура кинули на холодну землю. Поряд бухнула важка туша Хедхантера. Ріно застогнав. Тимур переклав голову, щоб подивитися, як там південноафриканець. Він не встиг повернути обличчя, як уже блював, заледве не захлинаючись. Між ним та Хедхантером лежали рештки Сема: напівзогнила голова та верхня частина грудей, з якої, мов хвіст якогось динозавра, витикався білий хребет. Трохи далі, біля розкладеного ботами вогнища, валялись обгризені ребра та кістки передпліч — усе, що зосталося від нещасного гереро.

Тимур заскиглив і відключився.

Винищувачі «F-22» вторглись у повітряний простір Чилі майже одночасно з «B-2». Наблизившись до узбережжя на широті придорожньої станції Сан-Маркос, літаки вийшли з надзвукового польоту і опустилися практично до землі. Далі неслися на південний схід, маневруючи на висоті вісімдесяти метрів над поверхнею пустелі. Бомбардувальник-невидимка летів позаду, тримаючись значно вище — аж на 11 900 метрах.

Пілоти винищувачів і майор Хетуей не обмінялися жодним словом у ефірі. Кожен з них достеменно знав, що мусить робити. Розмови були зайвими…

«F-22» першими прибувають до цілі. Їхнє завдання — прочесати територію довкола дослідницького центру. Досконалі системи пошуку ти ідентифікації мішеней допоможуть їм виявити і ліквідувати тих учасників проекту «NGF», котрі з якихось причин знаходитимуться за межами комплексу під час нанесення удару. Складені генерал-лейтенантом Ф. Клотцом інструкції вимагали знищувати не тільки живі об’єкти, а й техніку, залишену за межами «NGF Lab».

Після завершення першого етапу «Раптори» відправляться на баражування довкола лабораторій з наказом збивати будь-яке повітряне судно, байдуже — військове чи цивільне, що пролітатиме повз зону бомбардування. У цей час «B-2 Spirit», знизившись до 33 000 футів (10 058 м), вивергне з бомбових відсіків 16 високоточних JDAM-бомб [122], кожна вагою 2000 фунтів (907 кг). П’ять з них запрограмовані на руйнування житлової будівлі, чотири бомби призначені для другого інженерного корпусу, по три вдарять у корпуси «EN-1» та «EN-3» і одна впаде на складську будівлю. При цьому «B-2» не наближатиметься до об’єкту. Бомби будуть скинуті з відстані 26 кілометрів, після чого за вказаними координатами відшукають свої цілі.

Роберт Хетуей зайняв крісло командира. Ліворуч від нього сидів капітан Джеремі Руа, який стежив за тим, щоби бомбер вчасно вийшов на задану висоту. Майор на всяк випадок перевірив правильність введення глобальних координат для кожного снаряду. Переконався, що все в порядку, і став чекати. У потрібний момент натиснути потрібну кнопку. От і все. Нічого більше. Ніякого геройства.

Хетуей поглянув на екран з картою, куди виводилось поточне положення літака. До виходу на ударну позицію залишалось двісті кілометрів. При нинішній швидкості — менше п’ятнадцяти хвилин.

Алан та Лаура ниділи в радіокімнаті, чекаючи, коли Ріно Хедхантер і Тимур Коршак вийдуть на зв’язок.