Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Фантастика и фэнтези » Героическая фантастика » Покохати відьму - Когтянц Костянтин (книги полностью бесплатно .TXT) 📗

Покохати відьму - Когтянц Костянтин (книги полностью бесплатно .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Покохати відьму - Когтянц Костянтин (книги полностью бесплатно .TXT) 📗. Жанр: Героическая фантастика. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

– Хочеш – вирішу справу? Для мене це просто.

Просто – як гілку переламати.

– Я сам.

Очі жінки спалахнула вогнем.

– Не вважай мене гордим, добре? Просто навколо мене і так багато дивного, ще самого чаклуном уважатимуть. А я хочу – просто. Я хочу, Мелло, – мені було важко назвати її на ім'я, відчувалося, та й дуже, що, при всій простоті звернення, переді мною – вища істота, навіть не тому вища, що здатна пересувати гори помахом руки, а своїм внутрішнім змістом. – Я хочу, Мелло, щоб усі знали: нападати на Хайнлорітайна… – Я завагався.

– Копати собі могилу, – тихо і сумно підказала чарівниця.

– Ні! – Я напружився і знайшов потрібне слово: – Виставляти себе на посміховисько.

Жінка хмикнула:

– Сил-то вистачить?

– Сподіваюся.

– Я теж. І щоб не сподіватися даремно – зараз піду з твоїми жінками, а повернуся з чоловіком.

Я подивився їй в очі:

– Але ж зазвичай ти його бережеш?

– Бережу, аякже! Тільки тырс тому ви мені не дали договорити. Звичайно як піде в роботу, так його звідти не витягти. Тепер же по сто разів на день тебе згадує, хвилюється. Чому я і тут, слова йому не сказавши. Так би мовити, перевіряю.

– Але ж ти можеш…

– Не можу. Ми з ним не брешемо одне одному. Думаю, ти і сам розумієш, що за людину, здатну кинути друга в біді, я б не вийшла. А твій план мені подобається.

Скільки років намагаюся привчити себе нічому не дивуватися, але ніяк не виходить!

– Я ж про план нічого не сказав і думок своїх…

– Думки друзів я не читаю ніколи. Але й те зрозумій: я не першу сотню років живу на світі, обстановку ти розповів, загальна ідея мені теж відома – чи важко до деталей дійти своїм розумом? – Помовчала.

– Вибач, якщо вийшло безцеремонно. Але – Тепле озеро, правильно?

* * *

Ми повернулися до Білої і перший табір розбили на лівому березі, за сотню ліктів вище, ніж гирло притоки. Поки хлопці патрали вбиту по дорозі птицю, я ходив на руках. Походжу, сяду на ніс човна, взую на руки взуття іншої жінки і знову пішов на руках – на ноги мені тільки Сотінини черевики налазили.

– Я знав слідопитів, яких такий трюк не обдурить.

Я знову сів на човен:

– Сьогодні, завтра, навіть через два дні будь-який мисливець зрозуміє, в чому справа. Але, Лонні, днів через п'ять-шість мало цих слідів залишиться – чи кожен десятий відбиток вціліє? – Я говорив уривками: треба було віддихатися.

Як тільки птицю засмажили, накидали ми в багаття якомога більше шишок, щоб було більше золи – пожежі не буде: багаття горіло в ямі, як годиться, – і попливли. Ця подорож мені досі іноді ночами сниться: ми йшли вдень і вночі, двоє на веслах, третій на стерні, четвертий дрімає. Сон був, звичайно, поганий: вимоталися, та це, мабуть, ще слабко сказано. Крім усього, ми коли-не-коли робили помилкові стоянки. Харчувалися здебільшого купленою на Пристані сушеною рибою. Так що коли підійшли до Баранячої Голови, добряче схудли, та й синці під очима з'явились. Бараняча Голова – це гора біля самого Теплого озера. На вершині ми влаштували пост. Чекання розтяглося на вісім днів, так що часу відіспатися вистачило. Хлопці вже сумніватися почали, навіть Приятель, але я твердо знав, що все роблю правильно.

Якраз дев'ятого дня, ближче до полудня, Лонні-Рос піднявся на гору мене змінити.

– Цікаво, який термін ти визнаєш достатнім для перевірки?

– Ще півтырса. Спускайся вниз і скажи, що йде бойовий байдак. Я ще подивлюся, а потім приєднаюся до вас.

Справді, так і є: на носі човна голова птиці. Я знав, чув з самого початку, що загроза дістати нас на острові – імовірна.

– У нас часу дві доби.

– Чи не забагато рахуєш? – Приятель говорив отерською з сильним акцентом і часто неправильно будував фразу.

– У них попереду поріг – невже забули? І вночі вони не пливуть, і другої зміни веслярів немає…

Я твердо знав: немає її, другої зміни.

– І русло їм не знайоме – вночі можна на камінь налетіти запросто.

Тепле озеро, з якого випливає Біла річка, по правді правильніше вважати за кілька озер, з'єднаних (або розділених – це як сказати) болотами. По-справжньому тепле серед них тільки одне – найперше, якщо рахувати від річки. Воно ж і глибоке. Саме тут ми затопили човен, перевернувши його дном догори і поклавши на це саме дно декілька каменів, пов'язаних ременями. (Потрібні речі заздалегідь прив'язали до банок.) Після того знову попрацювали над фальшивими слідами.

* * *

Я помилився, недооцінивши звивистості Білої: не через дві – через три доби увійшов байдак в озеро. На Теплому не так уже й багато місць, де можна влаштувати причал, одне з них – найближче до витоку Білої – використовують частіше за інші, від нього до гір стежка протоптана, по ній зовсім недавно чийсь загін пройшов. Ясна річ, що материкові не могли не перевірити цього місця.

Боги та демони, скільки галасу через купу золи і рваний чобіт! Цікаво, а далі що робитимете?

А далі – не полінувалися човен витягти на берег, хоча є стовпи та містки, за які учалити можна, на розтяжку поставити. Отже, перший мій план, той, Меллою розгаданий, відпадає. А я вже й уві сні бачив, як линви перерізав: течія тут сильна, вітри в цю пору південно-західні, миттю винесе в річку, а там поріг – трісочок не залишилося б.

– Не журися, господарю! Ніч – порадниця мати: порадить, що починати.

…Вранці, як ми й гадали, вороги наші розділилися на дві частини: чотири руки вояків і ще дві людини вирушили сліди наші шукати, семеро залишилися.

– Стерновий від корабля не піде. Так воно в нас водиться, але…

Приятелеві забракло слів, але всі його зрозуміли: так воно й повсюди.

– А ось той, у білячій шапці, попереду – це остров'янин, господарю, далебі остров'янин.

Звичайно, це й без шапки ясно. Хоча Шарль мав рацію: таких шапок я на материку не бачив. Знайшли, мабуть, провідника на Пристані. Загін пішов по стежці, а в мені росло знайоме тривожне почуття.

– Я теж думаю, що вони пішли недалеко, – Лонні-Рос задумливо пожував травинку. До речі, він ніби десяток років скинув, я недаремно часом всіх називав «хлопці», хоча він мені в батьки годиться.

Арфіаль. Та Жунжі (Приятель) теж. А вже як рахувати вік Шарля…

– …Давайте себе на їх місце поставимо. Йдуть вони за нашими слідами, знають, зауважте, що у нас руків'я сокир обкурені, [14] і виходить, начебто не чекаємо погоні! І взагалі нікого не боїмося! Хоча ваш клан – даруйте мені, Хайн-Лорі, – цілком міг послати вбивць за слідом оціненої голови…

Припустімо, у нас нагород за голови оголошених поза законом не виплачують… Або ПОКИ не виплачують?… Але могло таке статися, могло.

– Краще подумаймо, де вони можуть засісти? В ближніх заростях?

Не такі вже вони, до речі, ближні.

– Там немає їх. Птахи сідають, бачиш?

– І вони повинні враховувати, що ми теж можемо вислати розвідку. У яру за другим поворотом стежки пом'яніть моє слово.

– Або в… як ці дерева називаються, хазяїне? У яких листя схоже на людину з розкинутими руками? Ось у цьому гаю, я думаю.

– Неважливо.

– Тобто як неважливо?

– Беремо, для певності, найближче місце. За який час вони будуть тут?

Хлопці ззирнулися.

– П'ята частина тырса.

– До п'ятисот порахувати. Твоя правда, господарю, – з цього виходити треба.

Ми продовжували спостереження. Сонце палило немилосердно. Сміливі люди: знають, що самі замість приманки, але обладунки зняли, щити осторонь лежать. Хоча розуміти повинні, що перестріляти їх легко. Зроби інакше – дитина зрозуміє їх задум… Тільки один, той, що на варті, ходить, – інакше не скажеш, він не стоїть – рухається у повному обладунку.

– Вони усі сміливі люди, якщо на такому човні пішли через море. Ми не будемо їх убивати.

Двоє з трьох на мене подивилися. Як саме подивилися – словами не передаси. Але Приятель усміхнувся, закивав головою – це додало мені сили, і першим здався Змійка:

вернуться

14

Отерський звичай – підвішувати сокири так, щоб їхні руків'я обкурювалися димом – проти шашелю. «У нас руків'я сокир обкурені» – тут «ми досвідчені бійці». (Прим. перекладача.)

Перейти на страницу:

Когтянц Костянтин читать все книги автора по порядку

Когтянц Костянтин - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Покохати відьму отзывы

Отзывы читателей о книге Покохати відьму, автор: Когтянц Костянтин. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*