Десятий учень. Книга 2 (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна (электронные книги без регистрации txt) 📗

-- Зі мною, таке, уперше. Я використав два сильних закляття, одне за одним. Ось сили і полишили мене. Орнагул попереджав, неможна так робити. Та я не міг залишити людей у біді. Бахтар знає, що його переслідують, і буде постійно робити якісь капості, щоб знесилити мене остаточно. Якби я з ним зустрівся одразу, після того як визвав дощ, він легко здолав би мене. Він черпає свої сили зі зла, (а його в нашому світі вдосталь), і швидко відновлюється. Мені це, зробити набагато складніше.

-- Але ж, добра теж багато. Люди навколо тебе, щирі та добрі. Вони вдячні тобі за порятунок, вони люблять тебе і поважають.

-- Я знаю, і ціную їхні почуття. Та не все так просто, як здається на перший погляд.

Молодий чаклун підвівся, за вікном були сутінки.

-- Як довго я спав? Вже вечір?

-- Ні, друже, вже ранок, почало розвиднятися.

-- Як, ранок! Треба негайно вирушати в дорогу. Бахтар, вже, мабуть, далеко попереду.

-- Час, що ми витратимо на сніданок, однаково нічого не вирішить, а мама старалася тобі догодити. Вона розуміла, що ми підемо на світанку. Тому товчеться біля плити з півночі. Негоже її ображати відмовою. — сказав вугляр.

Карол винувато посміхнувся:

-- Добре, давай поснідаємо.

Хлопці всілися за накритий стіл.

-- Один з чоловіків, вчора перед пожежею, бачив в лісі дивну компанію. Кілька здоровенних мужиків, несли на ношах дитину, а малий їм щось наказував, і пішли вони в бік болота.

Карол, наминаючи за обидві щоки печеню, трохи не вдавився, почувши таке.

-- Мабуть це і був, чаклун з бандою Самсона.

-- Так, саме він. — кивнув головою Теймур. — Нам треба теж іти в тому напрямку, хто знає, що Бахтар надумає витворити на болоті.

Коней, що залишили друзі на дорозі, привели в поселення, ще у вечері, і вони чикали на своїх вершників, вже осідлані і готові до мандрівки. Мати Теймура наготовила в дорогу торбину з харчами, і зараз стояла поряд з сином потай витираючи сльози.

-- Не журись, матінко. Я не надовго. Що, зі мною, може трапитись? – утішав жінку, Теймур.

Карол подивився на товариша, і зараз, наче впізнавав його заново. Колишні суперечки, через Мілену, були в минулому. За роки навчання, Карол з вуглярем, міцно здружились. Теймур залишився шибайголовою, але став справжнім красенем. Дівчата потай зітхали за ним, та він так і не зустрів такої, яка б могла затьмарити в його серці, Мілу. Молодий чарівник, здогадувався про це, але не ревнував. Він був упевнений у своєму другові, і знав, зради з його боку, ніколи не буде.

Уже другу добу Бахтар був у дорозі. За цей час, він майже не відпочивав. Сили були на межі. Втішало лише одне, йому не доводилось брести пішки, і самотужки перелазити через корчі і повалені дерева, це робили його невільні помічники. Він навмисне вибрав, серед великої кількості людей, саме злодіїв. Цей контингент найбільше підходив до його особистості, зло завжди притягувало зло, і бандитами Бахтару було легше керувати. В той час, як добра людина, мала б силу, протистояти йому, а це зайва трата енергії. Бахтар знав, його переслідують, навіть здогадувався хто саме. Карол зовсім його не лякав, лякала сила що стояла на захисті юнака, вона могла повернути його чари назад, і нашкодити більше, ніж зміг би хлопець. Тому чаклунові доводилось берегти свою енергію, йому залишалося лише творити перепони на шляху у Карола, щоб той його не наздогнав, а злий чародій робив це справно. Спочатку, підлив трунку крилатому коню, потім влаштував пожежу в лісовому селищі.

-- Нічого, поганцю, коли ми зустрінемось з тобою наступного разу, навіть твій оберіг тебе не врятує! – Бахтар злобно хіхікнув, і потер від задоволення собою, руки.

Чаклун наказав своїм носіям зупинитися, присів під розлогим деревом і розгорнув викрадену ним, мапу. Темхус підказав де її шукати, і це було Бахтарові за іграшку. Та все ж, чаклуна постійно тривожила одна думка, чому Темхус, сам не вирушив на пошуки скіпетра, адже він мав те, що має і Бахтар. Невже сили добра настільки сильніші, що Володар їх боїться? Шлях до заповітної мрії був далекий, а закляття, що наклав на цей шмат паперу, Вартохар, не давав змоги просто телепортувати, до потрібного місця. На зворотному боці свитку були виведені якісь не зрозумілі знаки, ретельно вимальовані, вони утворювали три рівних стовпчики, які тяглись з гори до низу. Якби Бахтарові вдалося їх прочитати, можливо він зміг би у всьому розібратися. Тоді б він швидко дістався до заповітного скіпетра, і здійснив би свою мрію. Навіть сам Темхус, був би йому не страшний! Та зараз доведеться їхати на цих бовдурах, та ще й годувати їх у дорозі, щоб не охляли. Розлючений на весь світ, і страшенно виснажений, Бахтар поволі підвівся. Не позаздриш зараз тому, хто зустрінеться на його шляху. З досади, чаклун жбурнув в дерево вогняний клубок і воно спалахнуло наче смолоскип. Злий чародій підняв у бік вогню руку, і направив на нього свої магічні сили. У відблисках полум’я, він розгледів двох хлопців, що їхали верхи, вздовж лісового болота, і про щось гомоніли, це були Карол і Теймур.

-- Не довго, вам, залишилось радіти життю. Скоро ви зустрінетесь з моїми милими створіннями. — звернувся до них чаклун, наче вони могли його почути.

Дерево догоріло, вогонь згас, а разом з ним зникло і зображення. Бахтар знов заліз на ноші, і бандити понесли його далі. Чаклунові не можна затримуватись, якщо він, першим хоче досягти мети.

Друзі направлялись до селища болотників, частина якого знаходилось на березі, а частина на острівцях великого болота, оточеного віковим лісом. Так багато спогадів пов’язувало їх з цією місциною. Дивно було пам’ятати, те, чого для інших людей, просто не існувало взагалі. Кожної зустрічі, хлопці не оминали цієї теми. Чаклун Бахтар, теж був частиною тих спогадів. Ніхто не думав, що доведеться зустрітися з нім знову, та ще й при таких обставинах.

-- Як ти думаєш, Кароле, що цей недолюдок, може утнути?— спитав у друга , Теймур.

-- Та що завгодно. Чорна магія дуже сильна, і якщо ти хоч раз створив зло, то добра вже не зможеш робити ніколи. Тому нічого гарного, від нього, і не чикай. — відповів Карол.

Попереду, над кущами, що росли над самою стежкою, з’явилось руде, скуйовджене волосся.

-- Привіт, хлопці!

-- Івере, ти ніколи не змінишся! Час вже і подорослішати. — засміявся Теймур.

-- А, навіщо? Мені і так добре. — зацвіло білозубою посмішкою, веснянкувате обличчя.

Івер вибрався з кущів на дорогу.

-- А ти, що, стоїш на варті?-- спитав хлопчину, Карол.

-- Ні, так вийшов, розвідати дещо. Якісь дивні звуки долинають з болота. — пояснив, рудий хлопець.

-- Які звуки?

-- Схожі на кавчання, ми таких раніше не чули. Кілька чоловік пішли на інший бік, а Капер і Плато, як завжди разом, узяли човна і попливли в глиб болота.

-- Зрозуміло. Давно це почалось?— спитав у хлопця, Теймур.

-- Та ні, сьогодні в ночі.

-- Знаєш, Кароле, щось мені підказує, що це одна з витівок Бахтара. — висловив свій здогад, вугляр.

-- Бахтара? Це чаклун з Сулерії, за якого ви мені колись розповідали? Чому , це, повинні бути його витівки?— засипав запитаннями, друзів, Івер.

Товариші спішились і вже на землі по дружньому обійняли Івера, вітаючись з ним. Потім, Карол все пояснив своєму цікавому товаришу, той слухав, роззявивши від здивування рота. Коли чарівник закінчив свою розповідь, Івер діловито почухав потилицю:

-- То з цим, потрібно щось робити, а я, вам допоможу.

-- І чим же, ти, допоможеш?—з доброю посмішкою, поцікавився Карол.

Йому завжди подобався цей простий, наївний хлопець. Хоч вони були однолітками, та здавалося, що Івер, так і залишився дитиною, та в його грудях билося сміливе і добре серце. Каролові не хотілося, щоб воно ще раз, зупинилося.

-- Та, я, цього негідника…-- хлопець вихопив меча, що висів у нього на поясі, і розмахуючи ним ліворуч і праворуч, прокричав.-- … раз, два, і готово.

В очереті щось затріщало, наче крізь болотяні заросли, хтось тяг великого човна. Коні нашорошили вуха, хлопці не встигли їх притримати, і тварини дали дьору в ліс.