Федія (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна (книги онлайн полные версии TXT) 📗
--- Майже всі пірати сплять. Лише стерновий і штурман ведуть корабель, і капітан у своїй каюті. Та з ними, всі разом, ми якось впораємось.
--- Гарна робота, чарівнику. --- всміхнулась до Карола Хета.
Плато зиркнув на неї ревнивим поглядом. Хеті це сподобалось.
--- Коханий, сподіваюсь ми спрацюємо не гірше? --- їй подобалось піддразнювати свого чоловіка. Бо це завжди спрацьовувало.
Плато міцно стиснувши меча стрімголов кинувся на штурмана, а Хета вв’язалась в бійку зі стерновим. Противники виявились дуже сильними. Теймур прийшов на допомогу. За кілька хвилин тіла загиблих піратів скинули за борт.
В цей час Карол направився до каюти капітана Гардена. Він вже не приховував своєї зовнішності, сподіваючись на несподіваність. Він постукав у двері. За ними почувся шурхіт, потім заскреготів засув.
--- Хто наважився мене турбувати? --- люто прошипів Гарден і мутними, від випитого спиртного, очима ледь розгледів свого бранця. --- А ти що тут робиш?Охороно!
Та ніхто не обізвався. Карол стояв і з наглою посмішкою дивився просто йому в обличчя. Пірат зрозумів що його обдурено. Раптом Гарден почав видозмінюватись. За якусь мить навпроти чарівника вже стояв не капітан піратів а якесь чудовисько. З зубатої пащі вирвався гучний рик і над Кароловою головою піднялась величезна, кігтиста лапа. Карол позадкував, з переляку він забув що є чарівником. Несподівано, розсікая зі свистом повітря, пронісся меч і встромився в горло чудовиську. Істота захрипіла замахала страшними кінцівками, і рухнула на палубу. Це Пек прийшов на допомогу своєму другові. Капітан підійшов до нерухомого чудовиська щоб забрати свою зброю. Та страховисько раптом знову вскочило на ноги. Воно так вдарило бідолашного Пека, що той відлетів на кілька метрів. Та Карол був вже на готові. Чарівник жбурнув у перевертня велику вогняну кулю і чудовисько в одну мить розсипалось на порох, на палубу впав лише меч капітана. Друзі схилились над пораненим Пеком.
--- Ти як? --- поцікавився у друга, Карол.
--- Ну так, ніби мене хтось з усієї сили гепнув об палубу. --- криво посміхаючись відповів капітан. --- А в загалі жити буду.
--- Що будемо робити з рештою піратів? --- Спитав Теймур.
--- Давайте поки вони сплять, їх теж викинемо в море. --- запропонував Плато.
--- Я не знав що ти такий безжальний! --- дорікнув другові Карол.
--- А що ж ми будемо робити коли вони прокинуться? --- не вгавав чоловік.
--- Ми викинемо в море їхні вітрила, а також весла. Заберемо карту і лоції. Також виведемо з ладу стерно і їхній компас. ---- запропонував чарівник.
--- Без всього цього, пірати не скоро доберуться до Далмарії. --- погодився з чарівником Теймур. --- Та ми матимемо все необхідне, щоб без сторонньої допомоги відшукати острів.
--- Ну якщо заперечень немає, то до роботи. --- скомандував Карол.
--- Та немає заперечень. --- махнув рукою Плато. --- Та все ж краще було б викинути їх за борт. Вони ще нам доставлять клопіт, поминіть моє слово.
Ніла і Луна тренувались наполегливо, вперто. Вони не по дитячому міцно тримали в руках свою зброю. В спарингах, що їм влаштовували їхні вчителі, дівчатка
Легко перемагали своїх опонентів. Учениці бились люто з ненавистю в поглядах, тому наставники були впевнені, що дівчатка перетворюються на таких самих чудовиськ, як вони самі. Вони поспішили з гарною новиною до свого владики. Темхус був задоволений таким результатом. Залишилось тільки дізнатись хто ж них двох, володіє чарівною силою, і тоді справу можна буде довершити. Сила багатьох поколінь білих магів буде в служінні Магри. І вже ніщо не спинить її переможної ходи по всесвіту. Лише Наріта бачила що відбувалось з дітьми коли вони повертались до своєї кімнати. Як тяжко страждала Ніла, і з якою ненавистю проклинала Луна цей жорстокий світ. З кожним днем вони все сильніше бажали звільнення. Дівчатка вигадували різні способи втечі з старого замку, та не знали як повернутися до Світу Людей. Світу яскравого, ласкавого, рідного, яким його змальовувала для них нянька. Та все ж дівчата не втрачали надії. Вони вірили що цей час неодмінно настане.
--- Скажи Наріта… --- якось звернулась Ніла до няньки --- … наші батьки ще пам’ятають про нас?
--- Звісно, дитинко моя. --- посміхнулась у відповідь няня. --- вони не змогли забути вас за такий короткий проміжок часу.
--- Хіба дванадцять років це мало?
--- Це для нас пройшли роки, а у Світі Людей лише дванадцять днів. --- пояснила Наріта.
--- Днів? --- здивовано вигукнула Луна, почувши їхню розмову.
--- Саме так дитинко. --- підтвердила свої слова нянька. --- Я не знаю якого віку були ваші батьки, та вони залишилися такими самими як і в час вашого народження.
--- Я сумую за ними. --- у Ніли на очах виступили сльози.
--- Не рюмсай. Ми обов’язково щось вигадаємо, і втечемо з відси. --- заспокоїла сестру Луна.
--- Я в цьому впевнена. --- З гордістю за дівчат, мовила няня.
Наступний ранок був як і всі інші. Поснідавши, вихованки жерців прийшли на навчання. Прослухавши лекцію про велич Магри, дівчата вийшли у двір для тренувань. Відчинились головні ворота. Охоронці завели в замок юрбу брудних, знесилених важкою працею рабів. Сьогодні був той день коли в замку міняли прислугу. Це відбувалось кожні півроку. Тих хто відбув тут свій термін відправляли в головний замок як жертв для Магри. Будівля наповнилась зойками і благаннями про помилування. Ніхто не бажав вічно горіти в утробі злого божества. Та жерці були невблаганні. Тих хто останні півроку прислуговував тут виганяли як непотріб. Один з знедолених спіткнувся і впав. На нього одразу посипався град ударів. Ніла бажаючи захистити бідолаху хитнулась вперед, та сестра заступила їй дорогу. Вона міцно, до болю стиснула її руку.
--- Якщо ти зараз захистиш його, то підпадеш під підозру. Він все одно вже мертвий, а тобі і мені ще потрібно жити. --- прошепотіла вона на вухо дівчині.
Ніла притихла. Її обличчя наче скам’яніло. Вона розуміла наскільки сестра права, та серце розривалося від болю. Головний вихователь уважно спостерігав за ученицями, і потирав від задоволення руками. «Діти байдужі до чужих страждань. Вони майже наші спільниці!» --- розмірковував він. --- «Ще півроку і їх можна буде взяти на церемонію вшанування Всемогутньої Магри.»Скоро все скінчилось. Зміну повели в нижчі приміщення, попередніх вивели геть. Замок знову занурився в мертву тишу. Дівчат погукали на обід.
--- Мені зараз нічого в горло не полізе. --- тихо промовила Ніла.
--- Мені теж. --- погодилась з нею сестра.
--- Як ти можеш, все це, так спокійно переносити? Вони ж звірі!
--- Вони завжди були нечестю. --- спокійно відповіла Луна. --- Ці їхні клики, кігті, ящерові морди… Я все це більше бачити не можу.
--- Про що ти кажеш? Які кігті?
--- Я про жерців і їхню звірину подобу. Чи ти їх вважаєш красенями.
--- Не красені, але не такі страхіття якими ти їх описуєш. Звичайна людська подоба.
--- Ні! Вони схожі на гидких ящірок! --- знову заперечила Луна. --- Вони завжди були такими!
Ніла уважно подивилась на сестру. Луна була роздратованою від того що їй не вірять, і не розуміють її. Дівчина не знала як все це пояснити. Чому вони з Луною вихователів бачать геть по різному.
--- Можливо, все це, нам зможе пояснити Наріта. --- здвигнула вона плечима, і першою пішла до їдальні.
Сестра пішла за нею слідом. У коридорі вони зіткнулись з кількома охоронцями. Один з них перегородив їм дорогу.
--- Красунечки, зверніть увагу на свого таємного шанувальника. --- заглядаючи дівчатам в обличчя попрохав він.
--- Відійди. --- грубо відповіла Луна.
--- У-у-у… Який характер. Просто не дівчина а… --- сильний удар в груди, збив залицяльника з ніг не давши договорити фразу.
Луна переступила через безвольне тіло, і тягнучі за собою сестру, пішла далі.
--- Я шаленію від цих дівчат. --- прошепотів збитий з ніг охоронець, обережно ворушачи забитим тілом під обладунками. Якби не вони то він отримав би набагато сильніше. Та він не ображався, навпаки на його вустах засяяла посмішка, та через забрало її ніхто не помітив.
