Федія (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна (книги онлайн полные версии TXT) 📗
--- Ви просили придумати назву кораблю. Я довго міркував і вирішив, що кращої назви не придумати. --- відповів капітан.
--- А… Он ти про що. --- зітхнув Карол. --- Я згодний. Це твій корабель, Теймуре. І ім’я твоєї дочки, підходить для нього.
--- Краще б, вона сама була тут. Ми п’ять діб в дорозі. Наші дівчатка ростуть без нас, поряд з чудовиськами. Коли ми їх знайдемо, чи признають вони нас? Як там про них піклуються, як виховують? Можливо саме ми, будемо найбільші їхні вороги. Ти думав про це, Кароле?
--- Так, думав. Це мене теж лякає. Та краще, що ми можемо зробити, це як найшвидше потрапити на Планету Мертвих.
--- То, що з назвою.? --- Перервав їхню розмову Пек.
Теймур здвигнув плечима, і нічого не сказавши пішов до своєї каюти.
--- Нехай буде «Севіла». --- відповів за друга Карол.
Корабель став на якір. На шлюпці, якою веслували два матроси друзі причалили до берега. Вони одразу направились до поселення. Їм назустріч, радо посміхаючись, вийшли Хета і Плато.
---- Не очікував на таку зустріч. --- вітаючись і низько вклоняючись, мовив Карол.
--- Аммана попередила про ваш візит. --- пояснила, верховна жриця.
--- Саме за її поміччю ми і припливли. --- пояснили чоловіки.
--- А я, грішним ділом подумав, що ви за мною скучили. --- з сарказмом у голосі промовив Плато.
--- Нам не до гостин, друже. --- сумно промовив у відповідь Теймур --- Хоч ми дуже раді вас бачити.
Друзі розповіли , про горе, що на них наслала Магра. У Плато від почутого, аж кістки тріщали у кулаках, з такою злістю він їх стискав.
--- Та невже ніколи не знайдеться сила, щоб покарати те зло! --- обурено вигукнула Хета.
--- Будемо сподіватись що знайдеться. А зараз, нам як можна швидше, треба до храму.
--- Так. Я розумію! Ходімо!
Підступне озеро, посеред якого стояв храм, зараз було спокійним. Човни швидко його перетнули. Богиня Краси чекала на них біля входу. Проникливі очі уважно роздивлялися новоприбулих. Вона лише злегка хитнула головою у відповідь на привітання, і наказала іти за нею. Жертовна зала, куди привела друзів Аммана, більше не була такою страхітливою як колись. В ній не було нещасних чоловіків, яких колись полонила Хета. Потроху її ставлення до життя змінювалось в кращій бік, як і життя на самому острові. Дякувати за це було потрібно Плато, який зумів розтопити її закрижаніле серце своєю любов’ю та ніжністю. Богиня неспішно всілась на свій трон. Всі з нетерпінням чекали що вона їм скаже. Щось розповідати їй, було зайве. Вона і сама все добре знала.
--- Поки ви сюди добирались… --- почала свій монолог Аммана, дивлячись на молодого чарівника. --- … я дещо з’ясувала. На острові Далмарія, залишився напівзруйнований храм. В ньому, за вівтарем, є прохід до Планети мертвих.
--- Далмарія це піратська держава. --- перервав Богиню Плато, і одразу знітився попрохавши за це вибачення.
--- Не просто піратська. --- продовжила Аммана. --- пірати уклали угоду з Магрою. Вони вірно їй служать. За це отримують неймовірну силу. Ні одній, звичайній людині, їх не здолати. Вони володарюють на всіх морях, які оточують їхнє володіння. З ними не легко буде впоратись.
--- Вони нас, не зупинять. --- твердим голосом відповів на те Теймур.
--- А я, і не сумніваюсь. --- посміхнулась йому Аммана. --- Від вас, зараз, залежить доля не лише ваших дітей, а і нашого існування.
На деякий час запанувала тиша. Потім знову пролунав голос Аммани. Вона зверталась до верховної жриці:
--- Хето віддай амулет Теймурові. Нехай він передасть його своїй донці. Разом з амулетом Карола вони створять набагато сильніший захисний бар'єр для них.
--- Ні. --- спокійно, без будь яких емоцій, відповіла жриця.
Всі присутні здивовано подивились на неї, не знаючи що їй сказати. Її відповідь стала для всіх шоком. Хета ледь стримуючи посмішку, пояснила:
--- Я сама передам свій амулет дівчинці, бо я і Плато вирушаємо з вами. Ти ж не проти, любий?
Плато аж підскочив від несподіванки.
--- Звісно не проти! Я сам хотів запропонувати свою поміч.
--- Тоді все вирішено, ми вирушаємо з вами. --- закінчила свою промову Хета, гордовито обвівши поглядом всіх присутніх.
---- Тоді в дорогу. До Далмарії не близький шлях. Не мені вам пояснювати що важлива кожна хвилина. --- закінчила розмову Богиня Краси.
Поповнивши запаси води і харчу, того ж дня, «Севіла» вийшла в море. Думка про піратів не полишала Каролової голови не на хвилину. Він постійно про це розмірковував.
--- Пек. --- звернувся він до капітана. --- Збери команду і всіх інших, мені треба з ними побалакати.
--- Без проблем. --- відповів той, і раптом гаркнув з усієї сили: --- Команда на палубу! Всі решта, також.
За хвилину, всі хто находився на кораблі стояли перед Каролом.
--- Дякую капітане. --- дивлячись з посмішкою на Пека, мовив чарівник. Потім звернувся до інших: --- Друзі, ви проінформовані про те, що біля Долмаринских берегів хазяїнують пірати, які наділені зверх людською силою. Нас лише п'ятнадцять душ. Скільки піратів, невідомо. Я довго розмірковував над цією проблемою, і ось що вирішив. Якщо ми з ними зіткнемось, то не чинитимемо опору, а здамося в полон.
--- Що ти таке кажеш, Кароле? --- обурено вигукнув Теймур.
--- Хвилинку, Теймуре. Я здається розумію, що хоче сказати чарівник. --- призупинила його обурення Хета.
--- Я теж знаю! --- Не вгавав Теймур. --- Що ми немічні і слабодухі, і не зможемо за себе постояти!
--- Ти помиляєшся. Я зовсім цього не вважаю. --- спокійно відповів Карол. --- Ти мий друже, сильний І спритний воїн. Довів це не в одному бою. Та інколи діяти на пролом дуже небезпечно. Напевне ми зможемо здолати піратів коли зустрінемось з ними. Але якою ціною? Не всі на нашому кораблі володіють мечем так добре як ти, і в бою будуть жертви. Та навіщо це нам, якщо можна їх уникнути. Тільки для того, щоб вдовольнити своє самолюбство?
--- І що ти пропонуєш? --- випередивши обурення Теймура, спитав Пек.
--- Те, що і одразу, здатися в полон. Пірати буз будь яких зусиль, і втрат з нашого боку захватять наш корабель і доставлять нас в Далмарію.
--- Можливо ти правий, але ж все одно доведеться звільнятись з полону. --- Не вгавав Теймур.
--- Друже, покладись на мене. Якщо ми загинемо в бою, хто допоможе нашим донькам? --- поклавши руку на плече друга, спитав Карол.
Теймур нічого не відповів, лише в знак згоди похитав головою. Чарівник подивився на інших, всі підтримували його план.
До Далмарії залишилось кілька миль, коли спостерігач з вежі повідомив про незнайомий корабель, що йшов на зближення на повнім ходу.
--- Пам’ятайте про наш план! --- ще раз нагадав усім Карол, хоча це, мабуть, було зайвим.
--- Ми пам’ятаємо, не хвилюйся. --- відповів за всіх Пек. Його обличчя було похмуре, і дуже змарніле.
--- Що з тобою, капітане? --- розхвилювався за товариша чарівник.
--- Розумієш Кароле, я тобі ніколи не розповідав про своє минуле. Я колись вже потрапляв в полон. Коли я ще був юнгою, майже хлопчиком, наш корабель захопили пірати. Всіх, кого вони не вбили, продали в рабство. П’ять років я, прикутий до весел, провів у рабстві. Лише дивом мені вдалось врятуватись. Навіть через стільки років мені сниться обличчя піратського капітана. В нього був розсічений в якомусь бою рот. Губи були розділені шрамом майже посередині, і його зуби, наче ікла стирчали на зовні, а звали його Гарден.
--- Тобі страшно?
--- Ні. Бридко. Я не хочу знову відчути себе полоненим.
--- Розумію. Я тобі обіцяю, що це не надовго.
--- Я вірю тобі. Тому і погодився співпрацювати.
Карол з вдячністю потис капітану руку.
Піратський корабель наближався. Загарбники стояли вздовж борту зі зброєю напоготові. Тільки но кораблі зблизились борт в борт, на «Севілу» полетіли гаки, що намертво з'єднали судна. На капітанському місткові чарівник і Пек побачили ватажка піратів з вишкіреними як ікла зубами. Вони перезирнулись між собою, зрозумівши один одного, та спромоглись не виказати своїх почуттів. Карол вийшов на перед з піднятими до гори руками.
