Ерагон. Найстарший - Паолини Кристофер (книги онлайн txt) 📗
— Іноді це вимагає тих самих зусиль, що й під час битви, — завважив учень.
— Так, вимагає, — суворо глянув на нього ельф. — Але слабшим чаклунам важче, ніж тобі чи мені, відчути потік магії, тож вони видобувають її самі. А решта займається важливішими справами, уникаючи ворога, вистежуючи його або ж б'ючись із ним — таким чином вони рятують своїх воїнів.
— Але ж у варденів зовсім мало чаклунів, — підказав Ерагон.
— Ось тому вони так і дорожать тобою.
— А ці закляття… — трохи поміркувавши над словами вчителя, спитав юнак, — вони забирають мою енергію лиш тоді, коли я їх використовую?
— Так.
— Отож, якщо маєш час, можна заздалегідь запастися ними, захистивши себе від будь-якого нападу?
— Закляття, — нагадав Оромис, — залежать від твоєї сили. Якщо її подолають, ти помреш. І тут не важить те, скількома закляттями ти захищений, адже будь-які напади можна блокувати лише тоді, доки тіло втримуватиме їхню енергію.
— Утім, сила Галбаторікса зростає з кожним роком… І як він цього досягає? — почав сумніватися Ерагон.
Оромис нічого не відповів, а тільки глянув на ластівок, що пурхали в небі.
— Зараз не час про це говорити, — буркнув він нарешті.
— То ви знаєте? — у захваті вигукнув юнак.
— Звісно, знаю. Але це може почекати до завершення твого вишколу. Ти не готовий до таких знань.
— Як скажете, Майстре, — вклонився учень.
Ерагон розумів, що не витягне з Оромиса жодного слова, якщо той сам того не захоче. Тож для чого наполягати? Утім, йому було страшенно цікаво дізнатися про цю таємницю, а також про те, чому ельфи не поділяться нею з варденами.
— Якщо битви за участю чаклунів відбуваються саме так, як ви розповіли, то чого тоді Аджихад дозволив мені битися без заклять у Фартхен Дурі? — спитав Ерагон. — Я ж бо навіть не підозрював, що мушу захищати власну свідомість від впливу ворожої магії. І чому ж тоді ваша Арія не знищила всіх ургалів? Там не було чаклуна, який би зміг протистояти їй, а Смерк перебував глибоко під землею…
— А хіба Аджихад не попрохав Арію або когось із Ду Врангр Тата захистити тебе закляттям? — перепитав Оромис.
— Здається, ні.
— То що, виходить, ти бився самотужки?
— Авжеж, Майстре, — зітхнув юнак, згадавши той бій.
— Я говорив із Арією, і вона сказала, нібито Близнюки випробували тебе, — замислився ельф. — А потім вони запевнили Аджихада, що ти знаєшся на магії, включно із захисними закляттями. Усі їм повірили, а вони, виходить, збрехали…
— Голомозі потвори! — не втримався Ерагон. — То що, ці падлюки намагалися мене знищити?
— Не лайся, — м'яко мовив Оромис. — Це погано впливає на тебе… Мені чогось здається, що Близнюки дозволили тобі битися без заклять не тому, що збиралися знищити, а для того, аби Смерк міг захопити тебе в полон.
— Що-о-о? — знову розлютився юнак.
— Судячи з твоїх слів, — урвав учня ельф, — Аджихад підозрював у зраді варденів, яких змусив до такого вчинку Галбаторікс, переслідуючи їхніх спільників. А Близнюки, знаючи про це, заманили тебе до Тронжхейма, відсторонили Сапфіру й віддали тебе на поталу Смерку. Тобто зрадниками були саме вони.
— Були, — наголосив юнак. — Адже тепер вони мертві.
— Це не грає великої ролі. Арія казала, що ургали у Фартхен Дурі мали кілька чаклунів і сама вона билася з ними. Виходить, жоден із них так і не напав на тебе?
— Ні, Майстре.
— От бачиш, це ще один доказ того, що тебе із Сапфірою не чіпали, лишаючи для Смерка, який відвів би вас до Галбаторікса. Це була добре спланована пастка.
Упродовж усієї наступної години Оромис навчав Ерагона дванадцятьох методів вбивства, жоден із яких не вимагав більшої енергії за ту, котра знадобиться, аби зняти з плеча порошинку.
— Відтепер у разаків немає жодного шансу, — мстиво сказав Ерагон, завершивши вправлятися з останнім закляттям.
— Але ти все одно маєш бути обережним, — попередив Оромис.
— Це ще чого? Три слова — і вони мертві!
— Чим живиться скопа? — раптом спитався ельф.
— Звісно, рибою, — миттю відказав учень.
— А якщо риба швидша за своїх родичів, то чи може вона втекти від скопи?
— Сумніваюсь, — відповів Ерагон. — Принаймні недалеко.
— Тож знай, — продовжив Майстер, — так само, як скопи найкраще полюють на рибу, а вовки — на оленів, кожна з тварин має власне покликання, яке відповідає її природі. Це стосується й разаків, які створені для того, аби полювати на людей. Це жах, що споконвіку переслідує твій народ.
— Що ж це за істоти? — сполотнів юнак.
— Це не ельфи, не люди й не гноми, — похитав головою Оромис. — І не будь-яка інша тварина, яку ти знаєш.
— Може, це рослини? — несміливо поцікавився учень.
— Ні, не рослини. Вони розмножуються, відкладаючи яйця, наче дракони. Далі в немовляти формується кістяк, схожий на людський. Звісно, це лише імітація, але вона дозволяє разакам максимально наблизитися до жертви. Там, де людина слабка, вони почуваються сильними. Вони бачать у темряві, високо стрибають, швидко бігають, а бояться лише яскравого світла й глибокої води, бо не вміють плавати. Людям затьмарює розум навіть їхній запах, від якого мають імунітет тільки гноми та ельфи.
Ерагон аж здригнувся від згадки про свою першу зустріч із разаками в Карвахолі, а також про те, як не міг сховатися, коли ті його помітили.
— Було таке відчуття, що це сон. Я хотів тікати, але не міг поворухнутись.
— Так, ти дуже добре змалював ситуацію, — погодився Оромис. — Розумієш, хоча разаки й не користуються магією, їх не варто недооцінювати. Якщо вони знають, що на них полюють, то не викриють себе, натомість триматимуться в темряві або влаштують засідку, як це було в Драс-Леоні. Навіть досвід Брома не врятував його від цих створінь. Ніколи не будь надто впевнений у собі, Ерагоне. Ніколи не переоцінюй своїх можливостей, бо не встигнеш оком змигнути, як вороги вже використають твої слабкі місця.
— Так, Майстре.
— Самі разаки розвиваються цілих двадцять років, — додав ельф. — А вже тоді скидають зовнішню машкару, розправляють крила й стають справжніми вбивцями.
— Тоді той, хто зазвичай сидить верхи на разаках, — здогадався юнак, — себто той, хто літає на них…
— Так, це їхні батьки, — підказав Оромис.
ОБРАЗ ДОСКОНАЛОСТІ
«Нарешті я пізнав, що являють собою мої вороги», — міркував Ерагон. Він панічно боявся разаків ще відтоді, як уперше побачив їх у Карвахолі. Утім, його лякали не криваві вчинки цих потвор, а саме те, що він дуже мало про них знав. І через це своє незнання він наділяв разаків більшою силою, ніж ті мали насправді, ставлячись до них з побожним страхом. «Справжні нічні жахи», — здригнувся від спогадів юнак. Але тепер, коли Оромисові пояснення знищили ауру таємничості, разаки вже не здавалися йому такими жахливими. Той факт, що чудовиська бояться світла й води, додав Ерагонові впевненості, що він незабаром зможе їх пересилити. Так, він уб'є разаків, помстившись за Герроу та Брома!
— А їхніх батьків теж називають разаками? — спитав Ерагон в ельфа.
— Летрблаки, ось як ми їх називаємо, — похитав головою той. — І якщо їхня молодь трохи дурнувата, то самі вони — жорстокі й хитрі, немов дракони.
— І звідки ж вони походять?
— Із тих країв, звідки прийшли твої пращури, — пояснив Оромис. — Власне кажучи, король Паланкар вирішив емігрувати саме через їхню навалу. Коли вершники дізнались про разаків у Алагезії, то зробили все можливе, щоб винищити цю погань. На жаль, їм не зовсім пощастило. Кілька летрблаків втекло разом із дітьми. До речі, це твої переслідувачі, щоб ти знав. Після того, як Галбаторікс убив Враеля, він знайшов обох втікачів і домовився з ними про співпрацю, пообіцявши, що їх утримуватиме. Саме тому він дозволяє цим істотам мешкати біля Драс-Леони, одного з найбільших міст Імперії.
— Вони мусять відповісти за все, — скреготнув зубами Ерагон, подумавши, що саме так і буде, коли він зустрінеться з тими потворами.
