Хранителі Персня - Толкин Джон Рональд Руэл (книги читать бесплатно без регистрации полные .TXT) 📗

— Твої питання пов'язані одне з одним, — сказав Елронд. — Я поки що навмисне їх не торкався — відповідь тобі незабаром дасть Гандальф. Він знає все краще, ніж я, але йому належить дати останнє, почесне слово, бо в цій справі його роль була найважливішою.

— Знаєш, Гелдоре, — зауважив Гандальф, — звістки Глоїна та погоня за Фродо вже свідчать, що знахідка напіврослика дуже потрібна Ворогу. Знайдено Перстень. Поміркуй далі: Дев'ять Перснів — у назгулів, Сім відібрано у гномів або знищено… — При цих словах Ґлоїн ворухнувся, але нічого не сказав. — Де Три ельфійських, ми знаємо. Залишається це, останнє — чого ж Ворог так прагне одержати його? Між Рікою та Горою, між втратою та знахідкою дійсно зяє провалля віків. Але ця прогалина у наших знаннях нещодавно нарешті заповнилася. Щоправда, на це знадобилося забагато часу, а Ворог підступив уже близько, ближче, ніж навіть я побоювався. Добре тільки, що істина відкрилась йому, певно, лише цього року, влітку.

Дехто з вас пригадає, як багато років тому я ризикнув проникнути до оселі Чародія-некроманта у Дол-Гулдорі, таємно дослідив її, і виявилось, що ми побоювались не дарма: то був не хто інший, як Саурон, наш давній ворог, що знову надбав тіло та силу. Інші згадають також, що Саруман умовив нас не чинити відкритих справ проти нього, отже, ми ще довго обмежувались спостереженням. Щоправда, коли тінь розрослася, Саруман нарешті передумав, і Рада, зібравши сили, вигнала зло з Чорнолісся. Було це того самого року, коли знайшовся Перстень. Дивний збіг обставин, та навряд чи випадковий! Але було вже [264] пізно, як і передбачав Елронд. Саурон також стежив за нами і поступово готувався відбити удар; він правив Мордором з Мінас-Моргулу, де мешкають його дев'ятеро служників, поки все не було готове. Тоді, вдаючи, нібито тікає від нас, він прокрався до Чорного Замку й відкрито заявив про себе. Ми відразу ж зібралися — то була остання Рада, — бо вже не мали сумніву, що Ворог ревно розшукує Перстень Влади. Ми побоювались тоді, чи не здобув він якихось відомостей, що невщомі нам. Але Саруман цьому заперечував і знов повторював: «Головний Перстень ніколи не відшукають у Середзем'ї. У найгіршому разі Ворог знає, що в нас його нема і він, як і раніше, десь прихований. Але те, що загублено, може ще знайтись, думає він. Не лякайтесь цього! Його надії не справдяться. Хто глибше за мене доходив до всієї цієї історії? До Андуїну Великого канув Перстень, і ріка давно віднесла його у море, поки Саурон чаївся. Там йому й лежати До віку».

Гандальф замовк, дивлячись понад парапетом галереї на далекі піки Імлистих Гір, у чиїх надрах довго ховалась загибель світу.

- І тоді я припустився помилки, — знов заговорив він, зітхнувши. — Я дозволив себе заколисати промовами Са-румана Премудрого; а мусив зразу дійти до суті — тоді не стало б нам так сутужно, як зараз.

— Ми всі помилялись, — сказав Елронд. — І якби не твої зусилля, Тьма, мабуть, вже поглинула б нас. Але кажи далі!

— З самого початку серце мені щеміло, хоча без видимих причин; і мені захотілось дізнатись, як ця дрібничка потрапила до Горлума та чи довго він нею володів. Я розумів, що жага до загубленого скарбу незабаром примусить його вилізти з підземелля, отже, почав стежити за ним — і він з'явився, але зумів вислизнути від нас і кудись запропав. А потім — на жаль! — я відклав це діло, вирішив почекати, як ми рішали й раніш, либонь, частіше, ніж годилось.

Заклопотаний, я не помічав, як збігає час, поки одного разу сумніви мої не пробудилися. Звідки узявся гобітовий Перстень? Що робити з ним, якщо страхи мої підтвердяться? Це я мусив вирішити, та поки що ні з ким не ділився, знаючи, якою небезпечною може бути невчасна чутка. У довгих війнах з Чорним Замком зрада завжди завдавала нам найбільшої шкоди. [265]

Трапилося це сімнадцять років тому. Незабаром я пси мітив, що найрізноманітніші шпигуни, навіть звірі та птахи, скупчуються навкруги Грбітанії, і страх мій зріс. Я покликав на допомогу дунаданів, і вони подвоїли свої дозори; а Арагорнові, нащадку Ісілдура, я відкрив свої думки.

- І я, — додав Арагорн, — порадив зловити Горлума, хоча й дещо запізно. А оскільки було б справедливо, щоб помилку Ісілдура виправив його нащадок, то я сам відправився разом з Гандальфом на довгі та безнадійні пошуки…

Далі Гандальф розповів, як вони удвох блукали по всій Глухомані, до самих гір Тіні та врат Мордору.

— Там ми почули про Горлума, — видно, він довго жив у тих похмурих горах, але самого його не знайшли. Нарешті я впав у розпач і знову став міркувати про випробування, що могло б замінити свідоцтво Горлума. Сам Перстень міг відповісти, які в нього якості. Я згадав слова Сарумана на Раді, до яких у той час я не прислухався, — тепер вони ясно забриніли у пам'яті. «Дев'ять, Сім та Три, — сказав він, — кожний був оздоблений каменем. Тільки Перстень Влади нічим не прикрашений, нібито зовсім простий. Але ковач викарбував на ньому такі знаки, котрі знавець, можливо, зуміє помітити й прочитати». Які це знаки, Саруман не сказав. Хто тепер міг би знати їх? Сам майстер. А Саруман? Хоч які великі його знання, він мусив був черпати їх з якогось джерела. Втім, хто ще, крім Саурона, торкався Персня перед тим, як він пропав? Тільки Ісілдур!

Додумавшись до цього, я полишив полювання та поквапився до Гондору. У давнину членів нашого братства зустрічали там привітно, особливо Сарумана. Він часто й подовгу гостював у Намісників. Але мене намісник Денетор зустрів не так приязно, як раніше, і дуже неохоче дозволив попрацювати у сховищі сувоїв та книг.

— Якщо тебе цікавлять, як ти кажеш, літописи часів заснування міста, читай! — сказав він. — Для мене ж минуле зовсім не темне, а сьогодення турбує набагато більше. Але якщо тільки ти не перевершуєш вмінням Сарумана, котрий довго працював тут, тобі не знайти нічого такого, чого не знав би я, хранитель всієї мудрості Гондору.

Так сказав Денетор. А втім, у його сховищах є чимало рукописів, які нині здібні прочитати лише одиниці навіть серед найвченіших, бо і письмена, і мови вже позабуті. Знай же, Боромире: у Мінас-Тіріті лежить досі, ніким, гадаю, [266] не читаний після загибелі останнього короля, крім мене та Сарумана, сувій, написаний рукою самого Ісілдура. Адже по війні з Мордором він не відразу пішов на північ, як вважалося досі.

— На півночі, можливо, — перехопив його Боромир. — Але в Гондорі всі знають, що він спершу навідався до Мінас-Анору та пожив у свого племінника Менельділа, наставляючи його, перш ніж доручити йому кермо влади у Південному королівстві. У ті дні він саме й посадив останній пагін Білого Дерева на згадку про свого брата.

— Тоді ж він склав і цей сувій, — сказав Гандальф, — про що в Гондорі, мабуть, забули. А йдеться у ньому про Перстень, і ось що пише Ісілдур:

«Великий Перстень віднині належить Північному королівству, але треба залишити запис про нього також у Гондорі, де теж живуть нащадки Еленділа, на випадок, якщо пам'ять про нього згладиться». Далі Ісілдур дає опис Персня: «Він був гарячий, коли я узяв його, розпечений, мов вугілля у горні, і опалив мені руку; біль від опіку досі не вгамувався. Але зараз, коли я пишу ці рядки, Перстень вже вистиг і немов поменшав, хоч залишився красивим та досконалим. Напис, що був спочатку яскравим, тепер ледь помітний. Він зроблений знаками ельфів Ерегіону, бо письмена Мордору недоречні для такої тонкої роботи, але мова мені невідома. Думаю, що це — мова Чорних земель, бо звучить вона грубо й незвично. Які злі закляття тут викарбувані, не знаю, але наводжу тут точну копію напису, щоб не зник він без сліду. Можливо, Персню не вистачає жару Ворожої руки, що хоч і була чорніша за головню, але гаряча, як вогонь, — це й згубило Гіл-Гелада. Може, якщо Перстень нагріти, напис проступить знов. Але я не наважуюсь ризикнути, бо не хочу зіпсувати єдине прекрасне з усіх творінь Саурона. Він дорогий мені, хоч я й заплатив за нього великим болем».

Коли я прочитав ці слова, мої дослідження скінчилися. Ісілдур здогадався вірно: напис був дійсно зроблений мовою Мордору. А зміст його мені відомий здавна. Бо у той день, коли Ворог вперше надів Перстень, Келебримбер, що сотворив Три ельфійські, зразу ж відчув це та спромігся здалека почути, які слова вимовляє Саурон, проникнувши у такий спосіб до його зловісних подумів. Я поспішно розпрощався з Денетором і вирушив на північ, але по дорозі мене наздогнали звістки з Лоріену: Арагорн викрив [267] істоту на ім'я Горлум неподалік звідти. Ось чому я вирішив спершу зустрітися з ним та вислухати його. Які небезпеки чигали на Арагорна на цьому полюванні, мені й подумати страшно…