Ерагон. Найстарший - Паолини Кристофер (книги онлайн txt) 📗
— Я ніколи в житті не бачив такої кольчуги, навіть у гномів, — озвався юнак. — Як тобі вдалося спаяти кожне кільце? Чи не простіше задіяти магію, аніж тяжко працювати?
Даремно він це сказав! Рунон, здавалося, ледь не оскаженіла від такої зухвалості.
— І позбавити себе задоволення?! — вибухнула вона. — Звісно, будь-хто інший вчинив би саме так, як ти кажеш! Але що тоді робити все життя? Як заповнити цей клятий час? Ти знаєш?
— Ні, — похнюпився Ерагон.
— Тоді я скажу тобі, юначе, — прогриміла ковалиха. — Треба займатися тим, що любиш! Коли ж ти можеш отримати все, тільки пробурмотівши якесь там закляття, то мета вже не має значення. Ні, головне для мене — це шлях до мети! Нехай це буде тобі уроком! А тепер ідіть собі! Я вже стомилася від цієї балаканини.
І Рунон знову заходилась порядкувати довкола міхів і ковадла.
— Рунон-ельдо, — сказала на прощання Арія, — не забудь, що я повернуся по тебе в переддень Агаеті Блодхрен.
У відповідь почулось лиш нерозбірливе бурчання.
Супроводжувані лунким брязкотом металу, гості поквапилися кизиловим тунелем до виходу.
— Невже вона робила мечі всім вершникам? — дорогою спитав в ельфійки Ерагон.
— І не тільки їм, — мовила та. — Вона — найвидатніша ковалиха у всьому світі. Я гадала, що вам слід зустрітися.
— Дякую, — щиро відповів Ерагон.
— А вона завжди така безцеремонна? — поцікавилася Сапфіра.
— Завжди, — усміхнулась Арія. — Для неї нічого не важить, окрім її ремесла, і вона не терпить тих, хто їй заважає. Але все це варто пережити заради тієї чудової зброї, яку виробляє Рунон.
Поки вона розповідала, Ерагон намагався зрозуміти значення вислову «Агаеті Блодхрен». Парубок був упевнений, що «блодх» означає «кров» і тому «блодхрен» мало б означати «кривава клятва», але він ніколи не чув про «агаеті».
— Це означає «святкування», — пояснила йому Арія. — Кожне століття ми святкуємо Криваву Клятву, щоб вшанувати нашу угоду з драконами. Вам обом пощастило нагодитися саме під цю пору. Без сумніву, цей збіг відбувся не просто так, а через щасливу долю.
Несподівано ельфійка пірнула в лісові хащі, де буяла кропива й колючий чагарник. У пітьмі Ерагон покладався тільки на нічний зір Сапфіри, оскільки стовбури дерев ніби навмисно товпились перед ним, не пускаючи вглиб лісу. Коли далі було вже годі продертися, ліс раптом скінчився, і вони вийшли на залиту місячним світлом галявину.
Самотня сосна височіла тут між своїми ошатними сестрами, ніби справжня королева лісу. Могутнє коріння, що буравило землю, розкішна крона й буйне склепіння гілок — усе це вказувало на те, що саме тут знаходиться серце Ду Вельденвардена. Сосна правила рештою дерев, немов великою родиною, захищаючи її від усякої негоди.
— Подивись на дерево Меноа, — тихо мовила Арія. — Саме біля нього ми святкуємо Агаеті Блодхрен.
Від несподіванки Ерагон здригнувся. Адже те саме він чув у Тейрмі, коли Анжела ворожила йому! І Солембум тоді підказав, що коли прийде час і юнакові знадобиться зброя, слід зазирнути під дерево Меноа! І коли вже зневіра полонить серце, треба також піти до скелі Кутіан і назвати своє ім'я біля Склепу Душ. Утім, Ерагон навіть не уявляв, яку зброю можна знайти під старим деревом і як саме її шукати.
— Ти бачиш що-небудь? — спитав він, глянувши на Сапфіру.
— Ні, та й навряд чи Солембумове пророцтво спрацює, поки ми не зрозуміли, що саме нам треба, — відгукнулася та.
Ерагон розповів Арії про Анжелу й про поради кота-перевертня, приховавши інтимне пророцтво чаклунки щодо його майбутнього зв'язку із вельможною жінкою.
— Коти-перевертні рідко що радять, — замислилась Арія. — Але коли вже роблять це, то слід прислухатися. Наскільки я знаю, жодна зброя тут не схована. Про це не сказано навіть у піснях чи легендах. Що ж до скелі Кутіан, то я ледь пригадую цю назву з дитинства. Утім, не можу сказати, що саме з нею пов'язане.
Наблизившись до дерева Меноа, Ерагон звернув увагу на мурах, які метушилися довкола. Уроки Оромиса не минули дарма, тож юнак напружив уяву й вийшов за межі своєї свідомості, роззирнувшись галявиною.
З несподіваною ясністю він подумки зіткнувся з якоюсь велетенською розумною субстанцією, досі незнаною йому ані за обсягом, ані за величчю думок.
Невже це було дерево? Так, він не міг помилитися.
Розважливий рух думок обтікав свідомість Ерагона, наче духмяний потік чарівного водоспаду. Це жодним чином не зачіпало його особистості, адже дерево було зосереджене на власному розвитку, а також на величному всесвіті лісового царства.
— Та воно ж живе! — вигукнув вражений Ерагон. — Воно мислить! Хлопець зрозумів, що Сапфіра теж це відчувала, коли уважно вслухалася в лісовий гомін, а потім злетіла на одну з лапатих гілок дерева.
— Звісно, воно живе, — ніжно мовила Арія. — Розказати тобі історію про дерево Меноа?
— Так, будь ласка.
Зненацька в повітрі щось просвистіло, і на гілку до Сапфіри злетів Благден. Ворон невдоволено набурмосився.
— Вірда! — щосили каркнув він.
— Ось ця історія, — усміхнулась Ерагону ельфійка. — Ще до нашої війни з драконами жила собі дівчина на ім'я Лінеа. Вона виросла, так і не обравши собі пару й не народивши дітей, хоч і не дуже прагла цього, віддаючи перевагу мистецтву рослинного співу. Це тривало доти, доки привабливий юнак не розбудив її пристрасть своїми чарівними піснями. Тоді вона покинула своє захоплення рослинами й віддалася несподіваному коханню.
Утім, юнак був надто молодий і вибрав до пари таку ж юну дівчину, до якої посватався. Якийсь час вони жили щасливо. Коли ж Лінеа довідалась, що її так принизили, вона збожеволіла від горя. Адже той юнак учинив найстрашніше, дозволивши їй відчути смак життя й кохання, а потім одним махом усе зруйнувавши. Словом, побачивши свого коханого з іншою, Лінеа зарізала його.
Зрештою, вона знала, що чинить зло, а також відала про неможливість повернення до колишнього життя, навіть коли б її й виправдала громада ельфів. Усе на світі їй остогиділо, і тоді вона пішла до найстаршого дерева в Ду Вельденвардені, притулилась до нього й три дні та три ночі співала йому колискових пісень. А коли прийшла до тями, то побачила, що поєдналася з ним. Відтоді вона й стереже ліс, ось уже близько тисячі років. Так і з'явилося дерево Меноа.
Схвильовані Арія й Ерагон присіли разом під величною сосною, і юнак подумав, чи не попереджала його ельфійка в такий казковий спосіб про наслідки зради.
Його сумніви ще більше посилились, коли та спитала:
— Як ти гадаєш, юнак був винний у цій трагедії?
— Як на мене, — озвався Ерагон, розуміючи, як важить для ельфійки його відповідь, — те, що він зробив, просто жахливе. Проте Лінеа даремно сприйняла все так близько до серця. Словом, вони обоє винні в тому, що сталося.
Арія пильно глянула на юнака, аж той відвів погляд, і з прикрістю мовила:
— Вони просто не підходили одне одному.
Ерагон спробував було заперечити, але не став. Мабуть, вона була права. І виходило так, що саме він мусив підтвердити це, мавши на думці їхні власні стосунки!
— Можливо, — схилив голову юнак.
Вони замовкли, ніби пісок завалив отвір довіри між ними, і ніхто не збирався нічого чіпати. Тільки спів цикад лунко дзвенів угорі.
— Здається, найкраще буде погодитися з цим, — ще раз сказав Ерагон.
— Ну що ж, нехай буде так, — випросталась Арія. Вона підхопила із землі тонку галузку, що впала з дерева Меноа, і стала плести з неї кошик.
— А де ти зараз мешкаєш? — сумно змінив тему юнак. — У палаці з Ісланзаді?
— Ми живемо в Тіальдар Холі, нашому родовому маєтку, що на сході Елесмери, — відповіла ельфійка. — Я могла б показати тобі його, якщо хочеш.
— Було б добре, — зніяковів Ерагон. — А в тебе є сестри чи брати?
Вона заперечно похитала головою.
— Отже, ти успадкуєш королівський трон?
— Авжеж, — здивувалась ельфійка. — А чому ти питаєш?
— Я просто не можу зрозуміти, як тобі дозволили стати послом у варденів та гномів і перевозити драконяче яйце. Це ж надто небезпечно для принцеси й майбутньої королеви.
