Десятий учень. Книга 2 (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна (электронные книги без регистрации txt) 📗
--- У нас, що, вийшло? --- розгублено спитав у чарівника вугляр.
--- Мабуть. --- зітхнувши з полегшенням відповів той.
Раптом трупи знову зарухались, але підіймались вони, вже нормальними живими людьми. Разом з ними відроджувалось і місто. Палац засяяв всією своєю первозданною красою. На вулицях розквітли квіти і ожили фонтани. Радість повернення до життя заповнила все навколо. Мандрівники опинилися в центрі уваги. До них підійшов статний, високий чоловік з золотим вінцем на сивій голові. Його плечі покривала червона, шовкова накидка.
--- Ви врятували місто, і мій народ. Ми до віку будемо вам вдячні.
--- Не потрібно дякувати. Я знаю ім'я вашого лиходія, це Темхус.
--- Звідки ви знаєте?
--- Ваше місто не перше, на нашому шляху, яке він прокляв. Через нього постраждало багато невинних, які не схотіли підкоритися владі Магри. Для того щоб зупинити його я, і мої друзі вирушили в далеку подорож.
--- Якщо ми зможемо вам допомогти, ви тільки скажіть…
--- Ми ідемо через пустелю, по шляху який нам вказує цей перстень. --- вказав чарівник напрямок. --- Що в тому боці?
--- За кілька миль з відси протікає священна ріка Ламана. Її берега охороняють крокодили. Перебратися через неї, можна лише маючи амулет духа ріки. І я, і мій народ з вдячністю вам його подаруємо. Та попереджаю, води ріки не приймуть людину зі злими намірами, або чаклуна, що служить чорній магії. Таки людям навіть її води торкатися не можна.
Почувши таке попередження, Карол обернувся до друзів.
--- Виявляється на шляху Бахтара, майже нездоланна перешкода.
--- Я дуже цьому радий. --- відповів на те Перус.
Відпочивши у гостинних хазяїв, мандрівники на світанку вирушили в дальшу путь. Скоро вони побачили зелену долину, посеред якої несла свої води священна ріка.
--- Ой, гляньте туди! Хто то такі? --- зойкнула Тума, вказуючи на побачене.
Друзі подивилися в той напрямок, і побачили чотирьох страшних велетнів що несли на ношах чаклуна Бахтара.
--- Я сподівався, що ми його більше не побачимо. ---- стис з пересердя кулаки, Готар. Перед очима у хлопця промайнула остання зустріч з цим нелюдом. Бахтар теж помітив своїх конкурентів, і нацькував на них служок.
--- Кароле, потрібне твоє зілля, бо ці потвори затовчуть нас, і не помітять що зробили. --- задкуючи, і прикриваючи собою Туму, прокричав вугляр.
--- Немає зілля, я останнє витратив ще в палаці у Таміли. --- відповів чарівник.
Він теж схопив за руку Мілу і потяг у бік ріки.
--- Всі за мною! Тільки ріка нас зараз врятує! --- гукнув Карол друзям. Йому не треба було нікого вмовляти, мандрівники кинулись в слід за ним. Велетні не відставали. За кілька метрів до рятівної води друзі зупинилися, дорогу їм перегородили незліченна кількість крокодилів.
--- Кароле, швидше доставай амулет духа ріки. --- вигукнув Плато.
--- Всі візьміться за руки. --- наказав чарівник.
Він дістав дорогоцінну, на цю мить, річ і поклавши на долоню, рушив вперед. Карол тримав за руку Мілу, вона Туму. Всі мандрівники з'єднались у неперервний ланцюг, і пішли до ріки. Крокодили розповзалися в сторони, даючи людям дорогу.
--- Амулет дійсно діє! --- радісно прошепотів Івер. Він боявся голосом розгнівити цих страшних тварин, що повзали навколо, гарчали, і відкривали велетенські пащі, показуючи свої страшні зуби.
Створіння Бахтара, теж наблизились до тварин, і ті як по команді накинулись на потвор. Нещасні перевертні відбивалися як могли, та сили були не рівні. Невдовзі один з них був переможений. Чарівник і його товариші бачили це, їм було шкода бідолашних істот, та вони нічим не могли зарадити. Бахтар теж зрозумів сою помилку, і відізвав служок назад. Йому ще треба було здолати священні води, а без допомоги носіїв він цього не міг зробити. Поки чаклун метикував як краще діяти, друзі перейшли на інший берег, і кинулись навтьоки. Чаклун аж ногами тупотів від злості. Він почав жбурляти навздогін вогняні кулі. В мандрівників вони не попали, та крокодили розповзлися рятуючись від вогню. Це дало змогу Бахтару дістатися води. Та лишень слуги – велетні торкнулися води, знову стали звичайними людьми. Чари лиходія розтанули, і дикуни вийшовши з під його влади, кинулись навтьоки, полишивши ноші з чаклуном пливти за течією. Охоронці ріки почали штовхати і топити пліт. Чаклун злякався не на жарт, невже він загине за кілька метрів від цілі. Він не міг з цим змиритися, а ноші тим часом, відносило все далі від берега. Бахтар заволав про допомогу. Мандрівники його почули.
--- Так йому і треба! Нехай цього виродка крокодили зжеруть. --- люто просичав Готар.
--- Так не можна. Йому треба чимось допомогти! --- промовила м’якосерда Мілена.
--- Безумовно, він заслуговує на покарання. Та ми не такі. --- відповів на те Карол. --- Я кину йому амулет. Крокодили залишать його в спокої, та ріка не дасть покинути ноші. Нехай пливе собі.
--- Ти правильно вирішив. --- погодився з другом Плато.
Карол повернувся до ріки. Бахтар являв собою сумне видовище. Тварини розхитували його ненадійний плавучий засіб, і намагалися скинути чаклуна у воду. Нещасний стояв навкарачки, і благав про порятунок.
--- Агов! Бахтаре! --- гукнув до нього Карол. --- Я кидаю тобі амулет, він врятує від крокодилів, а там як знаєш.
Карол жбурнув статуетку, та впала якраз під ноги чаклуну. Бахтар вхопився за неї, як за рятівне коло. Крокодили відступили. Та замісто подяки, чаклун лише погрозив Каролові кулаком. Парубок у відповідь помахав йому рукою, і повернувся до друзів. Друзі продовжили свій путь. Раптово, перстень засяяв так яскраво, що всі примружились. Прикрасу немов магнітом потягло до одного з каменів.
--- Ми прийшли. --- повідомив Карол друзям.
--- Скіпетр у камені? --- поцікавився Плато.
--- Скоріше під ним.
--- Його важко буде зсунути. --- висловив свою думку Теймур.
--- Та вже якось впораємось. --- відсторонив вугляра в бік Капер.
--- Зачекайте, друзі. --- втрутився Карол. --- Я і так довго беріг свою енергію. Тепер прийшла моя черга попрацювати.
Мандрівники розступились даючи чарівникові простір. Карол сконцентрував на камені свою увагу, він підняв руки, кінчики його пальців злегка тремтіли. Якась невідома спостерігаючим сила, відірвала велетенського валуна від землі і відкинула в бік.
--- Нічого собі! --- вигукнув у захваті Готар. --- Я такого і уявити не міг.
--- Ти не уявляй, а пішли шукати скіпетр. --- пробубнів Капер. Він був трохи незадоволений, що не вдалось показати міць своїх м'язів. Та на тому місті де лежав камінь нічого не було крім дрібного гравію.
--- Це що, такий жарт Вартохара? --- роздратовано запитав Теймур.
--- Не думаю.
Карол нагнувся і почав розгрібати каміння, друзі прийшли на допомогу. Невдовзі на поверхні з'явилась восьмигранна металева плита. На вигляд вона була дуже масивною. Посередині було велике металеве кільце. Чарівник спробував підняти її за допомогою своїх чар, та нічого не вийшло.
--- Що ж, чарам вона не піддається, доведеться прикласти наші фізичні сили. --- потер долоня об долоню Капер. Він мав дуже задоволений вигляд.
--- Тут є кільце. --- показав Плато. --- Треба протягти крізь нього мотузки, і разом потягти.
Так і зробили. Та як не намагалися друзі, скільки сил не прикладали, плита навіть не поворухнулась. Поки чоловіки вибивалися з сил, Тума не зводила погляду з плити. Потім підійшла і стала навколішки. Дівчина почала дмухати на плиту здуваючи пил, і щось уважно на ній роздивлялась.
--- Тумо, що ти робиш? --- здивувався вугляр.
--- Щоб зрушити цю плиту, сила не потрібна. --- спокійно відповіла дівчина. --- Ось, подивіться на ці уступи, їх по одному на кожній грані. А ось, біля кільця, вісім зазубнів, що його утримують. Коли натиснути на уступ… --- дівчина стала на нього ногами, і один з зазубнів відійшов від кільця. --- Бачите, що відбувається?
--- Молодчина, люба моя! – захоплено вигукнув Теймур, і підхопивши дівча на руки, закружляв.
