Десятий учень. Книга 2 (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна (электронные книги без регистрации txt) 📗
--- Кароле, коханий прокинься.
--- А, що? --- не відразу зрозумів що від нього хочуть, чарівник.
--- Милий, ти чуєш…
--- Що?
--- Дитина плаче. Вже давно, і її ніяк не можуть заспокоїти. Пішли туди, може ти зможеш чим допомогти.
Карол погодився. Вони, у двох, пішли вздовж сплячого каравану. Плач долинав з шатра, що стояв попереду.
--- Стій, куди розігналися? --- перегородив молодій парі дорогу вартовий.
--- Ми почули плач дитини, і подумали що вона можливо хвора. --- відповів стражу Карол. --- А я вмію зцілювати людей. От і вирішив спитати, чи не потрібна моя допомога.
Вартовий вислухав чарівника, і сказав:
--- Цей малий, спадкоємиць князя Тамана, сина царя Елініі. Він плаче вже п’яту ніч, придворні лікарі не можуть нічим зарадити. В день дитина спокійна, але як тільки зайде сонце, з ним ось таке робиться. Ви почекайте тут, а я, про вас доповім.
Воїн побіг до шатра, і невдовзі повернувся, а з ним якийсь чоловік. Незнайомець привітався, і спитав у Карола:
--- Ти дійсно лікар?
--- Не зовсім. Я володію Білою Магією. Мій учитель Орнагул з Махтерії. Мені, звісно, ще далеко до його вміння, але дещо я все ж таки вмію.
--- Добре, пішли зі мною. Мене звуть Майтан, я придворний цілитель. Принц ще зовсім маленький, йому лише три роки. Я не можу зрозуміти, що з ним. На вигляд він цілком здоровий, але весь час кричить від болю, та не може пояснити, де саме у нього болить.
Карол уважно слухав Майтана, і робив для себе висновки. Він одразу зрозумів, що тут щось відьомське. Лікар відкинув полог, і запросив Карола і Мілену у середину. Малий лежав на пухових подушках, і аж корчився від болю. Поряд сиділи його батько і мати. Обоє змучені безсонням, і стражданнями власної дитини. Князь повернув до прибулих голову. В його погляді була повна безнадія, він вже не вірив, що їм може хтось допомогти, а особливо ці молоді люди, у яких ще немає і власного досвіду життя.
--- Хто ви такі? --- спитав Таман.
Чарівник і його супутниця представились. Князь поманив Карола рукою, і звільнив для нього місце біля сина.
--- Якщо ти його вилікуєш, осиплю золотом. Якщо ні, уб’ю. --- спокійно, без будь яких емоцій сказав правитель.
Молодий чоловік опустився навколішки, і поклав руку хлопчикові на лоба. Шкіра у дитини була волога від поту, і холодна. Карола кинуло в дрож, наче біль дитини передався йому самому. Він відчував що щось лихе висотує з цього крихітного тільця життя, а коли він доторкнувся, до дитини, то те саме почало відбуватися і з ним. Чарівник почав шепотіти заклинання захисту від темних сил. Кожне слово давалося з великим зусиллям, наче чиїсь сильні руки стискали йому горло. Та Карол не здавався, і продовжував читати. Вгорі під зводом шатра почувся нелюдський стогін, приміщенням пролетів шквал вітру, піднімаючи в повітря покривала і дрібні речі. Присутні перелякано принишкли притиснувшись до підлоги. Карол прикрив своїм тілом малого, те саме зробили князь і княгиня. Всі в трьох вони побачили, як на грудях у принца застрибав і розколовся надвоє медальйон. Все одразу стихло. Чарівник зняв з шиї малого прикрасу. Дитина виснажена болем заснула мирним, спокійним сном.
--- Звідки, ця річ, у вашого сина? --- спитав Карол у князя Тамана.
--- Я не знаю, напевне, але здається малий знайшов цей медальйон. Він йому сподобався, а я не заперечував. На вигляд звичайна прикраса.
--- Ця прикраса, і була джерелом його страждань. --- пояснив Карол. --- Якби він ще трохи її поносив, вже ніхто не зміг би його врятувати.
Знадвору почулися крики стражників.
--- Виясніть що там відбувається! --- наказав князь.
До шатра зайшов охоронець.
--- Ваша Високість, якісь темні постаті, відійшли від вашого шатра, і побігли в пустелю, ми хотіли їх зупинити, та мечі і стріли не завдали їм ніякої шкоди, то виявились примари.
--- Це відступили темні сили, що намагалися заволодіти принцом. --- пояснив чарівник. --- Хтось норовить зашкодити вашій родині.
--- У можновладців завжди є вороги, та я і подумати не міг, що вони захочуть нашкодити моєму синові. --- зітхнув Таман.
--- Наступного разу, добираючи прикраси, будьте пильнішими.
--- Я вже це зрозумів, Кароле. А тепер кажи свою ціну, за порятунок принца. Я тримаю своє слово!
--- Мені не потрібна нагорода. Як колись сказав один мій знайомий, я відчуваю потребу допомагати тим хто цього потрібує.
--- Тоді залишайся моїм гостем. Підемо через пустелю разом.
--- Щиро дякую за гостинність, та я іду спільно з друзями.
--- То нехай і вони до нас приєднуються!
--- Добре, в ранці ми підійдемо. --- пообіцяв Карол.
Коли він разом з Міленою повернулись до товаришів, ті не вже не спали.
--- Де вас носило? --- сердито запитав Плато. --- Ми хвилювалися за вас. Могли і попередити, що кудись ідете.
--- Вибачте, не здогадалися. Думали що повернемось швидко.
--- Що то був за ґвалт, там, попереду?--- поцікавився вугляр.
--- Темні сили намагалися вбити сина князя Тамана.
--- Ну а ти, мій друже, як завжди, став їм на перешкоді! --- в’їдливо прокоментував подію Капер.
--- Ти вгадав. --- не образився на нього чарівник. Після того як знайшли Мілену, він став спокійним, і привітним. Здавалось, що навіть пошуки скіпетра перестали для Карола бути проблемою. --- До речі, князь запрошує нас в гості, і пропонує разом продовжити мандрівку.
--- Я гадаю в нього знайдеться кілька зайвих коней. -- висловився Івер. --- Мені набридло іти пішки, та ще й тягти на собі клунки.
В ранці, як і обіцяв Карол, мандрівники приєднались до світи князя. Таман радо зустрів гостей. Побачивши що вони подорожують лише з двома віслюками, запропонував чоловікам коней, а жінкам приєднатись до його дружини яка їхала разом з сином на гарбі. Міла і Тума з радістю погодились, хоч як вони не намагались триматися та все ж ця подорож вимучила їх. А от Хета від такої пропозиції відмовилась і попрохала для себе коня. Князь здивувався такій поведінці, але як гостинний господар не відмовив цій дивно вбраній жінці в проханні, і острів’янці теж привели коня. За кілька днів караван благополучно дістався оази. Тут планувалось поповнити запаси питної води, а у місцевих жителів закупити провізії, на останок шляху. Та в оазі, подорожуючих, чикала неприємна звістка. З розповіді її мешканців, вони дізналися, що провізії у них майже немає, бо до оази внадились пустельні розбійники. Кожного місяця вини з’являються в поселенні і забирають всі запаси. Поселяни постійно терплять голод.
--- Нічого не поробиш. --- знизав плечима караванник. --- доведеться задовольнятися лише водою. Харчи будемо економити.
--- Бачу на обрії куряву! --- закричав охоронець.
--- Це розбійники! Це знову вони! --- забідкались мешканці оази. --- Вони не дадуть нам спокою, поки не обберуть до нитки.
--- Охорона, до зброї! --- наказав князь, і сам витяг меча. --- Я не дозволю купці грабіжників знущатись з моїх підданих.
--- Друзі, я гадаю ми теж не будемо у стороні? --- с посмішкою звернувся до товаришів Теймур.
--- Звісно, не будемо! --- підтакнув йому Івер, і теж приготував меча. Всі чоловіків з каравану, які могли тримати в руках зброю стали на оборону оази і її мешканців. Хета стала в ряд з ними. Плато не міг відірвати погляду від цієї сильної і вродливої жінки. Він намагався триматись поряд, острів’янка це помічала, але не подавала знаку. Головорізи наближалися, їх було багато, але й захисників не менше, та і позиція у них була вигіднішою. Нападники думали заволодіти оазою з наскоку. Та не так вийшло як гадалось. Задзвеніли мечі, розітнули повітря гострі стріли, заіржали вставши на диби коні. В одну мить все змішалось. Хета і Плато бились пліч о пліч, допомагаючи одне одному в бою. Відкілясь з боку налетів розбійник, на здоровенному коні. Хетин кінь, не витримавши шаленого напору, не встояв на ногах і впав придавивши дівчину. Болотник і миті не вагався, одним ударом вибив бандита з сідла. Тим самим давши можливість острів’янці підвестись. Але замісто подяки, вона лише кивнула йому головою, і знову ринулась в бій. Вона билась так невтомно, з такою злістю, наче хотіла вилити на розбійників свою образу на весь чоловічій рід. Та і інші захисники від неї не відставали. Бій був запеклий, проте недовгий. Нападники відступили. В оазі святкували перемогу. Та радість, була не довгою. Знову, на обрії курява застелили небо. Розбійники повернулись набагато численнішими. Всі зрозуміли, що цього бою не виграти.
