Десятий учень. Книга 1 (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна (книги хорошего качества .TXT) 📗
-- Орнакул казав, що не знає де знаходиться Місячний камінь, а ти чекаєш на нас, саме тут. — трохи роздратовано сказав Карол.
-- Ми про це довідалися коли ви вже пішли. В одному зі старих рукописів ми знайшли запис, що камінь сховано саме тут, в горах. Що взнати точне місце знаходження його, допоможе твій, Кароле, талісман. От я і тут. До речі, я захопив той рукопис з собою, зараз покажу.
Фалонд поклав перед мандрівниками велику книгу і розгорнув її в потрібному місті. Одна сторінка була заповнена якимись знаками, а інша була майже порожня, на ній був намальований Каролів талісман.
-- Дивіться, ця сторінка така самісінька, що нам дав Харон. — вигукнув Шутім.
-- Це, справді так.
Карол розгорнув згорток паперу. Той, що в книзі лише відрізнявся розміром.
--- Треба прочитати, що тут написано.
-- Написано? Але ж, сторінка порожня. — здивувався старий.
-- Не зовсім так, ось дивись.
Хлопець приклав свій медальйон до малюнку і на папері проступили літери, та текст був інший, не такий як на тому, що дав Харон. Карол почав читати:
Твій шлях, мій друже, буде не легким,
За сонцем іди, вечірньою порою.
Між скель Змія, покаже свій згин
І сонця промінь візьме із собою.
Як на кинджал накрутить свій потік
І рине вниз, під ноги гордим скелям.
Без страху йди туди і лиш тобі,
Вона відкриє тайну духу ночі.
Покаже шлях в чудове майбуття,
Подарить те, що іншим дасть життя.
-- Оце так, хлопче! Тут же розповідається, де шукати камінь!— зрадів чарівник. — А, що написано у вашому свитку?
-- Тут продовження. — Карол дав прочитати текст.
-- А ми голову ламали, як же вам допомогти. Ви молодці, самі упорались!
-- Не зовсім. Без вашої частини тексту, ми б довіку шукали ту печеру, а тепер зрозуміло, де саме вона знаходиться.
-- А, де саме?— розгублено кліпаючи очима, спитав Шутім.
-- Треба, друже, шукати водоспад на річці Змії, десь тут у горах. — пояснив йому Карол.
-- Я знаю де це місце!— вигукнув Харон.
Він зрадів, що знову став у пригоді своїм новим друзям.
-- Та ти, просто скарб, а не провідник!— засміявся Теймур.
-- Тут у вашому світі, нам справді без тебе було б важко. — серйозно промовив Мозус. — Ми тобі дуже вдячні, юначе.
Ватажок мандрівників потис хлопцеві руку.
-- Якщо ми, вирушимо в ранці, до заходу сонця будемо на місці, адже за рукописом, нам потрібна саме ця пора. — поцікавився Фалонд.
-- Так! Ми встигнемо вчасно. — пообіцяв Харон.
-- Ну, от і добре. Зараз ідіть відпочиньте, вам знадобляться сили, на нову подорож.
Чарівник провів своїх гостей у глиб печери, там за шовковою ширмою стояли ліжка.
-- Гадаю, вам тут буде зручно. Тільки, пам’ятайте, що створено за допомогою чар не довговічне. Ці ліжка я зробив саме для вас, вранці вони зникнуть, але на ніч їх вистачить. Я інтер’єр своєї печери змінюю повсякчас.
Фалонд пішов, побажавши доброї ночі. Харон був просто вражений всім побаченим:
-- Ви, всі, так спокійно сприймаєте все, що тут відбувається. Це ж справжнісінькі чари! Аж дух захоплює!
-- Хлопче, ми вже такого надивилися, що нас важко цим здивувати. — пояснив Мозус.
-- Колись і я піду у мандри. Звісно я не зможу як ви, по інших світах, та і у нас є на що подивитися. Наш планета теж велика і цікава. — замріяно промовив Харон.
-- Що ж, здійснення твоїх мрій, залежить лише від тебе. — підтримав його ватажок. — Тепер лягаємо в ліжка і спимо, завтра рано вставати.
В печері запанувала тиша. Старий чарівник прислухався до рівного подиху відпочиваючих і знову схилився над рукописом. Цілу ніч він готувався до ранкової мандрівки. Час линув швидко, ось вже почали прокидатися його юні друзі, а він все ще сидів над рукописами. Першим до кімнати зайшов Мозус:
-- Доброго ранку, Фалонде. Я дивлюся, ти зовсім не відпочивав.
-- У моєму віці, час біжить швидко, а встигнути треба ще багато. Колись я засну на віки, ось тоді і відпочину. — відповів старий.
З кімнати де ночували мандрівники, почувся гуркіт і сміх і невдовзі решта мандрівників зайшли до зали з комином. У всіх були веселі обличчя, лише Шутім був насуплений.
-- Знаєте, а без коротуна, наша подорож, була б не такою веселою. — вишкірив у посмішці свої зуби, Теймур.
-- Що вже знову сталося?— поцікавився ватажок.
-- Та Шутім, любить довгенько поспати, а Фалонд же попереджав, що створене чарами не довговічне, ось ліжко під ним і зникло.
-- Нічого смішного, я в цьому не бачу. — набундючився Шутім. — Можна було і розбудити, якщо самі повставали.
-- Вибач, друже, що так вийшло. — посміхаючись до малого, промовив Фалонд.-- Це моя провина. Більше, сподіваюся такого не повториться.
-- Та, нічого. — вже більш миролюбно, мовив Шутім.
Поснідавши, Фалонд і компанія, вирушили в дорогу. Не минуло і половини дня, як подорожуючі почули шум води, а невдовзі побачили і саму ріку Змію.
-- У, проклята вода, як ти мене вимучила. — Шутім показав річці кулака.
-- Ну годі, друзяко, вона вже тебе злякалась. — знов потішився над малим, Теймур.
-- Куди підемо тепер?— спитав у Харона, Мозус.
-- Підемо у гору, там скелі вищі. — відповів хлопець. — А, якщо не знайдемо нічого схожого на кинджал, тоді повернемось назад.
Повноводна, холодна і чиста мов кришталь ріка, бігла між горами, промиваючи собі глибоке русло. Скільки часу вона тут протікає? Мабуть з утворення цього світу, а якісь маленькі істоти, прийшли порушити її спокій. « То нехай спробують!»-- бурчала вода вдаряючись об скелі і розбризкуючи у всі боки мільйони бризок. Ось і перший водоспад, але нічого схожого на кинджал, мандрівники не побачили. Вони роздивлялися його і з близька, і здаля, і з боку, та марно.
-- Мабуть ще не час. — промовив з надією, Шутім.
Йому не хотілося знов дертися по скелям .
-- Може як сідатиме сонце, ми щось побачимо. – спробував умовити він друзів.
-- Навряд чи. — упевнено відповів Фалонд. — Треба піднятися вище.
Більше ніхто не сперечався.
-- Он там, начебто, не поганий прохід. — показав рукою Плато.
Та від водяного пилу, каміння було слизьке і друзі потратили багато зусиль, поки піднялись на гору. Теймур більше не насміхався з Шутіма, а з усієї сили намагався допомогти йому. Поки вони дерлися, сонце пройшло більшу половину свого шляху і вже досить низько висло над горами.
-- Можемо не встигнути. — підганяв подорожуючих, чарівник.
В далині виднівся ще один водоспад, ріка падала з неймовірної висоти і гуркотіла так, що доводилось кричати, щоб почути одне одного. Саме тут, друзі і побачили гостру скелю, схожу на ножа встромленого рукояттю в землю, з обох боків її обтікала вода, накручуючись на неї, як змія.
-- Що ж, здається ми знайшли те, що шукали. — з полегкістю зітхнув чарівник.
-- А тепер, що робитимемо?— спитав Карол, у старого.
-- Чекатимемо і пильно слідкуватимемо за скелею. На заході сонця, щось повинно статися. — відповів, старий.
Мандрівники притихли, наче боялися злякати саме сонце і у дев’ять пар очей, слідкували за водоспадом. Сонце повільно сховалося за верхівкою гори і водоспад опинився у тіні.
-- Може, це все, чийсь жарт?— розгублено спитав Теймур.
-- Ага, такі як у тебе. — зачепив його, Шутім.
-- Невже, ми і справді, даремно прийшли сюди. — не менше за мандрівників, хвилювався Харон.
Несподівано, сонце висунуло із за скелі свій яскравий бік і перш ніж зникнути за обрієм, жбурнуло жменю променів прямісінько у потік. Світло пройшло воду наскрізь і впало яскравою плямою на один з порогів.
-- Потрібно шукати там, куди вказав промінь. Ходімо, швидше!— чарівник швидко вскочив на ноги і побіг до водоспаду, його юні друзі ледь поспівали за старим.
Підбігши до скелі, мандрівники зрозуміли, що дістатися, до потрібного їм місця, буде не легко. На заваді був стрімкий потік і слизьке каміння, а темрява все наближалася. Плато першим стрибнув у воду:
