Десятий учень. Книга 2 (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна (электронные книги без регистрации txt) 📗
--- Це все, ти зробив?--- спитала у крілокса Хета.
Той заперечно покрутив головою.
--- Це один із сховів морфінів.
--- Зрозуміло. А той поранений, де він? --- з надією в голосі спитав Карол.
--- Він невдовзі помер. Та перед тим як піти в інший світ, морфін приклав свої руки до моїх скронь і я побачив майбутнє. Я не випадково опинився поряд, я чекав на вас. Я навіть знаю навіщо ви прибули.
--- Ти зможеш нам допомогти?
--- Зможу. Та ви повинні мені дещо пообіцяти…
--- Забрати тебе з собою? --- перервав промову крілокса, Плато.
--- Я знаю, що ви і так мене не залишите. Мова про інше.
--- Про що саме?
--- Ходіть за мною, я дещо вам покажу.
Фавст пішов в глиб печери, мандрівники за ним. Запаливши ще одного світильника крілокс освітив темний закуток. Там до кам’яної стіни були причеплені якісь шкіряні мішечки.
--- Що це? --- спитала Мілена, і не чикаючи відповіді доторкнулась до одного з них.
В середині щось ворухнулось. Дівчина зойкнула і відсмикнула руку. Фавст посміхнувся. Він теж обережно провів рукою по мішечку. В його погляді було стільки тепла і ніжності наче він пестив власну дитину.
--- Це майбутнє цього світу, і його потрібно зберегти.
Карол здогадався, що мав на увазі крілокс.
--- Це кокони з майбутніми морфінами?
--- Вони скоро повинні з’явитися на світ. Тепер лише від нас залежить яким він буде, коли вони народяться. Саме про це я і хотів вас попрохати. Я допоможу вам відшукати книгу, а ви мені, зупинити катастрофу.
--- Ти знаєш як це зробити? --- поцікавився Карол.
--- Знаю. Та самому мені це не під силу. Треба відновити перехід.
--- Мій крилатий друже, навіть якби ми і не хотіли тобі допомогти, на все одно довелося б це зробити. Той прохід наш єдиний шлях вороття.
--- То з чого почнемо?--- запитав Теймур.
--- З книги. Її треба шукати в руїнах храму. --- відповів Фавст.
--- Там залишився ще хтось живий? --- поцікавився чарівник.
--- Не думаю, та можливо все. У всякому випадку потрібно бути напоготові. Тому жінки нехай залишаються тут.
--- Ще чого.--- стала в позу Хета.
--- Вас, пані, я не мав на увазі. --- пробубнів ніяковіючи крілокс.
--- Так то краще! – гордовито промовила острів’янка і першою вийшла з печери.
--- Будьте обачні. --- наблизившись до вугляра прошепотіла Тума і легенько чмокнула його у щоку.
Побачивши це, решта чоловіків заулюлюкали ввівши тим самим бідолашну дівчину у краску. Теймур теж зашарівся і хутко вийшов.
--- Ну годі вже вам. --- присоромив товаришів Карол.
Він теж обійняв і поцілував на прощання Мілу.
--- Будьте, тут розумницями. Ми швидко повернемось.
Мілена від хвилювання не змогла вимовити ні слова, лише кивнула у відповідь головою. Вийшовши на зовні Карол підійшов до Хети.
--- Я не скільки не применшую твої здібності, як воїна. Бо відчув їх на власній шкурі. Та все ж прошу тебе залишитись. Наших подруг потрібно охороняти. Ні Готарові ні Іверу я не можу цього доручити. В них мало досвіду. А решта мені потрібні.
Він з надією зазирнув їй в очі. Острів’янка важко зітхнула, але врешті погодилась зостатись.
Шлях до храму не забрав багато часу. Що було гарного в Містерії, то це те, що пішки майже не доводилось ходити. Лише перелітати з однієї брили на іншу. А з допомогою крилатого товариша і того простіше, лише тримайся один за одного. Та на всяк випадок зупинились подалі, щоб не виказати своєї присутності. Можливо охоронці цариці живі , та і її саму ніхто мертвою не бачив. Просувались повільно, уважно обстежуючи все навколо.
--- Яка грандіозна споруда! --- висловив своє захоплення Івер, коли мандрівники підійшли до самого храму.
--- Так, високо дертися. --- погодився з ним Теймур, але захоплення у його голосі не було.
--- Зовні, здається, охорони немає. Треба обійти навколо. Може десь знайдемо прохід. Звернувся до друзів Плато. Мандрівники, так само обережно, пішли далі. Дійсно, з іншого боку стіна була наполовину зруйнована. Це полегшувало справу. Фавст злетів угору і обережно зазирнув за мур. Всередині, як і на зовні панувала тиша. Він закріпив мотузку і кинув вниз. Один за одним мандрівники піднялись на стіну, а потім спустились у двір храму. Навколо валялись уламки стін і колон, деякі зовсім перекривали прохід.
--- Як можна в цьому хаосі відшукати маленьку книгу. --- здвигнув плечима Капер.
--- Треба постаратися. --- поплескав по спині брата, Плато.
--- Може скористаєшся перснем, Кароле. --- порадив чарівникові вугляр.
--- Спробую. --- погодився той.
Карол підняв руку і повільно почав обертатися. Прикраса зблиснула. Карол завмер.
--- Невже показує?--- зрадів, як і всі навколо, Івер.
Мандрівники рушили в тому напрямку. Та несподівано пролунав вибух. Земля під ногами здригнулася. З гори полетіли уламки стіни і храму. Лише дивом нікого не зачепило. Та прохід куди щойно направились мандрівники, завалило.
--- Ну що ти робитимеш! --- ляснув себе по стегну Капер.
--- Так, ситуація! --- підтримав болотника Теймур.
--- Треба дертися по цим валунам угору, храм завалений не до самого верху. Між дахом і уламками повинен бути проміжок. --- порадив друзям Плато.
--- Я полізу першим, і якщо це так, кину вам линву. --- визвався Готар.
--- Давай хлопче, поки знову не трусонуло.
Горянин спритно подерся в гору. Невдовзі пролунав його голос.
--- Прохід є, але не широкий. Капер, Плато і Фавст тут не пролізуть. Їм немає сенсу і підійматись.
--- Добре вони чекатимуть нас зовні. Кидай мотузку. --- крикнув у відповідь чарівник.
Прохід дійсно був вузьким. З великими зусиллями друзям все ж вдалось влізти в храм. Вони опинились в круглій залі. Стелю підтримували десять колон. Та жодної цілої не було. Всі вони покрились глибокими тріщинами і могли будь якої миті впасти. В стінах чотири арочних проходи, що вели в інші приміщення. Посередині глибокий колодязь викладений мармуром.
--- Яка дивина. --- ледь чутно промовив Івер. --- Навіщо посередині храму цей колодязь?
--- Пам’ятаєш в Нікелії в палаці Володаря теж був колодязь, і з нього виривалось полум’я. Це Темхус приготував апартаменти для своєї мамаші. Щось подібне будували і тут. Магра живиться мертвими душами поселених в безсмертні тіла. Їх скидають в подібні колодязі.
--- Який жах. – Івера аж перетрусило, коли він це уявив.
--- Рушаємо сюди. Перстень указує на цей прохід.--- промовив Карол, і першим рушив в глиб храму, інші слідом за ним. Попереду мандрівники побачили тьмяне світло. Майнула якась тінь. Друзі зачаїлись і приготували зброю. Десь здалеку чулось якесь бурмотіння. Намагаючись не видати жодного звуку вони рушили вперед. Світло ставало яскравішим і ось перед їхніми очима невелике приміщення з кількома палаючими світильниками, які стояли навколо невисокого олтаря. На тому олтарі горілиць лежала людина. Схоже то була жінка. Її довге, біляве волосся хвилями спадало на підлогу. Напівпрозорий одяг ледве прикривав її принади. Чоловіки завмерли. Жінка їх не помічала вона продовжувала щось бубоніти, мабуть це було якесь закляття, розібрати було важко. Вона підняла в гору руки, в них блиснуло лезо ножа. Карол зрозумів що вона хоче себе вбити.
--- Зупинись. – крикнув він, і кинувся до самогубці.
Та було пізно. Лезо по самісіньку рукоять ввійшло в груди бідолашної. Руки безвольно опали. Жінка була мертвою. Несподівано десь у гору пролунав моторошний сміх. Та цей сміх почув лише Карол. Він підвів очі і побачив її, ту саму жінку яка зараз лежала з ножем у грудях на олтарі.
--- Вітаю тебе, Кароле. Ти не впізнаєш мене?
--- Цариця Ная.
--- Добре коли тебе пам’ятають.
--- Навіщо ти вбила себе, адже ти здійснила найзаповітнішу свою мрію, отримала тіло.
--- Що користі з нього, якщо не сьогодні, то завтра тебе розчавить грудою каміння.
--- Але ж ти сама в цьому винна.
--- Ні. Це кляті морфіни. Це вони завжди на моєму шляху. Це через них я потерпіла поразку. Ненавиджу їх, і тебе ненавиджу. Я чекала тисячу років і ще почекаю, але все одно помщусь.
