Десятий учень. Книга 2 (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна (электронные книги без регистрации txt) 📗
--- А як же, Бахтар? Чи не здобуде він скіпетра раніше за нас?--- розхвилювався Карол.
--- Ти чарівник, і був в Печері мудрості, до якої тобі показав шлях сам Вартохар, то порозмисли. --- мило всміхаючись мовила Богиня Краси.
Карол замислився. Всі уважно за ним спостерігали, і чикали на його рішення.
--- Шлях до скіпетра далекий і не легкий. Малий чаклун ще довго мандруватиме. Якщо навіть і прийде першим, то скіпетра взяти не зможе. --- в голос розмірковував чарівник. --- В нас вдосталь часу щоб завітати до Містерії і провідати старих знайомих.
--- Так! Я знав, що ти вирішиш, саме так! --- аж підстрибнув Теймур.
--- Ти, я бачу, любиш мандрувати. --- спостерігаючи за ним, сказав Пек.
--- Мало хто, мене, може зрозуміти. Я завжди мріяв про мандрівки. Немає значення як. Чи морем, чи суходолом, чи між світами. --- наче видихнув з себе свою мрію вугляр.
--- Я бачив як тебе захоплювали мої підрахунки напрямку.
--- Справді? Я прийшов до Карола, в замок Орнагула, для того, щоб він познайомив мене з місцевим мореплавцем, а я б став його учнем. Та події склались по іншому. ---- трохи сумно сказав Теймур, та одразу схаменувся.--- Я ні про що не жалкую. Я радий, що знаходжусь поряд з другом, і допомагаю йому!
--- Нічого, коли ці пригоди скінчаться, я сам стану твоїм вчителем. Мені подобаються молоді люди, які знають чого хочуть від життя.
--- Не жартуєш?
Щастю Теймура не було меж. Та слова Плато привели його до тями.
--- Ми, тут, обговорюємо щось зовсім інше. Я радий за тебе Теймуре, що ти знайшов собі вчителя з мореплавства, та нас чекає зовсім інша мандрівка.
--- Вибачте друзі, я захопився. --- зніяковів вугляр.
--- От і добре, тепер ми зможемо далі вести обговорення. --- наче поставив крапку у невеличкому відступленні Плато.
--- Якщо не заперечуєте, то в цю подорож, і я піду разом з вами. --- почувся тихий, приємний голос.
--- Вибач Пєрло, я не встиг тебе познайомити зі своїми друзями. --- винувато посміхнувся Карол.
Потім звертаючись до друзів сказав:
--- Познайомтесь, це мешканка Планети Білих Троянд. Вона крілокс.
--- Це ж як?--- поставив питання, що виникло в головах у всіх мандрівників, Капер.
Нічого не кажучи, Пєрла скинула свій балахон. Спочатку запанувала мертва тиша. Потім почулися вигуки захоплення і подиву.
--- Вона ж, синій птах!
--- Неймовірна краса!—
--- Я обіцяв Пєрлі допомогти знайти своє плем’я. Гадаю Хета не буде проти?
Карол глянув на ватажка острів’янок. Жінка стояла осторонь, і уважно спостерігала за всім що відбувається. Почувши звернення до неї Карола, вона гордовито підняла голову, і повільно наче видавлюючи з себе кожне слово, сказала.
--- Я не буду проти, якщо ми в цю подорож підемо разом. Я не бажаю розлучатися з Пєрлою. Вона мій талісман удачі.
Пек незадоволено крекнув.
--- Ти проти, капітане? --- звертаючись вже до нього, спитала Хета.
--- В нас на борту «Зірки трьох морів», вже чикає одна дамочка. Така ж уперта, як і ви. Тепер з острова приведемо ще трьох. А якщо якесь лихо, нам доведеться відповідати за вас і захищати. Ніколи і справами займатися.
--- Не хвилюйся моряче. За себе я сама можу постояти, а вразі потреби і тебе захищу.
Капітан хмикнув, та сперечатись більше не став, зрозумів, нема сенсу.
--- Ти залишаєш нас, жрице? --- спитала одна з воїнів. --- Що ж, ми, без тебе робитимемо?
--- Виберете собі нового ватажка і жрицю. А для мене прийшов час змінити свою долю. Я цього шансу не впущу.
--- Це правильне рішення, дитино моя. --- похвалила Хету, Аммана, потім звернулась і до інших.--- Готуйтесь до мандрівки, завтра в ранці я відкрию вам прохід до Містерії.
-- А як ті нещасні, що залишились в храмі? --- спитав Карол .
--- Не хвилюйся я подбаю про них. --- запевнила Богиня Краси. --- Та звільняти всіх зараз було б не розумно. Між ними багато неприємних типів. Ти вже мені повір.
--- Я вірю. --- посміхнувся чарівник.
Ніч видалась теплою і тихою. На березі палало багаття, навколо нього сиділи мандрівники і їхні нові друзі. На вертелах смажилось дві дикі кози, по бокалах розливалось солодке вино. Мандрівники вже зібрались у подорож зібравши все необхідне. Вони знали що на них може чикати в Містерії і добре підготувалися. Тепер вони відпочивали. Та все ж нервова напруга не спадала, тому спати нікому не хотілось. Тиха бесіда пливла по колу. Кожен намагався розповісти про своє наболіле. Згадували рідних, що залишились далеко. Згадували пригоди, що трапились з ними в цій мандрівці. Мілена сиділа поруч з Каролом і міцно тримала його за руку, наче боялась що хтось знову захоче їх розлучити. Біля неї з іншого боку, сиділа Тума. Спочатку, коли дівчата зустрілись на кораблі, Міла повела себе вороже. Вона гадала, що в тому що сталося з нею, винна і горянка. Та швидко все з’ясувалось, і дівчата знову потоваришували. Лише Хета, єдина в цьому дружньому колі, не вступала ні з ким в бесіду. Плато уважно спостерігав за нею. В її задумливих, чорних очах відбивалися язики полум’я, здавалося що то в її душі палає вогонь. Струнке тіло вдягнене в чоловіче вбрання, було дуже звабливим. Погляд болотника перехопив брат.
--- Що, подобається? --- спитав, у нього, Капер.
Плато мовчки хитнув головою, але нічого не відповів. Йому наче ком в горлі застряг, і він не зміг видавити з себе жодного звуку. Капер штовхнув під бік Теймура, що сидів поруч:
--- Як ти гадаєш, у Плато є шанс?
Теймур не зрозумів. Капер кивком голови вказав на острів’янку.
--- Не знаю. Якась вона занадто гордовита. Щоб розпалити таке серце, треба постаратися. --- з нотками знавця, в голосі, проказав Теймур.
Тума, чула їхню розмову і сердито зиркнула на вугляра, той у відповідь тільки посміхнувся. Для нього, зараз, ця маленька горяночка була наймилішою в світі. Тільки чи здогадувалася вона про це? Мабуть, що, так! Бо коли Теймур зустрічався з нею поглядом, в її очах спалахували лукаві іскорки, а щічки заливав рум’янець. Чоловіка це дуже тішило. Навіть якби дівчина одразу проявила до нього свої почуття, це не було б, на стільки , приємно і спокусливо. Теймур пригадав, як розгнівались Тума і Міла, коли їх вирішили не брати в мандрівку до Містерії, а залишити на кораблі під наглядом капітана. Ніякі аргументи не могли подіяти на дівчат, і чоловіки здалися. В душі вугляр був щасливий, від того, що не доведеться розлучатися з дівчиною, та намагався цього не показати. Навпаки, виглядав дуже стурбованим, та це була лише гра…
Гори залишились позаду. Перед Бахтаром відкрилась мальовнича долина, до якої вів пологий схил. Далі невисокі зарослі повільно переростали в молодий лісок. Приємний, прохолодний вітерець, обвівав чаклунові обличчя. Мабуть в долині була річка чи озеро. Бахтарові дуже хотілося освіжитися після виснажливої мандрівки по горах. Нестерпно боліли ноги, і добрий відпочинок їм не завадить. І ось, викупавшись в прохолодній воді, і підкріпившись дичиною, Бахтар вже відпочивав під кроною розлогого дерева. Він мріяв про те, яким він стане всесильним, коли здобуде скіпетра. Чаклун уявляв як весь світ підкорятиметься йому. Поступово, вії прикрили очі, і він провалися в дрімоту. Це вперше, за весь час мандрівки, він так спокійно заснув. Його вже не хвилював молодий чарівник, адже в пошуках нареченої він далеко відстав від нього. Та і цариця Таміла, напевне, була мертвою. З цього солодкого стану, сулерійця вивів тихій гомін. Він вскочив на ноги, і криючись за деревами, пішов на голоси. За рідкою зарістю виднілось кілька людських постатей, вони поспішали до рятівної прохолоди лісу, і втратили пильність. Бахтарової люті не було меж, його наче кип'ятком облили, бо він впізнав у подорожніх Тамілу і її охоронців. Цариця, за цей короткий час, дуже змінилась. Втративши своїх крилатих шпигунів, вона вже не могла слідкувати за чаклуном. Його сліди доводилось знаходити за допомогою магії, а це її дуже виснажило і зістаріло. Поновити життєві сили вона не могла, бо дівчата, яких вона брала в дорогу, загинули від каменепаду. Якби не одяг і охоронці, Бахтар навряд чи зміг її упізнати. Чаклун вийшов їм на зустріч. Він дивився на свою переслідувачку з під лоба, губи розтяглись в злостивій посмішці.
