Десятий учень. Книга 1 (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна (книги хорошего качества .TXT) 📗
10
До магічного кордону і справді дійшли тільки пізно у вечері. Це була не просто межа, через яку треба було переступити, він простягся якраз по краю урвища, яке стрімко спускалося до низу, оскалившись на мандрівників, гострими іклами каміння. В низу, простягся каньйон, де майже не було рослинності, тільки де не де, несміливо визирали із за каміння, колючі кущі. Вітер гнав дном урвища клуби пилу, а сонце нещадно висушувало і без того безплідну землю. Та зараз, воно швидко ховалося по інший бік прірви, за такою ж скелею, на якій стояла купка безумців, що наважилися сюди прийти.
-- Табір розіб’ємо он за тими деревами, подалі від очей Бахтара. — сказав чарівник.
Зморені дорогою друзі, швидко позасинали, не спав лише Теймур, йому першому випало чергувати. Багаття не розпалювали, щоб не привертати зайвої уваги. Хлопець сидів обіпершись спиною об валун і дивився на зоряне небо. У голові роїлися думки, згадувалися події минулого дня. Ще в ранці вони були в замку Орнагула, а зараз сидять на краю урвища в чужій для них, Сулерії і невідомо що чекає їх в ранці. За цими думками хлопець не помітив як злетів час його чергування. Підійшов Капер.
-- Ну, як справи?
-- Все тихо. Навіть вітерець не заважає.
-- Це добре. Мені ніколи не було так моторошно. Цей Крахун вміє нагнати страху. — тихо промовив болотник.
-- Зате , ми добре усвідомлюємо ризик і будемо обережніші., а то ішли б, як сліпі кошенята. — не погодився з ним юнак.
-- І то правда. Ну гаразд іди спати. Зараз моя черга.
Раптом, десь в низу, пролунав страшний рев. Друзі притихли і прислухались, та знову запанувала тиша.
-- Це мабуть одна з тих червоних ящірок-охоронців. — здогадався Теймур.
-- Якщо вона так кричить, то яка ж вона завбільшки?— тихо, наче боявся що його почує ящірка, промовив Капер.
-- Мабуть здоровенна. Ну добре, я пішов .— віддавши свій пост, вугляр влігся , та до ранку так і не стулив очей.
Він чув як на варті змінювалися його товариші, як декілька разів ревли в низу Бахтарові створіння, як шурхотіли в траві якісь дрібні істоти, але весь цей час він бачив перед собою лише Міленку, кохану свого товариша. Він ніяк для себе не міг вирішити, як йому вчинити. Дівчина припала йому до серця. «Вона ще така юна і не знала справжнього кохання, можливо, вона зовсім і не кохає Карола, а лише симпатизує йому. Та і для Карола це перше захоплення і не відомо чи не зустріне він, когось привабливішого для себе. Хоча Карол мій товариш , а не знаю, що мені робити. Може трохи почекати з вибаченнями і подивитися, як то воно в них складеться?»-- так лежачи в високій траві, розмірковував Теймур.
На сході почало світлішати небо, скоро прокинеться Алагір.
-- Час вирушати. — скомандував Крахун. — Поки зійдемо в низ, зовсім розвидниться.
Бахтару цієї ночі, було на душі неспокійно, він все крутився в своїй постелі, нарешті не витримав безсоння , встав , підкинув в вогонь хмизу. Деревина затріщала і спалахнула яскравими язиками полум’я, освітивши чаклунове житло. Це була невелика печера, обставлена так само, як і та підземна кімната, про яку мандрівникам розповідав Крахун. Вже багато років він проживав тут на самоті, створюючи своїх чудовиськ, величезне, руйнівне військо, що і сам став, на них, трохи схожим. На худому із запалими щоками обличчі, світилися налиті кров’ю очі, під ними темні, аж сині кола, безбарвні губи тонкою ниткою виднілись під загостреним носом. Лють і заздрість висушили і без того невелике, його тіло і зараз він нагадував ящірку, що бігала по печері з кутка в куток. Бахтар на мить спинився посеред свого помешкання, наче щось пригадав, потім підбіг до полиці і взяв величезну книгу. Вона була такою важкою, що він ледве дотяг її до столу, розгорнув і почав читати заклинання на якійсь дивній мові, швидше це нагадувало бубоніння. Потім взяв до рук колбу з рожевим порошком і посипав ним сторінку в яку дивився, літери розпливлися і замість них з’явилися обриси магічного кордону, який відділяв його від зовнішнього світу. Чаклун уважно роздивлявся кожен камінчик, кожен кущик, кручі скель , але так нічого і не побачив. Розчарований, він з люттю захлопнув книгу і пішов до ліжка. Лише надворі почало сіріти, він знову вскочив і підійшов до велетенського монстра, який лежав біля входу до його печери . Він вдарив його ногою, той знехотя відкрив очі і повільно підвівся. Бахтар заліз на чудовисько, усівся йому на шию і примусив рушити. Захолонувши за ніч, ящірка ледь пересувала ноги, та підкорившись наказові рушила в перед…
Мандрівники підійшли до краю скелі і дістали мотузки.
-- То як будемо опускатися? Ці линви закороткі , щоб дістати аж до дна провалля. Теймуре, може ти щось підкажеш. — звернувся до вугляра, Мозус.
-- Берете мотузку, складаєте в двоє і чіпляєте згином за камінь, тільки камені вибирайте уважно, щоб бува не зломились. — почав роз’яснювати хлопець. — Потім хапаєтесь одразу за два кінці і спускаєтесь до підходящого, щоб стати, виступу. Стягуєте мотузку і все починаєте спочатку.
-- Зрозуміло!— вигукнув Шутім.
Коротун боявся великої висоти, та не хотів цього показувати, він ніяк не міг вгамувати тремтіння в ногах і щоб якось заспокоїтись, ходив вздовж скелі в зад , в перед.
-- Линв лише чотири, тому розіб'ємось на пари. — вирішив Мозус. — Шутім спускатиметься з Крістуром, я з Крахуном, Карол з Плато, а Капер з Теймуром. Всім зрозуміло?
Друзі закивали головами і почали спуск.
-- Шутіме, іди сюди, ось непогана зачіпка. — гукнув коротуна Крістур і почав опускатися до низу.
Поряд, здавалося майже без зусиль, ліз вугляр. Він швидко перебирав ногами по скелі, ковзаючи руками по мотузці.
-- Що значить практика. — позаздрив йому болотник.
Теймур лише посміхнувся. На початку спуску проблем не було, повільно але впевнено, друзі підкорювали скелю і пройшли вже половину шляху. Та несподівано з під ноги Мозуса, вискочив великий камінь і з гуркотом, відбиваючи ще сотні таких самих уламків, полетів до низу. Від несподіванки, Мозус відпустив один кінець мотузки і швидко посунувся вниз не встигаючи знайти для ніг опори. Крахун, що ліз за ним намагався зупинити мотузку, але вона не підкорювалася маленьким рукам, крихітний чаклун не міг втримати таку гору м'язів, як Мозус. Ще мить і вони, у двох, упадуть на гостре каміння. Крахун обома руками вчепився в повзучу в гору линву і разом з нею почав підійматися. Всі завмерли, не маючи змоги їм допомогти. Найближчими до потерпаючих, були Карол і Капер, болотник вже міцно стояв на ногах, а хлопчина ще опускався, він зрозумів, що хоче зробити чаклун і попрохав товариша розгойдати мотузку. Капер зробив це якраз вчасно , хлопчина встиг ухопитися майже за самісінький кінець, повзучої до гори линви і повиснути на ній , відпустивши свою. Падіння Мозуса зупинилося, чоловік ледве переводив подих.
-- Мозусе, шукай куди стати. — гукнув йому Карол.
Друзі потроху приходили до тями. Зачепившись за скелю, чоловік став на ноги, він міцно тримав мотузку, на другому кінці якої, висіли Крахун і Карол.
-- Теймуре, що робити далі?—спитав він у вугляра.
-- Тобі, нічого , лише тримай. Карол нехай спробує повернутися на свою линву, а ти Крахуне, знову візьмись за обидва кінці і потихеньку опускайся, поки теж не станеш на скелю.
Зробили все, як порадив Теймур. Карол повернувся на свій маршрут, чаклун правда трохи повозився, та все врешті решт , обійшлось добре і мандрівники продовжили спуск. Вже зовсім розвиднилось і сонце ось, ось зазирне своїм золотим оком на дно каньйону. Мозус , Капер і Плато вже злізли, іншим залишилося лише кілька метрів, коли почувся зичний, сильний крик. З протилежної скелі до них, розправивши свої велетенські крила наближався хестур. Сонячні промені розбудили його вчасно, щоб він зміг побачити здобич, що ворушилася зовсім поруч, на дні ущелини.
-- Ніхто не рухайтесь! Притисніться до каміння!— крикнув Крахун і сам сховався за виступаючий гостряк.
