Федія (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна (книги онлайн полные версии TXT) 📗
Чорний хід знайшли швидко. Карол за допомогою нескладного закляття відчинив засови, і друзі вийшли на зовні. В далечі, на обрії виднілась гора з трьома вершинами, до неї і пішли мандрівники. Холодний вітер жбурляв їм в обличчя хмари куряви. Все навколо було вкрито пилом, і найменший порив вітру здіймав його до гори. Пил засипав очі, забивав ніздрі, тріщав на зубах, і від того, хоч жарко не було, постійно хотілося пити. Темні хмари звисали низько над землею, і здавалося змішувалися з курявою.
--- Який непривітний світ. --- промовила Хета.
--- Так. Магра змусила наших крихіток жити тут. --- скрушно захитав головою Теймур.
--- Бачити все життя перед собою мертву землю, чорне небо, змучених непосильною працею і знущаннями рабів, хто не скам’янів би душею і серцем. --- в голосі Карола чувся розпач. --- Невже ми спізнилися, друже? Невже наші діти стали схожими на служителів Магри і Темхуса?
--- Я не вірю в це! Кароле Боги Світла і Добра не полишали їх і тут! Ні Севіла, ні Федія не стали чудовиськами, вони наші діти! --- слова друга, трохи заспокоїли чарівникові серце.
Втікачі терпляче чикали коли їх нагукають. Вони чули як охоронці проводили перевірку, рахуючи рабів. І ось нарешті почувся знайомий голос:
--- Агов, де ви там? Вже можна іти. --- це їх гукав Шагар.
Луна і її супутники вийшли із укриття. Каменяр помахом позвав їх за собою. Втікачі повільно ішли вздовж виритого людськими руками яру. Вони ховалися за великими брилами породи, щоб не потрапити варті на очі. Шагар легко орієнтувався в копальні, знав де знаходяться вартові і приміщення охоронців, тому швидко довів своїх нових знайомих до печери в якій мешкала потрібна їм людина.
--- Де Лазар? --- спитав каменяр у першого, хто трапився їм при вході до печери.
--- Он, біля того вогнища.
Втікачі підійшли до вказаного місця. Всі, хто сидів біля багаття, звернули на них увагу. Насторожені погляди зміряли прибулих з ніг до голови. Та коли розгледіли між ними Шагара, заспокоїлись, і запросили до свого товариства.
--- Що таке важливе змусило тебе, Шагаре, покинути сховок після відбою? --- спитав один з місцевих каменярів.
--- Ти Лазарю, і твої знання. --- Пояснив Шагар.
--- Ти про що?
--- Цім людям потрібно відшукати засипану шахту в якій знаходиться «камінь чарівника».
--- Навіщо?
--- Щоб вибратись з цього світу. Подивись на цих дівчат, вони живі. Їм не місце у Світі мертвих. Допоможи Лазарю. Той камінь може підказати їм шлях.
--- Я весь час думав, чому я досі існую у цьому сто проклятому світі? --- задумливо промовив старий каменяр. --- Можливо заради саме цієї миті, коли я зможу хоч комусь стати в пригоді? Звісно я допоможу вам! Я сам відведу вас до тієї копальні.
--- Боги Світла і Добра не полишили вас, діточки мої. --- у захваті промовила Наріта. --- Нехай вони благословлять і вас, Лазар. Я і уявити не могла, що хтось зможе нам допомогти.
--- Жінко, ми стільки настраждались, і так довго виглядали смерті, що вже ніщо нас не зможе налякати. Якщо те, що ви задумали, може нашкодити Магрі, то навіть вічне горіння в її утробі, не страшне. --- відповів Лазар.
--- То коли ми підемо? --- спитала Луна.
--- Ближче до світанку. Тоді навіть вартових зморює сон, і вони не такі уважні.
--- Так що, є час трохи відпочити. От і відпочивайте, а я повертаюсь. --- мовив до своїх нових знайомих Шагар.
--- Дякуємо тобі за допомогу. --- потис руку каменяреві Тевій. --- Ми не забудемо твоєї послуги.
--- В цьому, я однодумець з Лазарем. --- відповів каменяр, і зник у темряві.
Ніч здавалась нескінченною. Втікачі як не намагалися, так і не змогли стулити очей. Нерви були настільки напружені, що навіть втома, не змогла їх розслабити. Нарешті Лазар скомандував у дорогу. Найважче було покинути копальню. Варта була повсюди. Втікачам довелося навіть повзти, щоб не потрапити її на очі. Нарешті можна було розслабитись. Охоронці залишились далеко по заду, а попереду таємниче, невідоме і небезпечне. Лазар упевнено вів їх у перед.
--- Ти добре знаєш шлях? --- спитала в нього Наріта.
--- Я, цією дорогою, в своїх мріях, мандрував щоночі. Я був упевнений, що ця моя таємниця, колись, комусь знадобиться. Нам би тільки непоміченими дістатися до скам'янілого лісу, а там безліч нір і дірок де можна сховатися. Одна з тих дірок і веде до засипаної шахти.
--- Ти впевнений що зможеш її знайти через стільки часу? --- засумнівався Тевій.
--- Хлопче, коли шахтарі знайшли камінь, то жерці перелякалися. Сам Темхус приходив на нього дивитися. Всіх, хто був цьому свідком, навіть не захотіли приносити у жертву. Їх просто залишили в середині копальні на вічні страждання. Адже ніхто з шахтарів не може померти поки його не уб’ють. Одним з тих знедолених був я. Всі виходи були засипані, і ніякої надії на порятунок не було. З розпачу, мої товариші, один за одним накладали на себе руки. Та я не здавався. Мною оволоділа лють. Я дав собі слово що виберусь з шахти і помщусь за своїх друзів і за себе. Не знаю скільки я блукав темними тунелями. Я майже втрачав розум. Я то починав марити, то впадав в істерику. Та заспокоюючись ішов далі. Нарешті мою упертість було винагороджено. Я побачив тьмяне світло, і вийшов на поверхню у скам'янілому лісі.
--- А як ти знову опинився на копальні?
--- Сам повернувся. Жити одному на цій мертвій планеті, все одно що блукати в підземеллі. Тут не знайти ні води ні їжі, а на копальнях, хоч і обмаль, та все ж дають. Я розумів, що мені не варто розповідати звідки я прийшов, тому сказав, що коли переводили з однієї копальні на іншу відстав від гурту і заблукав.
--- І тобі повірили? --- здивувався Тевій. Він сам охоронець і знав що буває з рабами які відстають. Їх одразу відправляють у головний храм.
--- Те, що я зараз з вами, цьому доказ. Я впевнений що Боги Світла і Добра врятували мене, саме для цього. Я добре запам’ятав місце звідки піднявся на поверхню, а для більшої упевненості, ще й намітив.
Настрій у втікачів був пречудовий. Тевій розповідав всякі смішні випадки, і дівчата весело сміялися, не боячись неочікуваної небезпеки. Та Наріта і Лазар були не діти. Вони уважно роздивлялись на всі боки. І не даремно! Попереду почувся брязкіт обладунків бійців Магрового війська.
--- Швидше ховайтеся! --- гукнув до супутників Лазар, і потяг їх за найближчі камені.
Втікачі лежали затамувавши подих, боячись навіть поворухнутися. Та це їх не врятувало. Загін охоронців швидко наближався. Вони мали наказ знайти втікачок, тому обдивлялися всі можливі сховки на своєму шляху. Заглянули вони і за купу каміння, де і ховалися Луна зі своїми друзями. В першого з них, що рушив до втікачів, полетіла стріла, яку випустив з арбалета Тевій. Луна теж не розгубилась, вона блискавицею кинулась до підстреленого вояка і вихопила в нього меч. Дівчина зійшлась в двобої з командиром загону. Ще один вояк впав від стріли хлопця. Тепер вже була озброєна і Ніла. Дівчата бились несамовито. Вони відстоювали свою свободу, і право повернутися до рідних. Лазар і Наріта жбурляли, у Магрових охоронців, каміння. Та бій був не рівний. Сильні руки охоронців не можна зрівняти з дитячими. Поволі втікачів затискали в глухий кут.
Карол з друзями ішли всю ніч. Вони боялися втратити навіть мить, бо від того як швидко вони повернуться в свій світ залежала доля тих, хто бився зараз на розвалинах храму в Далмарії.
--- А якщо дівчата не схочуть з нами іти? --- спитав Теймур. Він озвучив те, про що Карол навіть боявся думати.
--- Силою поведемо! Потім пояснимо, що і до чого.
--- А як ми їх упізнаємо, адже ми не бачили дівчаток, так би мовити, тринадцять років?
--- Ми не бачили їх тринадцять днів! --- майже закричав молодий чарівник. --- А потім, ти вважаєш, що замок до якого ми йдемо, переповнений молодими дівчатами?
Теймур не образився на відповідь друга. Він розумів що Карол теж дуже переживає. Він лише скрутно похитав головою і плеснув чарівника по плечу. Карол прийняв цей жест як вибачення, і у відповідь потис Теймурові руку. Ні Хета, ні Плато в розмову не встрявали. Їм важко було зрозуміти почуття двох молодих батьків, які загубили немовлят, а зараз ішли за майже дорослими дітьми. Єдине що вони могли, це підтримувати і допомагати їм, чим тільки можна. Плато першим почув дзвін металу. Хтось б’ється на мечах. Досвідчений воїн не міг ці звуки сплутати ні з якими іншими
