Федія (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна (книги онлайн полные версии TXT) 📗
--- Я провірю чи можна туди спуститися. --- визвався Тевій.
--- Я з тобою. --- не відпустила його самого Луна. --- Там може бути небезпечно.
Хлопець не заперечував. Вхід до шахти виявився не глибоким, і в неї легко було спуститися. Внизу Тевій і Луна знайшли проржавілу масляну лампу. В ній було трохи оливи, і їм вдалось її запалити. Тут, в низу, втікачі не боялися, що вогонь побачать їхні переслідувачі. Вони уважно роздивились навколо. Знайшли кілька ще не палених факелів, які шахтарі використовували для освітлення шурфів.
--- Як ти гадаєш, в цієї шахти ще є входи? --- спитала дівчина у Тевія.
--- Важко сказати. Є великі шахти з кількома входами, та вони не завжди з’єднуються між собою. Яка ця з першого погляду не оціниш. Треба пройти далі.
--- Тоді давай нагукаємо няню і Нілу і підемо всі разом.
--- Я згоден. Тут можна знайти і сховок і шлях до втечі. І ходити туди-сюди, не обов’язково.
Невдовзі, вже всі разом, втікачі брели темними коридорами підземелля. Факели використовували економно. Наступний запалювали лише тоді, коли попередній згоряв вщент. Дуже раділи коли знаходили недопалки факелів залишених шахтарями. Тунелі були різними: широкими і низькими, високими і вузькими. Деякими доводилось лізти навкарачки. Кілька разів потрапляли у великі підземні печери видовбані рудокопами. З них вело кілька проходів. Втікачі починали сперечатися між собою, в який саме іти. Та ішли завжди саме у той на який вказувала Луна. У дівчини було якесь передчуття шляху. Наче щось невідоме кликало її до себе. Та кінця шляху не було видно.
--- Може з відси немає іншого виходу. --- втрачаючи надію, спитала Ніла. Вона як і всі інші вже немала сили іти далі.
--- Ні вихід повинен бути. В нас є повітря хоча не дуже свіже, а це означає протяг. --- стомлено витираючи пил на обличчі відповіла Луна.
--- Давайте трохи поспимо. --- запропонувала няня. --- Нам вже нікуди поспішати. Наберемось трохи сил, а тоді знову будемо шукати вихід.
--- А я, взагалі не розумію, навіщо було сюди спускатися, якщо тепер намагатися відшукати вихід, щоб вийти? --- знизав плечима Тевій. --- Перечекаємо тут трохи, а потім повернемось туди, звідки прийшли. Тут нас точно ніхто не знайде, а харчі і вода у нас є.
--- Можливо ти правий. Та якась невідома сила підказує мені, що треба рухатись в перед. Назад повернутися, як ти кажеш, ми завжди вспіємо.
На цьому невелика суперечка скінчилася. Трохи перекусивши всі вклалися відпочивати. Сон прийшов швидко він наче м’якою, теплою ковдрою накрив втікачів. Зараз вони були вільні, і це був їхній перший сон на свободі. Луні снилося, що вона іде по темному коридору все глибше у надра планети. Її факел згасає, і вона опиняється у непроглядній темряві. Та це виявляється порятунком для неї, бо далеко по переду вона бачить світло і поспішає до нього. Вона потрапляє у печеру стіни якої світяться самі по собі. Там вона бачить молодого чоловіка і жінку. Вони чикають на неї. В обличчі чоловіка, Луна помічає щось знайоме і рідне. Вона вже десь його бачила. Дівчина намагається підійти до нього ближче, та мішає провалля, що звідкись узялось між ними. Єдине що вона змогла розгледіти , це медальйон у нього на грудях. На прикрасі зображена змія що обвила кинджал. Жінка,що стоїть поряд з чоловіком, теж має медальйона, але у вигляді сонця. Ці двоє показують їй у глиб печери. Там лежить великий прямокутний камінь. На тому камені висічені якісь письмена. Ось Луна бачить камінь просто перед собою,та прочитати на ньому нічого не може. Вона озирається, щоб попросити помочі у незнайомців, та замісто їх до неї наближається якесь вогняне страхіття з єдиним але страшним, великим, спопеляючим оком. Дівчина закричала і проснулась. Навкруги була все таж непроглядна темінь.
--- Тобі щось наснилось, дитинко моя. --- почувся голос няні.
--- Такого страхіття я ще ніколи не бачила у вісні. --- відповіла Луна.
--- Що то за страхіття? --- поцікавилась сестра.
Дівчина розповіла все що запам’ятала. Уважно вислухавши її, Наріта задумливо промовила:
--- Цей сон не з проста. Колись давно, ще тільки но, як я сюди потрапила, і працювала на копальні, я чула розповідь каменярів. Вони розповідали, що в одній з шахт рудокопи знайшли камінь, схожий на той що тобі приснився. Почувши про це, жерці одразу всіх з відти вигнали, а шахту засипали. Бо начебто той камінь розповідав про те, як можна знищіти Магру. А створив його білий маг, перший з усіх магів. Він проник у минуле і залишив нам попередження. Якщо в тобі, мила моя, є зародки чарівної сили, то саме тобі і повинна відкритися таємниця цього каменю.
--- А якщо ми, зараз саме у цій шахті? --- висловив припущення Тевій. --- І саме ця таємниця веде тебе у перед? Тому ти ведеш нас все далі і далі.
--- Але ж, Наріта каже що шахту засипали. --- засумнівалась Ніла.
--- А якщо якийсь з проходів пропустили, і саме в нього ми і потрапили? --- не здавався хлопець.
--- Не сперечайтесь. Пішли краще далі, поки є чим освітлювати шлях. --- запропонувала Луна.
Всі погодились. Її дивний сон, і загадка пов’язана з ним, наче додала сил втікачам. Запаливши факела вони рушили у перед. Пройшовши трохи вслід за сестрою, Ніла несподівано спитала:
--- Скажи Луно, як ти вважаєш, ті чоловік і жінка у твоєму сні, то наші мама і тато?
--- Не знаю. Я ніколи не бачила себе зі сторони, та на них ти, точно не схожа.
--- А які вони були?
--- Жінку я не розгледіла як слід. Запам’ятала лише що вона висока, статна і красива з довгим темним волоссям. Чоловіка розгледіла краще. В нього теж темне волосся але стягнуте на потилиці стрічкою. Він красивий, у нього добрі сірі очі і невелика борода. Ще я запам’ятала медальйони у них на грудях. От і все.
--- Твої очі теж красиві і сірі. --- вирвалось у Тевія. Та засоромившись своєї несподіваної сміливості, він одразу замовк.
--- Як це втекли? --- витріщився на старшого вихователя Темхус. --- Ти ж казав, що вони поважають Магру і готові їй служити!
--- Я не знаю. Вони вилізли через вікно. Їм поміг один з охоронців. --- злякано белькотів жрець.
Бідолаха майже лежав в ногах у Темхуса. Він розумів що для нього все скінчено, але з усіх сил намагався відстрочити неминуле.
--- Ми обшукали все навколо замку, вони наче крізь землю провалилися. --- виправдовувався жрець.
--- Крізь землю?--- блиснув очима син Магри.
Несподіваний здогад блискавкою пронизав його свідомість.
--- Крізь землю! Шахта! А ви шукали під землею? --- запитав у вихователя Темхус.
--- Ні.
--- Поблизу старого замку є шахти?
--- Так. Є одна. Ну це та, що з чаклунським каменем. --- згадав жрець.
--- З каменем? То чому ви там не шукали?
--- Але ж вона давно засипана.--- виправдовувався бідолаха, сподіваючись, що можливо його простять і дадуть змогу реабілітуватись.
Та сподівання були марні. Темхус кинув в нещасного вогняний шар, і в мить спопелив його. Син зла обвів поглядом присутніх.
--- Хот з вас бажає такої ж долі?
У відповідь мертва тиша. Слуги Темхуса і Магри боялися навіть ворухнутися.
--- Даю вам строку, до Дня вшанування. Не приведете втікачів, всі станете жертвами. --- крижаним голосом пообіцяв верховний жрець. --- В першу чергу, знайдіть засипану шахту, і обстежте її.
Жерці в знак покори вклонилися своєму повелителю, і не розгинаючись, задкуючи залишили тронну залу. Темхус стомлено підвівся і підійшов до колодязя, на дні якого спочивала його мати. З ями пашило жаром, і підіймалися до гори випари сірки. Син зла на повні груди вдихнув те зловонне повітря.
--- Мабуть, не виїде по доброму з тим чаклунським виродком, мамо. Доведеться її убити. Так буде безпечніше для тебе… --- він трохи помовчав і додав: --- … і для мене.
Втікачі зайшли так далеко, що про повернення назад не було і мови. Вже майже догорів останній факел, а кінця підземному тунелю не було видно.
