Ерагон. Найстарший - Паолини Кристофер (книги онлайн txt) 📗
Від удару Ерагон закрутився в повітрі на всі боки, але зумів вирівняти свій політ і тепер невблаганно наближався до землі. Зрозуміло, він міг би зупинитись, вимовивши закляття, але це б остаточно його знесилило. «Ну ж бо, Сапфіро, де ти?» — гукнув юнак, роззираючись на всі боки.
Дракон з'явився зовсім несподівано — склавши крила, він стрімко підлетів під Ерагона й почав пригальмовувати, щоб той устиг спланерувати прямісінько в сідло.
«Більше ніколи так не роби», — різко мовила Сапфіра.
«Але ж у нас вийшло!» — задоволено вигукнув юнак, позираючи на закривавлений меч.
Утім, радіти було зарано. Тепер Сапфіра опинилась під червоним драконом, що продовжував атакувати згори, женучи її вниз. Усі спроби змінити напрямок польоту були марні. Дракони просто падали, час від часу кусаючи одне одного й дряпаючи пазурами.
«Гаразд, Сапфіро, сідай, — відчайдушно загукав Ерагон. — Я битимусь із ним на землі».
Не заперечуючи, геть скривавлений дракон спустився на берег річки. Ерагон, зістрибнувши на галявину, тупнув ногою, перевіряючи, чи не слизько буде пересуватись. За мить ворожий дракон промайнув у них над головами й приземлився на іншому кінці галявини. Він піджав поранену задню лапу й увесь аж тремтів від утоми.
Ворог неквапом зіскочив з дракона й почав оглядати його рану. Ерагон знав, що власник пораненої істоти відчуває зараз той самий біль, що й його вірний друг. Пробелькотівши якесь закляття, супротивник швидко загоїв рану й нарешті зиркнув на юнака.
«Як йому вдалося зробити це так швидко?» — аж здригнувся Ерагон, сподіваючись, що перед ним не Галбаторікс, дракон якого був чорний.
Чіпляючись за цю рятівну думку, він рушив уперед, а Сапфіра з червоним драконом залишились осторонь.
Вершник змахнув мечем, навіть не чекаючи, доки Ерагон почне захищатись. Юнак відбив удар, викресавши сніп іскор, і почав бити у відповідь, швидко й сильно. Утім, відтіснивши супротивника до краю галявини, він так і не спромігся його здолати. «Схоже, він передбачає кожен мій удар! — раптом промайнуло в Ерагоновій голові. — Якби ж я міг хоч трохи відпочити, то, певно, здолав би ворога, але зараз про це годі й мріяти». Цей вояк не був ельфом, але технічно значно перевершував і Ваніра, й Ерагона.
Юнак неабияк схвилювався, коли відчув, що починає втрачати сили, а його суперник тим часом отримав лише подряпину на обладунках. Останні запаси енергії, що їх мали Зарок і Оромисів пояс, майже вичерпались, тож Ерагон почав відступати, а ворог швидко відтіснив його на центр галявини.
Зарок відразу ж став важким, поранене плече палало від болю, піт заливав юнакові обличчя. І навіть думка про те, що він має помститися за смерть Ротгара, ніяк не допомагала.
Урешті-решт, Ерагон послизнувся й упав. Не збираючись помирати на землі, він схопився на ноги й знову кинувся на ворога, що вибив з його рук зброю лінивим помахом меча.
Те, як ворог відсалютував переможеному, здалось Ерагонові до болю знайомим. Якийсь час він ошелешено роздивлявся дворучний меч супротивника, а потім спробував зазирнути йому в очі крізь отвір у шоломі.
— Але ж я знаю тебе! — нарешті вигукнув Ерагон.
Кинувшись до вояка, він зірвав із нього шолом і вражено застиг… Перед ним стояв Мертаг.
СПАДОК
— Трхриста Віндр, — посміхнувся Мертаг, і розгубленого Ерагона відкинуло на двадцять футів. Сапфіра обурено загарчала, але юнак, скрутившись від болю, не видав жодного звуку. Радість від несподіваної зустрічі з другом в одну мить змінилась на лють і образу.
— Ти ніколи не здаєшся! — гукнув до нього Мертаг.
Ерагонове серце облилося кров'ю. Адже це була сцена з його давнього видіння. Переможений вершник на землі в зім'ятому шоломі й скривавлених обладунках…
— Виходить, ти живий, Мертагу, — насилу звівся збентежений юнак на ноги. — Як тобі пощастило вижити, адже ургали затягли тебе в підземелля? Шукаючи тебе, я бачив одну тільки темряву.
— Ти нічого не бачив, — сумно посміхнувся Мертаг. — Так само, як і я, коли шукав тебе в Урубейні після того, як тебе схопили.
— Але ж ти помер! — у розпачі вигукнув Ерагон. — Ти загинув під Фартхен Дуром. Арія знайшла в тунелі твій скривавлений одяг.
— Ні, не помер. Це була витівка Близнюків. Це вони, змовившись з ургалами, заманили нас у засідку, вбили Аджихада й узяли мене в полон.
— Але чому ти погодився служити Галбаторіксу? Ти ж казав, що ненавидиш його!
— Погодився? — злісно розреготався Мертаг. — Нічого подібного! Просто Галбаторікс затьмарив мій розум, помстившись за те, що я втік від нього, й витягнув з мене інформацію і про тебе, і про Сапфіру, і про варденів.
— Отже, ти нас зрадив! Я оплакував тебе, а ти нас зрадив! — похнюпився Ерагон.
— У мене не було вибору.
— Виходить, Аджихад таки мав рацію, коли замкнув тебе. Треба було залишити тебе гнити в тій в'язниці.
— У мене не було вибору. Розумієш? — загорлав Мертаг. — А після того, як для мене виростили Шипа, Галбаторікс змусив нас присягнути йому на вірність.
— Ти прямо, як твій батько, — сумно всміхнувся Ерагон.
— Помиляєшся, друже. Я значно сильніший за Морзана. Галбаторікс навчив мене таких магічних прийомів, які тобі й не снилися. Навіть ельфи бояться використовувати ці закляття. Вони справді страшні, бо знищують ворогів і виконують бажання.
— Але ж вони мали залишитись таємницею, — нагадав юнак.
— Якби ти бодай трохи знав про них, то не казав би так, — відповів Мертаг. — Бром нічого в цьому не тямив. А твої ельфи? Та вони ж тільки й уміють, що переховуватись у лісах! До речі, ти сам схожий на ельфа. Це Ісланзаді допомогла? Утім, мені все одно, згодом я сам про все дізнаюсь.
Прослідкувавши за поглядом Мертага, Ерагон несподівано побачив Близнюків, що, регочучи, жбурляли вогняні кулі у військо варденів. Утім, вони не помічали того, що бачили Ерагон з Мертагом. Ззаду до Блюзнюків підкрадався Роран!
«Куди ти, божевільний! — подумки загукав юнак кузену. — Мерщій тікай! Вони вб'ють тебе!»
— Зачекай, — зупинив його Мертаг. — Давай поглянемо, що він з ними зараз зробить. Адже Близнюкам так подобалось катувати мене в полоні.
— А ти не попередиш їх?
— Даю слово вершника, — криво посміхнувся переможець.
Вони разом стежили за тим, як Роран, підкравшись до Близнюків, несподівано вискочив з-за гори трупів і, змахнувши молотом, ударив одного з товстунів по голові. Другого спіткала така сама страшна смерть. Ставши ногою на мертвих ворогів, Роран видав бойовий клич.
— І що тепер? — спитав Ерагон, відвертаючись. — Ти вб'єш мене?
— Звісно, ні. Ти потрібен Галбаторіксу живий.
— Навіщо?
— А хіба ти не знаєш? — здивувався Мертаг. — Це все через Сапфіру. Дракон, що має вилупитись із яйця, яке береже Галбаторікс, буде самцем. Якщо Сапфіра матиме від нього дітей, то рід драконів поновиться. Як же ти не розумієш? Галбаторікс не збирається винищувати драконів, він, навпаки, хоче відновити традицію вершників та об'єднати Алагезію.
— Він? — перепитав юнак. — Той, хто знищив вершників?
— На те були певні причини, — ствердно кивнув Мертаг. — Вони були старими й зажерливими, от ельфи й скористалися їхнім марнославством, щоб підкорити людей. Їх слід було знищити, щоб розпочати все знову.
— То ця битва, яку ми бачимо, виходить, теж заради світлого майбутнього? — спитав Ерагон. — Твій Галбаторікс тільки те й робить, що бреше, вбиває й маніпулює людьми. І ти це чудово знаєш, тому що сам недавно тікав від нього. До речі, ще зовсім не пізно передумати, Мертагу. Ми з Арією могли б звільнити тебе від закляття Галбаторікса. Приєднуйся до нас, разом ми допоможемо варденам, здобувши славу, а не вічну ненависть людей.
— Ти не допоможеш, Ерагоне, — трохи помовчавши, відгукнувся вершник. — Ніхто, крім самого Галбаторікса, не звільнить нас від нашої присяги. Ми його раби… навіки.
— Тоді дозволь нам із Сапфірою тебе вбити, — несподівано мовив юнак.
— Навіщо, друже?
