Загнуздані хмари - Романівська М. (книги онлайн полностью бесплатно TXT) 📗
Раптовий м'який поштовх примусив Галинку спертись на стінку.
— Ось ми й на землі! — сказав Мак.
ЧОРНА І БІЛА
Станція дощування приземлилась саме тоді, коли прибув Ролінський.
Він вийшов із кабінки ракетоплана, ступив на чистий пісок круглого аеродрому і здивовано подивився на своєрідну станцію-дирижабль. Вигляд у професора був урочистий, чорний сюртук облягав сутулу постать, а під неголеним підборіддям стирчав синій галстук, на якому щось яскраво блищало. У руках він тримав невеличкий закритий кошик.
— Добридень, Миколо Івановичу! — весело крикнув йому Горний, виходячи з Раєю з дверей станції. В його голосі звучало задоволення, бо вся постать Ролінського виявляла якусь розгубленість перед величною спорудою — «Переможцем».
У блакитній великій кабіні автоматично відчинились всі вікна і блиснули рядом скляних очей в наступі сонця. Воно осіло в заломах скла і влилось в усі закутки кімнат.
Мак і Галинка теж вибігли на повітря. Муха задоволено пирхнула і, вислизнувши з Макових рук, почала обнюхувати землю. Її хвостик закрутився, як пропелер, і раптом завмер. Муха підозріло потягла носиком повітря і зупинилась: їй не сподобався чужий, що розмовляв з начальником.
Власне кажучи, не сподобався не сам чужий. Серед знайомих запахів Мусі дуже не сподобався один — яскраво ворожий її собачій вдачі.
— Там я взяв дещо… з своєї лабораторії, — поспішно заговорив професор, намагаючись приховати своє хвилювання, — треба, щоб знесли обережно!
— Будьте спокійні! — усміхнувся Горний.
Рая, сяючи усмішкою, пішла до літака, де робітник аеродрому вже вивантажував речі професора.
Мак з цікавістю розглядав гостя, і Галинка теж вистромила свій цікавий носик з-за його спини. Але цієї ж миті вона з гримасою одсунулась назад.
— Ти чого?.. — поцікавився Мак.
— Знаєш, у нього на комірі павук! — з жахом зашепотіла Галинка.
— Що?.. — здивувався Мак.
Але, підійшовши до професора ближче, він усе зрозумів. На галстуку Ролінського блищала майстерно зроблена шпилька, що мала вигляд цієї злощасної істоти, якої рішуче не переносила Галинка. Це був художньо виточений з черепашки блискучий павук. Тільки пильно придивившись, можна було впевнитись, що він неживий. Ця річ була прощальним подарунком професорові від його старого сторожа Мустафи, що на дозвіллі виготовляв такі речі.
— Шпилька! — зашепотів Галинці Мак і, мало не наштовхнувшись на професора, поспішив привітатись.
— Здрастуйте, професоре! Я — Мак Горний. Професор неуважно подивився на Мака, як дивляться на придорожній кущ. Усю увагу Гюго в цей час привернув власний кошик, якого він ніс у руках. Макові здалося, ніби в віконцях-дірочках цього кошика щось майнуло. «Що там таке?..» — подумав він. Муха загарчала і кинулась на Ролінського. Вона зрозуміла, що ворожий їй запах ішов з кошика чужого.
— Мухо! — гримнув на неї Мак.
Але тут сталося щось неймовірне. Кошик у руках Ролінського зненацька розкрився, і звідти вистрибнула на землю біла муфта. На цю рухливу муфту прожогом кинулася Муха і покотилась з нею в поєдинку.
— Марго! Моя Марго! — в розпачі закричав професор. — Рятуйте її!
Тоді лише всі побачили, що це була не муфта, а прекрасна ангорська кішка.
Мак одразу кинувся розбороняти чорно-білий клубок. Та скільки він не кричав на Муху, вона не залишала поля бою.
— Маку!.. Маку!.. Ти їх водою!.. — додумалась Галинка.
Мак прожогом помчав до кімнати, і незабаром струмок води з глечика вп'явся у чемпіонів. Вони лишили одне одного, і Ролінський встиг схопити на руки свою Марго, хоч і поплатився за це: Муха вкусила його за руку.
На руці професора проступила кров, та Ролінський не помічав: він гладив свою улюбленицю.
— Ах, яка ж це красива кицька! — раптом щиро сказала Галинка.
Це було бальзамом для схвильованого старого. Він милостиво подивився на дівчинку поверх своїх окулярів і підтвердив:
— О, це кицька незвичайна!
Горний, попросивши вибачення за неввічливість Мухи, швидше запросив професора до корабля, йому було дуже ніяково. Рая взялась мазати йодом професорові поранений палець.
— Злочинниця!.. Злюка! Скандалістка! — відчитував Мак Муху.
Галинка знову заметушилася, збираючись додому, — про це їй нагадав гуркіт вантажного поїзда з вертольотів, що знижався над аеродромом. Повітряний поїзд прибувай сюди рівно о третій годині дня.
Короткий сигнал залунав згори, і на хвилинку завмерли в повітрі, мов насторожені птахи, вантажні вертольоти. Тоді з одного з них на площадку аеродрому полетів великий тюк, зовсім низько над землею розкрився парашут, і тюк плавно опустився на землю. Скинувши вантаж, поїзд полетів далі.
Вдалині на шляху знялася курява. То мчала по вантаж автомашина. Галинка наставила руку щитком, пильно придивляючись, і раптом радісно застрибала:
— Це наші з «Півдня»!.. Я знаю — це для них запасні частини для машин. От я з нашими й поїду.
Колгоспники на автомашині побачили дирижабль, і веселі крики привітань залунали в повітрі:
— До-що-вій стан-ці-ї при-ві-і-т!..
З вікна висунулась срібляста голова Горного; усміхаючись, вчений вітав колгоспників.
Галинка і Мак побігли до авто і, поки колгоспники вантажили тюк, дівчинка зручно влаштувалась у кабіні, біля шофера.
— Де це ти була?.. — здивувався шофер.
— На небі, — з гордістю відповіла Галинка. — Гуляла на дощовій станції.
Така заява справила великий ефект.
Тим часом Мак, щось пригадавши, швидко побіг до станції і за хвилину повернувся звідти, обережно несучи Галинчині речі — черепаху в сачку.
Але Галинці хотілось чимось віддячити хлопчикові.
— Знаєш, — сказала вона, — він дуже зручний, цей сачок, і ним можна ловити цікаві речі… А Дженні дуже подобається твоєму таткові. Хай уже вона також лишається в тебе… на згадку про мене!
Авто рушило, і Мак залишився сам.
— Ти ж при-ходь до ме-не в го-о-сті! — кричала Галинка. — Я тобі розповім, як її го-дува-а-ти.
Розвівши руками, Мак поважно поніс Дженні назад.
У ГАЛИНКИ
Сонце було вже високо, а Галинка все ще не прокидалась. Чудернацькі сни бродили в її маленькій голівці. Галинці снились дощові краплі, про які так складно тлумачив їй нещодавно Мак.
Краплі ліниво пересувалися по небесних доріжках маленькими тонесенькими ніжками, несучи свої округлі черевця. Вони всі були в повітряних пухнастих шубках і ховали в їх кишенях свої ручки. Краплі йшли гордовито, задерши свої носи, не дивлячись одна на одну. Стикаючись між собою, вони, мов опечені, відскакували в різні боки.
Галинка летіла крізь юрбу крапель на якомусь круглому аеростаті. Краплі сердито зиркали на неї і доторкались до неї своїми холодними черевцями. Раптом в натовп краплин врізався промінь прожектора, і серед них почалась паніка. Краплі порушили свій правильний крок і заметушились, схопившись за свої черевця… Вони штовхались, бігали туди-сюди, злякано. кидались одна одній в обійми. А прожектор одразу намацав аеростат і засвітив Галинці просто в очі.
Вона прокинулась від зухвалого сонця, яке вперто будило її, і засміялась своїм снам.
— Ну й приснилося! Таке смішне!
Годинник над ліжком показував дуже пізній ранок — чверть на одинадцяту. І Галинка прожогом стрибнула з ліжка. Безсовісні краплі! Вона проспала через них навіть свій сніданок у їдальні Палацу дитини, а дід, мабуть, давним-давно пішов на поле!.. Коли б мама була вдома, Галинка б мала догану, мама дуже не любить таких неполадок. Швидко одягнувшись і вмившись, Галинка побігла до кухні, щоб приготувати собі сніданок.
Вона запалила газ і, нагрівши сковорідку, розбила яйце, щоб зробити з нього смачну яєчню. Коли це воно вислизнуло з рук і жовтою жабкою плюхнулось на чисту підлогу.
Просто перед Галинкою на стіні повз величезний павук-хрестовик. Ці «милі» істоти ніби змовились переслідувати Галинку. Треба було принаймні запобігти намірам цього нахаби пролізти до Галинчиної кімнати.
