Загнуздані хмари - Романівська М. (книги онлайн полностью бесплатно TXT) 📗
— Дядю Горний!.. Ми з Маком прилетіли на кулях. Знаєте? І хотіли впіймати невидимку… Що ж було зі мною?.. Я спала? Довго?..
Вона розгублено подивилась навкруги.
— А знаєш, Маку, я бачила павука, отакого здорового павука!.. І я його ніяк не злякалась. А потім по кімнаті бігала мітла! От їй-право! А може, то мені снилося?..
— Мабуть, снилося!.. — засміявся Мак. Професор гучно чхнув, нагадавши цим про себе.
— Це він збудив Галинку! — радісно заявив Горному Мак.
Та Ролінський чогось заметушився і, вийнявши якийсь папірець, простягнув його Горному.
— Бачите… — сказав він. — Ви наказали мені летіти зараз для чергових спостережень. А я, мабуть, не можу летіти…
Він круто повернувся і побрів у коридор.
Горний прочитав папірець. Обличчя його спочатку спохмурніло, а потім засяяло радістю.
— Знаєш, Мачку, — сказав він. — По-моєму, чортовиння з невидимкою вже кінчилося.
ГАЛИНЧИНЕ ШЕФСТВО
На папірці, якого Ролінський подав Горному, було написано:
«Начальникові станції товаришеві Горному.
Прошу звільнити мене з посади завідувача розвідки через те, що я хворий і абсолютно не можу справитись з цією складною і відповідальною роботою…»
Не чекаючи відповіді, Ролінський швидко повернувся до своєї кімнати і поривчастим рухом витяг з-під ліжка один із своїх величезних чемоданів.
Пакуватися, швидко пакуватися!.. Він почав витягати найцінніші речі — тендітні частини своїх приладів, похапцем вкладаючи їх у ватяні гніздечка… Але вкласти все це було нелегко. Ролінський відчув гострий головний біль. Він безпомічно озирнувся навколо. Його старого сторожа, вірного Мустафи, не було. Ролінський безпорадно глянув на чемодан… Хаос… Треба все це складати, — а чи ж воно йому потрібне?
У роздумі старий сів просто на підлогу. Із шафи виповзла злощасна Дженні, і сонячне світло заграло сліпучим блиском у прозорих площинках її тіла. Ролінський подивився на неї і ніби щось пригадав. Він же збирався дослідити її. Але тепер це вже не цікавило його. Треба принаймні… повернути їй її звичайний вигляд. У притихлого сумного Ролінського черепаха вже не викликала огиди. Після всіх її невдалих пригод вона стала йому такою ж близькою, як і Марго.
— Треба таки повернути їй фізіономію!.. — вирішив Ролінський.
Закутавши рушником голову, що починала нестерпно боліти, старий розпочав маніпуляції з Дженні. Він нагрів трохи води в електричному чайнику, налив туди якоїсь рідини і, намочивши в ній ганчірку, спробував обгорнути нею черепаху. Але їй це не сподобалося. Дженні згорнулась, заховавшись у своїй шкаралупі.
Професор пробував її розгорнути, але даремно. Роздратований, він вилив усю рідину, майже зовсім гарячу, в посуд і вкинув туди черепаху.
На хвилину в нього майнула думка, що з Дженні може вийти тільки черепаховий суп… Але не хотілося про це думати, рухатись… Голова боліла дедалі сильніше. Професор приліг на канапці і так завмер, тьмяно дивлячись на Дженні. В голові їхали колеса, гули автомобілі, а час від часу хтось паче підйомним краном тягнув — брр! — важкі каменюки від скроні до скроні.
Раптом почулося якесь шепотіння за дверима. Марго, витягнувшись, підійшла до дверей. Хтось стежив за ним, напевно стежив.
Потім хтось тихенько постукав у двері. Старий мовчав, затамувавши подих. Але постукали ще сильніше, настирливіше.
Треба відчиняти! Збентежений Ролінський заметушився по кімнаті, шукаючи, чим би накрити посудину з черепахою. Постукали знову. Затремтіли руки, і рідина розхлюпалась на стіл. Але покришки він ніяк не міг знайти.
Стукіт у двері погнав старого з посудом до вікна. Ролінський схопив мокру черепаху і викинув її за вікно.
Тоді він відчинив двері — перед ним стояли Мак і Галинка.
— Татко дуже занятий, — чемно сказав Мак, тримаючи в руці піднос з якимось питвом і апельсинами, — але він попрохав нас піклуватися про вас, щоб у вас пройшов головний біль. Може, вам щось потрібно?..
— О, — підтримала його Галинка, — це ж страшенно неприємно, коли цілісінький день болить голова. У мене якось боліла всього дві години, та й то мамка казала, що я кректала, як велика жаба у болоті.
Мак поставив піднос на стіл, а Галинка поглянула навколо і потягла повітря носиком.
— Ага, — сказала вона, гладячи Марго, — ви, мабуть, учаділи. У вас тут смердить тютюном і ще чимось, немов ви запалювали оту стародавню штуку, на якій моя бабуся готувала колись для діда їсти. Як її звали? Здається, примус!
Ролінський сів на кінчик канапи, як готовий до операції хворий. А маленькі лікарі вже почували себе в його кімнаті як вдома.
— Ні, — поставив свій діагноз Мак, — у професора просто нервовий головний біль. Треба випити чогось заспокійливого, от, наприклад, валер'янки з бромом, яку передала Рая… Потім треба вам дати міцного чаю і поставити теплий компрес.
— Еге ж, еге, — заплескала в долоні задоволена Галинка, — компрес!
Вона побачила на столі посудину з якоюсь рідиною і мокру ганчірку і кинулась до неї…
— Ох, — злякано простогнав професор, — то не вода!
— Не вода?.. — зупинилась здивовано Галинка. — А що ж цс таке?
— То просто якась бурда, — сказав професор. — її треба буде вилити геть.
— Добре, добре, — сказала Галинка, цілком входячи в роль дбайливої господарки. — Мак принесе свіжої водички, а ви лягайте зразу ж і лежіть собі спокійно. Я все, все зроблю.
Мак побіг з чайником по воду, а Галинка почала умовляти Ролінського лягти на канапу.
— Ну, дідусю, хороший, лягайте. Я вас прошу! Ви ж мене вилікували, от і я вас вилікую!
Вона взяла старого за руку і своєю ніжною ручкою погладила його шершаві від хімічних дослідів руки. Золотий кучерик майнув униз і зачепився за ґудзик на піджаку професора. Галинка засміялась і відчепила кучерик, але відразу ж докірливо похитала головою:
— Ох лишенько, ґудзик же зовсім відривається. От я його пришию, обов'язково. Мак, ти поставив воду?.. Так, будь ласка, принеси мені голку з ниткою.
Розчулений дитячою ласкою, Ролінський ліг на канапу. Галинка швидко налила у склянку принесений Маком міцний чай і сіла на кінчик канапи.
— Я вас напою чаєм, — цвірінькала вона. — Ні, ні, не підводьтесь. Я не обіллю. Я діда завжди пою, коли він хворіє. Не хочете? Ні, ні, це обов'язково треба. Отак! Розкривайте рот. А знаєте, я така весела, така весела! Мак дзвонив двічі до лікарні, і йому сказали, що лікарі випробували щось таке дуже хороше, і дід уже одужує. Хто?.. Та мій же дід, Омелько. Вам полегшало? Бачите, у вас і очі стали кращі, а то були, тільки не ображайтесь, як у нашого барана, коли він був хворий.
Мак приніс голку з ниткою. Компрес уже був готовий, теплий і волохатий, з купального рушника. Він ласкаво обгорнув голову професора. У пляшечку полились краплі.
— Будь ласка, Миколо Івановичу, випийте ці крапельки і тоді засніть.
Ролінський випив чаю з ложечки, а потім і запропоновані ліки. Він обернувся на покірну, слухняну дитину.
— А тепер я потихеньку пришию ґудзик, я тихесенько… А ви подрімайте. Ми ж собі, як миші.
Зігрітий теплим компресом, професор заспокоївся. Він з цікавістю стежив за Галинчиними пальчиками, що так вправно пришивали ґудзик. Було затишно і тихо. Марго замуркотіла у ногах. Галинка поправила компрес, її тепла рука затрималася біля його чола. Ось дівчинка обірвала нитку. І стулилися втомлені професорові очі.
— Засніть, дідусю, — почув він.
І далеко одсунулися всі думки, болі. Після багатьох безсонних ночей, заколисаний дитиною, Ролінський заснув міцним, як дитина, сном.
НІЧ ПЕРЕМОГИ
Цього разу хмари з стабілізуючої станції прийшли вночі.
Міцно спала Галинка, влаштувавшись на Раїному ліжку, але Мак, звичайно, не міг заснути. Адже сьогодні остаточно вирішувалася доля станції і врожаю. Від сьогоднішнього бою з хмарами залежало все.
