Дивовижна історія Мері Стенз - Уэйд Роберт (книги хорошего качества TXT) 📗
— Поле, — спитала занепокоєно, — ви таки збираєтесь опублікувати цю історію?
— Атож, — твердо відказав Дарк.
— Ви… ви гадаєте, це буде розумно?
Він здивовано звів на неї очі.
— Я хочу сказати тільки от що, — вела вона далі. — Коли вже на те пішло, то чого, ви сподіваєтесь цим досягти? Рекламні трюки — звичайнісінька річ, і далеко не всі вони чисті з погляду етики. І цей такий самий, з тією тільки різницею, що він якнайближче торкається мене.
— До чого це ви ведете, Мері? — спитав Дарк.
Вона присунулась ближче і серйозно глянула йому в очі.
— Я надто багато втрачаю, Поле. Коли говорити цілком щиро, фірма “Черіл” дала мені те, чого я ніколи в житті немала. Колись я спробувала стати акторкою і зазнала невдачі. Тепер становище змінилося. Цей дослід міг би звести мене на ноги й відкрити переді мною непогане майбутнє.
— Але ж це майбутнє за всіх обставин залишиться за вами, — зауважив Дарк. — Потерпіти можуть Еміль Фасберже і його фірма, але особисто вас це не зачепить.
— Це виставить мене як дивовижу, — мовила вона.
— Вас однаково трактуватимуть як дивовижу, Мері. В тому-то й полягає мета всієї рекламної кампанії— показати, як завдяки “Врододію” проста, майже негарна дівчина стала чарівною красунею. Яка ж різниця, коли “Очевидець” розкриє, як воно було насправді?
— Така сама, як між Попелюшкою і жалюгідною піддослідною свинкою, — гірко відказала вона.
Дарк терпляче зітхнув і закурив сигарету.
— Послухайте, Мері, — мовив він. — Давайте подивимося на речі просто. Насамперед ви працюєте для “Очевидця”, пам’ятаєте? По суті, ви співробітниця мого відділу, яка має постачати відомості про цю облудну рекламну авантюру. Я визнаю, що ми й досі нічого вам не заплатили, але можу завтра ж влаштувати вам аванс — ну, скажімо, фунтів п’ятсот, — аби тільки ви не забували, кому маєте служити.
— Таж не про гроші мова, Поле! — сердито заперечила вона. — Невже ви не розумієте? Я взялася до цього, щиро маючи на меті інтереси “Очевидця” — ваші інтереси, коли на те пішло. Але тепер це вже не тільки збирання відомою тей для журнального репортажу. Вони зробили зі мною таке перетворення, якого я й уявити собі не могла, і мене це тішить. Мені подобається бути вродливою й носити гарні сукні. Це може стати для мене початком справжнього життя, Поле. Дуже вас прошу, не руйнуйте його.
Дарк з хвилину мовчки ходив по кімнаті, засмучений і похмурий.
— Це говорите ви чи Фасберже? — спитав він нарешті.
— Фасберже нічого про вас не знає. Ані того, що я зв’язана угодою з “Очевидцем”. Та й, зрештою, мені байдуже до Фасберже чи до будь-кого з них…
— Ви думаєте тільки про себе, — закінчив він.
— Не тільки про себе. Я думаю і про вас. Невже ви й досі не зрозуміли, Поле? Я люблю вас.
— Дотепно, нічого не скажеш, — кисло промимрив він. — Давайте закохуватись і забудьмо й думати про викриття “Черіл”. Це ідея Фасберже чи ваша власна?
— Я кажу правду, — просто мовила Мері. — Я не наважувалася сказати цього раніше. Мені бракувало сміливості. І коли я можу сказати про це сьогодні, то тільки завдяки тому, що зробила для мене фірма “Черіл”.
Дарк ніжно взяв дівчину за руку і підбадьорливо усміхнувся до неї.
— Давайте не будемо говорити про кохання, принаймні не тепер, — тихо мовив він. — Нехай лишень скінчиться вся ця бісова історія і ми знову станемо самі собою — отоді можна буде повернутися до речей, які справді щось важать. А поки що ми обоє втягнуті в досить неприємну інтригу і мусимо зберігати чисто ділові стосунки.
— Все буде так, як ви скажете, — погодилась вона.
— Сьогодні я радився з відповідальним редактором. Він сказав приблизно таке: друкуйте, і хай вони згорять.
— Цебто — друкуйте, і хай ми всі згоримо.
Він закурив нову сигарету й замислено подивився на дівчину.
— Я добре розумію вас, Мері. Розумію, як ви хочете зберегти все, що дав вам цей дослід. Я також хочу, щоб ви його зберегли. Якби я хоч на мить припускав, що наше викриття вам серйозно пошкодить, то, не вагаючись, відмовився б од нього.
— Хотіла б я знати… — пробурмотіла вона. — Хотіла б знати, чи ви думали коли-небудь про мене інакше, ніж про джерело інформації, що ним можна скористатися задля вигоди “Очевидця”?
— Влучний удар, — зауважив він, криво посміхнувшись. — Так от, я мушу докладати всіх зусиль, аби не перейматися тим, що ви на сьогодні чи не найвродливіша жінка в Європі, а може, й на всій східній півкулі чи навіть у цілому світі. Я повинен робити своє діло і робитиму його доти, доки стане моїх сил.
— Ви дуже наполегливий, — мовила Мері.
— Я дуже впертий, — визнав він.
Вони з хвилину мовчали, заглибившись у свої суперечливі думки. Раптом Дарк спитав:
— Гадаю, Фасберже веде рішучий наступ?
— Можна сказати, що так, — погодилась вона, — але я знаю, як його приборкати. Кумедна річ — кілька тижнів тому він не кинув би на мене й побіжного погляду, а тепер не може відвести очей. Та й не тільки він. Деякі чоловіки в павільйоні просто нестерпні, і єдиний порятунок — що їх багато.
— Вам треба звикати до того, що вродлива жінка притягує до себе чоловіка, мов потужний електромагніт, — сказав Дарк. — Ще матимете доволі мороки, боронячись від них.
Вона сумно всміхнулася.
— Є тільки один чоловік, від якого я не хотіла б боронитися…
Дарк пустив цей натяк повз вуха.
— Поки ви тут, Мері, чи можна зробити кілька знімків для історії?
— Можна, — дозволила вона.
Деякий час він порався з фотокамерами та освітлювальним приладдям, тоді зробив серію знімків з різних точок.
— Мабуть, я не зможу більше прийти, — сказала Мері. — Надто часто зникати ризиковано. Рано чи пізно Віллербі дізнається про це.
— Може, ще хоч раз, — попросив Дарк. — У самому кінці, як зразок готової продукції.
— Постараюся.
Він заходився прибирати лампи.
— Як нам підтримувати зв’язок?
— Навряд чи це можливо, — відказала вона. — Телефонні розмови Віллербі може підслухати, Мабуть, краще передати записку через Пенелопу. По-моєму, так буде безпечніше.
— Атож. Пенелопа славна дівчина.
— І ще одне, Поле. Як тільки скінчиться дослід, вони приберуть мене звідси, поки розпочнеться рекламна кампанія.
— Куди?
— Здається, на південь Франції.
Він запитливо звів брови.
— Навіщо?
— Задля безпеки. Я гратиму роль красуні-манекенниці на відпочинку.
— Скидається на те, — зауважив Дарк, — що Фасберже вскочив у халепу з цим “Врододієм”. Те, що почалось як спритний рекламний трюк, перетворилося на небезпечну вибухівку, і тепер він одчайдушно силкується запобігти, щоб хтось не підпалив гніт. Якби пощастило стримати все це в рамках рекламної кампанії, він, можливо, й викрутився б і уникнув би розголосу в пресі. Але він не врахував однієї деталі — того, що “Очевидець” узявся до цього раніш, ніж воно почалось, і що весь цей час ми дістаємо інформацію з перших рук. Оце саме те, чого Фасберже не зможе стримати. — Він позирнув на ручний годинник. — Ого, вже чверть на четверту. Мабуть, час одвезти вас до “Онікс-Асторії”. Вам треба хоч трохи поспати.
— Так, — погодилася Мері, — я й справді стомилась.
Дарк повіз її безлюдними вулицями й зупинив машину біля самого готелю.
— Незабаром побачимося, — мовив він.
Мері присунулась ближче, бліда й напрочуд гарна.
— Поле, не дуже зашкодьте мені, — прошепотіла вона.
— Постараюся.
Він обняв її однією рукою й поцілував. На мить його заполонила гаряча хвиля почуття, але він відпустив дівчину й відчинив дверцята машини.
— На добраніч, Мері, — мовив тихо.
Вона сумно поглянула на нього.
— На добраніч, Поле.
Дарк дивився, як вона входить у принишклий готель — самотня, зовсім чужа цьому дивному світові розкоші й краси, безжальної комерції і войовничої преси, що міцно обплутав її своїми тенетами.
Він стомлено зітхнув, увімкнув мотор і поїхав назад.
