Історія польсько-українських конфліктів т.1 - Сивіцький Микола (бесплатные онлайн книги читаем полные версии .TXT) 📗

— Не гальмується еміграція меншин з інших теренів.

Навіть за нинішніх реальних можливостей заморської еміграції (від 7 до 20 тисяч осіб із Польщі — крім євреїв) у деяких повітах до виїзду на еміграцію достатньо кількох або кільканадцяти тисяч неполяків, щоб досягнути стабільної переваги польського елементу (близько 60 %) впродовж кількох років на території 4–5 повітів.

На пропозицію Міністерства соціальної опіки міжміністерською еміграційною комісією дня 24.11.1938 р. одноголосно прийнято відповідну ухвалу, яка має за основу вищезазначені наміри і у 1938 році повністю введена в дію. Труднощі у широкому здійсненні згаданих директив становлять:

— Валютні привілеї — в середньому на 1 заморського емігранта (незалежно від статі чи віку) припадає близько 1000 злотих, безповоротно вивезених за кордон;

— Обмеження і труднощі з боку держав імміграції;

— Попереднє зацікавлення нашого Міністерства закордонних справ, головним чином, питанням еміграції поляків (аж до 1938 року) з одночасним ставленням до еміграції з Польщі представників слов'янських меншин як до другорядної проблеми.

Підтвердилась та обставина, що бюджетні кредити Міністерства закордонних справ витрачались до цього часу, як правило, на польське осадництво, саме Міністерство закордонних справ виступало навіть з пропозицією призупинення еміграції українців на деякі південноамериканські території (наприклад, до Парагваю).

З огляду на те необхідна масштабна акція Міністерства закордонних справ у напрямку підтримки виїзду русинів до ряду країн імміграції і відповідне спрямування, по можливості, всіх кредитів з бюджету Міністерства закордонних справ на підтримку руського осадництва у заморських країнах. Певні рішення у цьому напрямку вже прийнято. (…)

Міністерство закордонних справ.

Суворо таємно.

Справи Східної Малопольщі.

І. Загальні зауваження

Розглядаючи проблему Східної Малопольщі з точки зору інтересів держави, стверджую:

— Належність тієї провінції до Речі Посполитої вважаю необхідною і незамінною умовою запевнення Польщі можливості проведення власної і незалежної закордонної політики. Втрата цієї провінції звела б безповоротно нашу державу до ролі другорядної, що з огляду на двох наших небезпечних сусідів мусило б закінчитись залежністю від них Польщі і обмеженням її незалежності.

— Забезпечення наших територіальних інтересів у цьому регіоні випливає, у першу чергу, з загальної політики Польської держави стосовно всіх держав, які відіграють важливу роль у європейській політиці, а стосовно Німеччини і Росії у першу чергу. Крім того, вона пов'язується з українською проблемою, яка, незважаючи на відсутність організованого державного життя цього народу, становить, тим не менше, важливий об'єкт суперництва у міжнародній політиці.

З міжнародного погляду справа Східної Малопольщі найповажніше виходила завжди як фрагмент так званої великої української проблеми, причому принциповими партнерами завжди були або Росія, або Німеччина.

Спроби виділення цієї провінції, здійснювані у процесі мирної конференції, незважаючи на пропаганду теоретиками «національного» формування мапи Європи, розігрувались практично на користь Росії проти німців. Польська політика ефективно протистояла цим спробам. Нині українська проблема широко пропагується як антиросійський фактор, і то двома джерелами: а) певні німецькі кола намагаються повернутись до старої політики «Дранг нах Остен» під прикриттям антикомінтернівської акції і б) багато політичних чинників Західної Європи, а частково й Сполучених Штатів, зважаючи на небезпеку німецького тиску, прагнуть «підказати» німцям дорогу на схід.

Незалежно від мого переконання, що галицькі русини мають мало спільного із справжньою Україною, тобто провінціями на обох берегах Дніпра, мушу ствердити, що широко розповсюджена у всьому світі пропаганда цим фактом нехтує, завдяки чому є узагальнена думка про нібито вирішальне значення русинського елементу у справі України.

II. Нинішня ситуація

Політичні стосунки, які виникли у Східній Європі після чеської кризи, надали українським справам більшої актуальності. Виникнення дивного і маложиттєздатного утворення, так званої Підкарпатської Русі, цю актуальність значною мірою підтримує, незважаючи на найточніші дослідження минулих чотирьох місяців, які виразно вказують, що цей факт мав випадковий характер і виник значною мірою через нездатність тодішнього угорського уряду.

Більш істотні контакти з впливовими чинниками Німецького Рейху показали, що цей уряд у нинішній момент не бере участі в широкому розумінні у східній політиці, а зокрема українській, що здається вірогідним, а також добре розуміє, що будь-яка ширша діяльність в українській справі не має шансів на успіх без участі Польщі, а тим більше всупереч її позиції. Відносно цього з того боку попередньо можна сподіватись більшої активності тільки в обмежених обсягах і то як об'єкту торгівлі з Польщею або, зрештою, як спроби ослаблення нашої держави у разі польсько-німецького конфлікту. У цих рамках можна вважати, що включення німецького чинника у привабливу для наших русинів діяльність буде залежати від сукупності відносин між Польщею і Німецьким Рейхом.

Якщо йдеться про російського партнера, то, незважаючи на успішне проведення боротьби з українським націоналізмом, радянський уряд завжди ставився з осторогою і недовірою до всіх українських дій. Совєти не можуть також бути rebus sic stantibus, бо вважаємо їх небезпечним чинником, якщо перебіг подій змусив би нас до гострого політичного курсу чи навіть рішучих виступів або проти української акції на терені Речі Посполитої, або навіть на терені Підкарпатської Русі.

Окреме місце належить політиці Апостольської Столиці, яка у своєму традиційному намаганні до повернення влади над Православною Церквою веде власну політику в українській справі. До цієї політики повернусь у прикінцевих зауваженнях.

III. Наміри Міністерства закордонних справ на найближче майбутнє

Враховуючи основні елементи справи і оцінку нинішньої ситуації, маю намір паралізувати німецькі спроби розширення української агітації, зосередженої на Підкарпатській Русі, на територію Східної Малопольщі. Полегшенням у цій справі для польської політики є формальна заява Канцлера Рейху про непорушність інтересів польської території.

Крім того, підтримуючи попри все контакт з угорським урядом, намагаюсь створити постійний тиск на уряд і політичні організації Підкарпатської Русі, утримуючи тимчасовий характер розмежування Угорщини і Русі. Польська дипломатична акція значною мірою спричинилась до ненадання до цього часу міжнародних гарантій для нових кордонів Чехо-Словаччини. Маю всі підстави вважати, що Італія буде у цій справі нашим постійним союзником.

Відповідна акція у Румунії привела вже до перегляду румунської політики стосовно проблеми Підкарпатської Русі.

Щодо держав Західної Європи ведеться пропаганда, яка пояснює: а) нереальність українських концепцій, які ґрунтуються на малопольській тезі, б) застереження, що приписування німцям тільки східних планів відвертає публічну увагу від інших проблем (у першу чергу колоній), перед якими західні держави опиняться безсумнівно.

Як форму пропаганди обрав акцію серед серйозних політичних кіл, вважаючи, що дорога і поверхова полеміка у щоденній пресі не приносить ефективних результатів.

Останньою, нарешті, дуже суттєвою, але складною акцією є вплив на діяльність Апостольської Столиці у справах церковної політики на наших східних землях, а особливо щодо підтримки греко-католицького і східного обрядів. Перед вибором і визначенням політики нового Папи тяжко думати про досягнення поважних результатів у цій вічній суперечці, яка існує між поглядами Риму на католицьку експансію на Сході і інтересами та досвідом Польської держави. Та все одно я доручив пану віце-міністру Шембеку проведення підготовчих розмов з нагоди його виїзду до