Історія польсько-українських конфліктів т.2 - Сивіцький Микола (книги онлайн читать бесплатно .txt) 📗

РЕКОМЕНДАЦІЇ:

I. Треба уникати стосовно німців таких дій, внаслідок яких відбувалось би зміцнення українців. Тому тактика боротьби з окупацією на Червенській Землі повинна бути іншою, ніж у решті Польщі.

II. Цивільна боротьба повинна мати за мету перш за все консолідацію польського суспільства, переслідування донощиків та інших шкідників, головним чином переконання суспільства, що воно кероване. Виступи проти німців мають бути заборонені в принципі, виступи проти українців розглянуті з точки зору доцільності у кожному окремому випадку.

III. У можливих відозвах чи зверненнях до українців з метою змусити їх одуматись чи настрашити треба уникати зворотів, які можуть дратувати німців, бо такі звернення, як правило, українці відносять у гестапо з метою отримати для українців чи української міліції більшу свободу дій. Особливо треба уникати закликів до спільного фронту проти німців чи до спільного союзницького фронту, бо українці, навіть найбільше антинімецькі, розглядають такі звернення як товар для німців для обміну на певні переваги для них.

IV. Червенська Земля не повинна розглядатись як територія можливого повстання проти німців, бо німці, надавши зброю українцям, придушать це повстання їхніми руками.

V. Проблема постачання зброї для цього регіону повинна бути найважливішою проблемою. Тому не треба відкидати думку про отримання зброї з німецьких рук. Відповідно до цього повинна бути розвинута кампанія звернень до німецької влади, що польське населення не відчуває себе у безпеці, що вимагає захисту, навіть готове саме себе захищати, але для цього потрібна зброя.

VI. Про стан справ на Волині і Червенській Землі реально повинен бути проінформований Польський Уряд у Лондоні. Нині Уряд міг би прийти на допомогу населенню, якому загрожує винищення, якби авіацією поширив відповідні звернення і листівки на цій території. У листівках не треба говорити про права Польської Держави і нічого не обіцяти українському населенню. Воно не визнає обов'язків, а обіцянки на нього не вплинуть. Натомість абсолютно реальною справою є Польська Армія. Про цю Польську Армію треба подати якнайбільше подробиць, про її озброєння і оснащення, а особливо про авіацію та повітряно-десантні війська. Потім відозва повинна містити показники зростаючої могутності союзників. Це дуже впливає на свідомість українців. Нарешті, належить підкреслити, що Польський Народ ніколи не погодиться з убивствами поляків на Червенській Землі і ніколи цього не забуде. Розкидання таких листівок слід розглядати як дуже нагальну справу, бо це дасть гарантований результат.

VII. Місцеві керівні діячі повинні продумати план концентрації польського населення на місцевості, де польське населення розпорошене, до місць, в яких воно зможе здійснювати ефективний опір. Поляки у більших містах повинні бути так організовані, щоб не тільки гарантувати цілковиту безпеку собі, а й прийти на допомогу меншим містечкам і селам.

Зауваження 42 до праці «Загроза винищення».

У своїх висновках автор, крім емоційного чинника — ненависті, не бере до уваги інших чинників загального і політичного характеру.

Ця праця давала б серйозні підстави для ставлення до принципових чинників, якби загальні тези були сильніше підтримані доказами.

Відносно розділу «Рекомендації»:

— ad 1) думка правильна, — ad 2) автор забуває, що ми у стані війни з німцями, можна лише змінити характер цих виступів, — ad 3) доносів у тій чи іншій формі не уникнемо; редагуючи зміст відозви чи листівки, треба враховувати, що потрапить у руки окупанта, але це не може впливати на зміст листівки, — ad 4) суто оперативне питання, яке виходить за межі компетенції автора і не може дискутуватись, — ad 5) реально не можна здійснити. Німців не можна підозрювати у мрійництві, а така позиція веде до співпраці, що дорівнює втраті всього нашого доробку, — ad 6) думка слушна і придатна до реалізації, зрештою, як і пункт 7, керівні діячі давно її розглядають і реалізовують.

У цілому праця однобічна, але не можна відмовити у багатьох випадках слушності викладених думок, лише моменти акцентованої співпраці кричуще суперечать нашим попереднім постулатам і провідній лінії. 10. VIII [1943 р.]

/-/42

Вазон

Л. дз. 432/VI Дн. 15.VIII [1943 р.]

Отримують: К.Г. 3 примірники, Опір, 48, ДР

[НІМЕЦЬКІ РЕПРЕСІЇ ЗА РІЗАНИНУ ПОЛЯКІВ]

Підтверджую отримання інструкції щодо ведення переговорів (наказ № 809/УІ) і стану української справи в липні ц.р. (252-А-8).

Оскільки на українській ділянці відбулись нині перестановки, які роблять тези для розмов певною мірою неактуальними, доповідаю таке:

— Відносини у липні 1943 р.

З огляду на події на Волині через усю територію приблизно 20 липня пройшла кульмінація настроїв, викликана: а) переходом груп утікачів з Волині через її територію; б) спорадичними виступами проти польського населення; причому, не враховуючи вбивств заради пограбування, кількість убивств за встановленими політичними мотивами на кінець липня становила приблизно 15, у тому числі кілька вбивств членів нашої організації; в) листівки, поширювані ОУН Бандери, закидають полякам планове знищення українського населення на Холмщині й Підляшші і обіцяють помсту; г) антипольські виступи дивізії СС «Галичина».

Помилково здавалося, що вибух відкритої боротьби проти поляків є неминучим, а тим часом настало певне послаблення напруження, викликане гальмівними чинниками. Вони знайшли вияв у: а) виступах німецької влади, які у випадку заворушень проводили безумовну пацифікацію; б) рішучій поведінці польського населення в окремих місцевостях; в) певних заявах українських діячів, які в наших очах спочатку могли мати характер виступів, спрямованих на заспокоєння настроїв; г) якийсь вплив на позірне заспокоєння міг мати період жнив, який завжди приводить до певної стагнації на селі.

— Теперішній момент.

1. Суспільні низи не змінили свого ставлення. Ворожість продовжує підтримуватись, між іншим, і через листівки до польського населення. Так, у Сокалі були розкидані листівки, які закликали поляків залишити міста до 8 ц. м., бо інакше їх чекає така сама доля, як і українців у Любельському дистрикті.

У Львові поширювались листівки такого змісту: закликаємо поляків до згоди з українцями і спільної боротьби з німцями і росіянами. У Львові, звичайно, буде Україна, але поляки не повинні нічого боятись, мусять мандрувати за Сян, але зможуть забрати з собою все майно.

Безперечним є факт, що українська пропаганда нині пояснює волинські події реакцією українського населення на вбивства українців поляками на Підляшші й Холмщині. Ця позиція знаходить своє відображення в офіційних відозвах УЦК і Святого Юра, про які мова піде пізніше.

З українських низів доходить інформація, що момент виступу проти поляків наближається і як термін називається третя декада серпня (святого Варфоломія 24. VIII).

Характерним є факт, що території, як вважалось, найбільше опановані Бандерою, не виказують сигналів виступів проти поляків (Бережани, Перемишляни, Сколівщина, Дрогобиччина, Яворівщина).

— Окупант. Окупаційна влада і далі намагається не допустити погіршення умов безпеки, побоюючись невдачі збору контингенту.

Зусилля німецької влади спрямовані на: а) Схиляння українських і польських діячів до видавання відозв, спрямованих на заспокоєння. Доказом цього є лист губернатора Вехтера до голови УЦК такого змісту: «Порядок у країні вимагає, щоб життя її мешканців, навіть поляків, було гарантоване. Останнім часом вбито багато поляків, причому йдеться про організовані дії, а не про вчинки окремих осіб. Губернатор застерігає, що такі випадки викликають групову відповідальність українського населення сіл і міст, на території яких вони сталися. Завданням УЦК є утримування українців від таких убивств».